Читати книгу - "Жовтий Туман"

— Нехай навіки щезнуть злі заклинання, що містяться в цій клятій книзі, — сказав моряк. — Хтозна, в чиї руки може вона потрапити і яку шкоду заподіє людям, коли її не знищити!

Вогонь повільно огортав сторінки, загрубілі за тисячі літ, і нарешті книга спалахнула. Коли від древніх чаклунських сторінок залишився лише попіл, набіглий порив вітру підхопив його і поніс удалечінь.

— Нехай так само згине все зло в Чарівній країні і у всьому світі! — врочисто промовив Чарй Блек.

ПОВЕРНЕННЯ

— Капітане, я полечу на килимку і все приготую до вашого приходу, — зголосився Тім.

Та коли хлопчик сів на килимок і наказав йому доставити його до фургона, той навіть не поворухнувся. Тім знову і знову повторював наказ, але його зусилля буди марними.

— Що ж, врешті-решт, сталося з цією штукою?! — скрикнув розгніваний Тім.

— Дуже проста річ, — пояснив Страшило. — Арахна мертва, її чарівна книга спалена, і тому закінчилися всі її чарп.

— Тоді і залишайся тут, непотрібна ганчірко!

Хлопчик навіть буцнув килимка ногою.

— Як тобі не соромно, — докірливо сказала Енні. — Цей добрий килимок робив нам стільки послуг, і ось твоя вдячність! — Енні згорнула килимок і взяла під пахву. — Я збережу його на пам'ять про наші пригоди.

— Гаразд, давай понесу, — мовив присоромлений Тім і взяв у дівчинки ношу.

А Фарамант дістав з кишені інвентарний опис, перегорнув кілька сторінок, послинив олівець і викреслив запис:

«Килим-самоліт потертий, розміром 4x3 лікті…».

А на полях зробив примітку для ясності: «Списаний, як такий, що втратив чарівну силу».

Ховаючи зшиток, Фарамант важно пояснив:

— Всяка справа вимагає порядку. З кого спитають за недостачу, коли стануть робити інвентаризацію? Звичайно, з начальника постачання.

Подорожні йшли засніженою місцевістю, а навколо коїлось щось дивовижне. Земля парувала, з пагорбів стікали ручаї, на гілках дерев швидко бубнявіли бруньки, і де-не-де на галявинках уже несміло визирали зелені травинки.

Під живодайним промінням жаркого сонця в Чарівній країні настала весна!

Обганяючи людей, у повітрі з піснями летіли птахи: солов'ї, малинівки, щиглики, зяблики, чижі. Це тимчасові гості Арахни поверталися з її колишніх володінь до рідних гнізд, звідки їх вигнав Жовтий Туман. По деревах стрибали білки й опосуми; а дещо оддалік незграбно прочвалав ведмідь, з острахом скошуючи очі на люте обличчя Тіллі-Віллі.

Спостережливий велетень помітив страх ведмедя і згадав, що не тільки він, а й інші звірі, побачивши його, злякано втікали в кущі.

Тіллі-Віллі зупинився і покликав ведмедя. Той побоявся ослухатись і неохоче підійшов. Не наважуючись дивитися в страшні очі Залізного Рицаря, ведмідь понуро опустив голову.

— Слухай-но, друже, — лагідно звернувся Тіллі-Віллі до ведмедя, — ти, здається, боїшся мене?

— Н-ні, н-не б-боюся, — тремтячим голосом пробурмотів ведмідь, — чого це мені в-вас б-боятися?

— Ось і я так само думаю, — погодився гігант. — Як-не-як я маю заслуги перед країною. Так чому ж ти не хочеш дивитися мені в очі?

— Н-не м-мучте, відпустіть…

І ведмідь раптом прожогом кинувся в найближчі зарості.

Тіллі-Віллі дивився йому вслід ображено, нічого не розуміючи.

— І це їхня вдячність… — сумовито промовив він. Помітивши зажуреного Тіллі-Віллі, Страшило з властивою йому мудрістю вирішив пожаліти його.

— Не засмучуйся, друже, — м'яко сказав він. — Навпаки, тобі треба гордитися, що в твоїх очах закладена маг-не-тич-на сила…

— Ман-ге… Яка?

Страшило повторив.

— Ця сила дається не кожному, — пояснив він. — Ти бачив у когось з людей такі очі/як у тебе?

— Ні, — казав залізний велетень.

— Отож-бо. В твоєму обличчі й особливо очах закладена неповторна ін-ди-ві-ду-аль-ність, і в цьому твоя пе-ре-ва-га перед усіма живими і неживими істотами!

Зачарований довгими і лункими словами, простодушний велетень забув своє горе і весело вигукнув:

— Тепер я не звертатиму уваги на переляк цих диваків!

— І правильно зробиш! — підбадьорив його Страшило.

Подорожні пішли далі. Природа оживала просто на очах.

Кагги-Карр, яка долала шлях на плечі Залізного Рицаря, раптом схвильовано зірвалася з місця.

— Ні, я більше не можу! — закричала вона. — Я повинна негайно приступити до виконання своїх обов'язків!

— А які у вас обов'язки? — невинно запитав Тім.

— Хіба ти не знаєш, що я — Генеральний Директор зв'язку Чарівної країни? — роздратовано вигукнула ворона. — За свої заслуги я навіть нагороджена орденом, але оскільки я не хвалько, то не маю звички його носити.

І тут ворона іронічно глянула на груди Бориля, прикрашені двома орденами.

— Вибачте, ваша величносте, я тут пришелець і не знав про ваше високе звання, — мовив спантеличено хлопчик.

Улещена гучним титулом, Кагги-Карр розповіла компанії про свої наміри.

— Я зараз розішлю повідомлення по всіх напрямках, — сказала ворона. — Всі люди, всі звірі, всі птахи повинні якомога швидше дізнатися про те, що Жовтий Туман щез назавжди і вони можуть повертатися додому. Я надішлю гінців у Підземелля, до Жуванів і рудокопів. Я викличу всіх, хто ховався від Жовтого Туману у володіннях добрих Раміни і Стелли. Нехай швидше відновиться порядок у Чарівній країні!

Енні і Тім з повагою дивилися на цю розтріпану птаху, віл якої так багато залежало і яка прагнула принести щонайбільше користі жителям Чарівної країни.

А Кагги-Карр уже десь. далеко віддавала накази ластівкам і горобцям, які злетілися на її клич.

Кожен новий день подорожі приносив дивовижні переміни. Сніг і лід давно щезли, трава швидко піднімалася із землі, дерева вкривалися густим листям і манили до себе бджіл ароматом пишноквіття.

Енні, Тім і Чарлі Блек радо впізнавали мальовничі пейзана Чарівної країни. Вони самі воскресили цю красу, і тому їхня радість була особливою.

Подорожніх обганяли отари антилоп, бізонів, оленів; вогненно-руді лиси кралися хащами, виглядаючи: чи не потрапить їм на зуби необережний кролик; ящірки виповзали з глибоких нір, де ховалися від морозу.

Кагги-Карр одержувала від своїх зв'язківців донесення по кілька разів на день. Усі вісті були втішні. Маррани вже залишили країну Балакунів, повернулися в свої долини і розпочали сівбу. Покидаючи володіння Стелли, Маррани запевнили гостинних господарів, що віднині вони стануть їхніми вічними друзями і їхні відносини ніколи не будуть затьмарені навіть тінню неприязні.

Жувани і рудокопи залишили сутінкову Печеру і повернулися до своїх затишних жител, зігріті промінням спекотного сонця. Звичайно, услід за ними пішли і ті звірі, що знайшли притулок у Підземеллі. Хитаючись від голоду, жмурячись від незвичного світла, люди, буйволи, антилопи, зайці, єноти розбредалися лісами, повертаючись на обжиті місця.

Турботливий Страшило поцікавився долею Урфіна Джюса. Як