read-books.club » Сучасна проза » Двічі графиня та двічі генерал 📚 - Українською

Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

148
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Двічі графиня та двічі генерал" автора Сергій Шарик. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 179
Перейти на сторінку:
«Парад квітів» просто незрівнянний. Чим же ви нас здивуєте, графе?

— У кожного народу свої традиції. Втім, уперед, панове, там усе й побачите!


Весняне сонечко вже перетворювало посірілий сніг на калюжі, заплакали бурульки, що звисали з дахів сараїв, птиці на всі голоси закликали тепло. Всі з нетерпінням чекали приходу весни: і люди, і звірі, і птиці. Кожен, нехай підсвідомо, розумів або ж відчував, що повернення до зими вже не буде. Здавалося, у природі має відбутися якесь диво. Отож свято Масляної було дуже доречним.

Графу Потоцькому і самому було цікаво взяти участь у цьому дійстві. А щоб усе пройшло якнайкраще, Станіслав, не економлячи, виділив управляючому певну суму грошей на підготовку свята. Він знав, що гуляння триває цілий тиждень, тому попросив влаштувати захід так, щоб і він, і гості змогли все побачити за один день.

Управляючий добре зрозумів графа і для показу й розповіді запросив дівчину із хлопцем.

— Зіна і Гриша, — представив він їх гостям.

Зіна була гарна, весела, з ямочками на щічках, мала темне волосся, карі очі. Одягнена була в українську вишиванку, з віночком на голові. Здавалося, вона в будь-яку хвилину готова пуститися в танок у своїх червоних чобітках. Гриша — ряджений з головою півня, у кольоровій сорочці, таких же шароварах, високий, навіть трохи незграбний, але зі зворушливою усмішкою на обличчі.

— Свято Колодія починається в понеділок у корчмі, — весело защебетала Зінаїда. — Тому ласкаво просимо до нашого корчмаря Лазаря Ароновича.

— А хто такий Колодій? — запитав француз Ла Тур.

— Колодій — це наш давньоукраїнський бог кохання, опікун сімейного щастя і продовження роду людського.

Корчма, з усіх боків оточена тином, стояла на невеличкому пагорбі. Господар її, старий єврей Лазар, прикрасив тин глечиками, поламаними колесами від бричок, підковами. У дворі під навісами стояло кілька столиків із лавками (їх використовували в теплу пору).

— Сьогодні це не корчма, а «пологовий будинок», — пояснив Григорій, — тому чоловікам туди вхід поки заборонено.

І справді, молодиці діловито входили всередину корчми, молодики ж залишалися зовні за тином.

— А мені можна? — запитала Жозефіна.

— Так, звичайно! Навіть потрібно!

Жозефіна із Зінаїдою теж зникли за дверима. Таїнство свята розпочалося. Навколо запанувала тиша.

Через деякий час із корчми почулися жіночий сміх і вигуки: «Народився Колодій, народився!» І відразу звідусіль стали запрошувати бога кохання в гості:

Ходімо, Колодію, На нашу затію. Будемо їсти, будемо пити, Світ Божий хвалити.

— А ось тепер у корчму можна і чоловікам, — підморгнув Григорій, але сам чомусь не пішов.

Граф Станіслав із супутниками сміливо ступили до дверей. Усередині панували веселощі. Жінки справляли обряд «колодки». На столі лежало «новонароджене» поліно, яке по черзі сповивала і прикрашала кожна жінка. Щойно обряд закінчився, корчмар Лазар пригостив усіх колодієвим напоєм — узваром із різних трав. У цьому різнотрав’ї були і липовий цвіт, і м’ята, і чабрець, і кропива, і смородина, і ще багато-багато трав та ягід, що виросли під ласкавим сонцем в українських степах. А наливочки і горілочку хитрий Лазар розливав уже за гроші. Закуску жінки принесли з собою. У понеділок ще можна було їсти м’ясні страви. Обов’язково подавали холодець зі свинячих ніжок, зварений напередодні.

Зайти до корчми чоловіки могли, а ось вийти просто так — уже ні. Молодиці з вереском і приспівками оточили трьох чоловіків і повісили на них невеликі дерев’яні колодочки.

— Що ми повинні робити? — сміючись, граф Станіслав звернувся до Зіни.

— Відкупитися, графе!

— Лазаре! — голосно гукнув корчмаря Потоцький. — Ану неси випивку, цукерки та іншу закуску! І не скупися!

Із цими словами він вивалив на стійку кілька золотих. Помічники Лазаря заметушилися, вправно орудуючи тацями.

— Тепер до самого вечора тут пануватимуть сміх, веселощі й пісні, — пояснила Зінаїда гостям. — А ми вирушаємо у вівторок.

— Там так само весело?

— О, звичайно! Тепер весело буде весь тиждень. Ранок у вівторок починається знову в корчмі. Відбувається «хрещення» колодки. А потім… Потім жінки і дівчата йдуть по дворах хлопців, які з різних обставин ще не одружувалися. Адже причин цьому може бути безліч, але найчастіше — скромність і несміливість юнаків. Такі домосіди і самі не раді своєму становищу, але нічого з собою вдіяти не можуть. А свято Колодія якраз і допомагає таким несміливцям знайти свою суджену.

Граф Потоцький з гостями ввійшли до одного з будинків. Зустрічав їх глава родини дядько Микола.

— Із чим завітали, гості дорогі?

— Кажуть, дядьку Миколо, ви ховаєте нареченого?

— Що є, те є, — той покрутив свого вуса. — Виходь, бісова душа! — покликав він сина.

Із сусідньої кімнати вийшов усміхнений і трохи збентежений син господаря. Дівчата відразу ж прив’язали до ноги хлопця дерев’яну колодку.

— Так тобі й треба, — зітхнув «сердитий» батько. — Не хотів слухати мене, не хотів одружуватися — тягни тепер колодку. Хотів йому весілля справляти, а тепер змушений бісового сина від колодки викупляти. Прошу, гості дорогі, за стіл.

Заміжні жінки сіли за стіл, а дівчата на виданні залишилися стояти. І тут уже майбутній наречений почав вручати їм відкуп: кому намисто, кому хустку, кому стрічки. Нарешті всі сіли за стіл, і гуляння продовжилося. Коли розгарячені гості вийшли на вулицю, Зіна уважно подивилася на Потоцького.

— Графе, а ваші супутники одружені? — грайливо запитала вона.

Потоцький перевів питання Лампі і Ла Туру. Лампі кивнув ствердно, а Ла Тур, злегка зашарівшись, відповів: «Ні».

— Дівчата, в'яжіть француза! — весело скомандувала Зінаїда. — Раптом комусь із вас усміхнеться вдача, і тоді — «вперед, до Парижа»!

Француза швидко «захомутали».

— Що я повинен робити? — злякано закліпав очима Ла Тур.

1 ... 38 39 40 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі графиня та двічі генерал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двічі графиня та двічі генерал"