Читати книгу - "Гірка правда"

Те, що я натрапив на ці, публіковані ж і доступні від 1929 року матеріали, вважаю своїм "відкриттям". Повторюю: досі ніхто не вказав на цю конкретну, сформульовану в офіційному документі, причину мордів поляків. І не тільки поляків.

Щоб не було ніяких недомовленостей, покличуся на мовознавчі джерела, щоб пояснити найважливіше у вже наведених документах, і згодом найтрагічніше у своїх наслідках слово: "усунення". Одинадцятитомний тлумачний Словник української мови каже: усування - Дія за значенням усувати... усувати... доводити що-небудь до зникнення, припення існування; ліквідувати... виключати, викидати звідкись; так чи інакше позбавлятися когось.[69]

До теми "усунення" поляків (і не тільки їх) з українських земель повернемося ще у розділі про морди, доконані ОУН-УПА. Тут лише вкажемо, поки свіжа пам'ять про "науку" Дм. Донцова, що реалізували "усунення" поляків та інших, і вбивали українців, котрі противилися ОУН, оті молоді оунівці, які, внаслідку науки Дм. Донцова, були просякнуті фанатизмом, ненавистю, безпощадністю до "ворога", котрі прищепили ті якості несвідомим селянам Волині, згодом Галичини.

І ще: Майже всі автори, котрі займаються проблемою ОУН-УПА, вказують на ОУН, точніше на ОУН-б, тобто на бандерівців, як тих, що були "суперреволюціонерами", що саме вони, оті молоді й повні гніву - Степан Бандера, Ярослав Стецько, Микола Лебедь, Роман Шухевич - були організаторами й виконавцями мордів. А тим часом, як видно зі сказаного, оту різанину поляків, допомогу в винищуванні євреїв, холоднокровно запланувала "стара гвардія" ОУН - Євген Коновалець і його товариші. І це вони, піднесенням доктрини Дм. Донцова до рангу офіційної ідеології ОУН, виховали отих "молодих і повних гніву" - С. Бандеру, Я. Стецька, М. Лебедя та інших. Це "стара гвардія" УВО-ОУН була предтечею УПА, яка в своїй діяльності не знала жалю, ні будь-якої моральності, яка потоптала всі Божі заповіді, виконуючи "заповіді" ОУН, сформульовані в "Декалозі" українського націоналіста.

Вернемось, однак, до документів ОУН. У згаданій відозві Першого Конгресу ОУН говориться: Відкидаючи орієнтації на історичних ворогів Української нації, але будучи в союзі з народами, які вороже відносяться до окупантів України, національна диктатура, що витвориться в бігу національної революції, забезпечить в тяжкий час боротьби силу Української держави.[70]

Не вдаючись у деталі, вкажімо, що ОУН відкидала політику уенерівців, тобто тих, що боролися за Українську Народну Республіку, потім за Директорію, отже за реалізацію політики Симона Петлюри, як тих, що розраховували на союз з Польщею. ОУН гетьманцям ставила у закид, що вони розраховують на Москву. Натомість ОУН, як це показала практика, поставила на Німеччину, теж на Японію, як на ворогів Польщі і Росії.

Підкреслимо теж у цьому місці заплановану ОУН "національну диктатуру" в "бігу національної революції". Диктатура - це зрозуміло, ОУН завжди, від свого народження, прагнула до створення української держави, в якій мав би бути уведений тоталітарний режим. Але ж звідки сформулювання "національна диктатура"? Це взялося звідси, що ОУН від самого початку узурпувала собі право говорити від цілого українського народу. Ця узурпація походить від науки Дм. Донцова про "ініціативну меншість" і "неусвідомлені маси" (див. стор. 286 "Націоналізму" Дм. Донцова). Згідно до цієї науки, "луччі люди", тобто провід і члени ОУН, є виразниками нації, її інтересів, яких не розуміють "неусвідомлені маси". Звідси й узурпація права до "національної диктатури". Як її реалізувала ОУН-УПА, починаючи від 1942 року - знаємо на підставі фактів, про які буде ще мова.

В тій же відозві: Організація Українських Націоналістів протиставиться всім партійним і класовим угрупуванням і буде стреміти, через опанування цілого українського життя на всіх землях України, до найширшого розгорнення національної сили... [71]

Тут уже мовиться про ті українські сили, які не підпорядкуються ОУН. Це ті українці, яких убивала ОУН-УПА за спротив політиці народовбивства. Ці плани ОУН здійснила тільки частково. ОУН не розгорнула своєї діяльності на так званій Великій Україні, тобто на схід від Збруча. Натомість ОУН зуміла підпорядкувати собі численні маси українців в Західній Україні, а також майже всю українську діаспору, за винятком комуністів. Маю на думці ту діаспору, яка є активною в українському сенсі на Заході, бо ОУН не має впливу на понад 90% українців у діаспорі, котрі тільки формально рахуються українцями, але не беруть участі в житті української діаспори. Сам Євген Коновалець невдовзі після віденського конгресу ОУН подався за океан, до Америки, де, використовуючи політичну еміграцію після І світової війни, організував у США ОДВУ - Організацію Державного Визволення України, а в Канаді УНО -Українське Національне Об'єднання. Обі ці організації, які діють досі, мають свої організаційні прибудівки у вигляді стрілецьких, молодечих, жіночих тощо об'єднань. ОДВУ у США і УНО в Канаді назовні виступають як громадські організації, фактично ж вони, це підпорядковані ОУН (тепер ОУН-м) політичні прибудівки. Після війни ОУН-б створила аналогічну прибудівку - УВФ, тобто Український Визвольний Фронт.

Таким чином ОУН опанувала життям українців не тільки в Галичині, а й у діаспорі. На Волині ОУН до 1939 р. не мала великих успіхів, мабуть через політику, ведену воєводою Г. Юзевським, а також через досить великі впливи КПЗУ - Комуністичної партії Західної України серед селянських мас. ОУН намагалася стати понад інші українські політичні партії, понад "неусвідомлені маси". Це - типове для тоталітарної організації правого напрямку.

А тепер, повторюю, Ярослава Стецько, Микола Лебедь, Микола Плав'юк та їхні сучасні ідеологи - різного роду професори, доктори - репетують на Україні про демократію. Це - небезпечна гра. Небезпечна для існування незалежної України. Небезпечна для її сусідів, зокрема Польщі. Не можна цією небезпекою нехтувати. Ленін почав з союзу в одинадцять чоловік. Навіть сьогодні нечисленна ОУН в Україні, використовуючи невідрадну економічну ситуацію, може підбурити маси.З Постанов І ВЗУН з 1929 р.: На шляху до власного самоздійснення в формі найбільшої інтенсивності історичного значення, нація