Читати книгу - "Хранитель забутих речей"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У вбиральні, поки підфарбовувала вуста помадою, Лора привітала себе з чудовим побаченням. «У нього вишукані манери за столом», — подумала вона.
Нарешті Лора стисла губи і поклала помаду назад у сумочку.
Ґрегем визвався супроводити її в таксі додому. Розслаблена випитим вином і приємною компанією, вона дозволила собі покласти голову йому на плече, поки пояснювала водієві таксі, як проїхати до Падуї. Утім, вона не мала наміру запрошувати його на каву — як напій чи як привід. Лора знала, що не варто звертати уваги на плітки, але нічого не могла з собою вдіяти. Епітет «підступна шльондра» дійняв її найбільше. У своєму житті Лора переспала всього-навсього з трьома чоловіками, один з них Вінс, його можна не брати до уваги. Вона зовсім не пишалася своєю стриманістю, навіть шкодувала, що їх було так обмаль. Можливо, якби вона спробувала більше чоловіків, то змогла б знайти для себе кращого. Але не на першому побаченні. І Ґрегем джентльмен, він на це й не розраховує.
Через десять хвилин трохи розгублений Ґрегем прямував додому на таксі. Він не пройшов навіть через ґанок, не кажучи вже про те, щоб зайти всередину. Лора у своїй вбиральні відчайдушно полоскала рот антисептиком. Спльовуючи пекучу рідину в раковину, вона мигцем глянула на своє схарапуджене відображення у дзеркалі. Туш уже залишила темні кола на її щоках, а помада розмазалась у гротескний клоунський рот. Вона виглядала, як справжня шльондра. Лора люто зірвала з себе сукню і зім’яла її. На кухні вона пожбурила горопашну сукню у сміття і рвонула на себе дверцята холодильника. «Просеко»[47] смакувало огидно після антисептика, але Лора змусила себе проковтнути його. Вона прихопила пляшку з собою на веранду і запалила вогонь у каміні. Перехиливши келих, Лора упустила його.
— Чорт забирай! Дурна склянка! — лаялась вона на розбите скло, що вигравало на вогні. — Ну й лежи тут! Мені до лампочки!
Непевно ступаючи, Лора повернулася на кухню за іншим келихом. Допиваючи пляшку, вона раптом подивилася на вогонь і подумала: перед ким вона ламає комедію? Жахливо п’яна, спустошена, схлипуючи і гикаючи, Лора заснула на софі, заховавши зарюмсане обличчя у своєму гарному, щойно пофарбованому волоссі.
Розділ 24Вона спала годин з десять, але, прокинувшись, виглядала так, наче спала кілька тижнів. Калатання в голові відлунювало калатанням у скло французьких вікон. Докладаючи величезних зусиль, Лора змусила себе підвестися настільки, щоб глянути, хто там посилює ще дужче її головний біль.
Фредді. До того часу, як Лора спромоглася сісти, він з камінним обличчям стояв над нею, тримаючи у руці кружку оповитої парою чорної кави. Лора щільніше загорнула в ковдру своє зболене тіло, поки Фредді розглядав два келихи з-під вина, порожню пляшку і Лору з похмілля.
— Отже, побачення минуло більше ніж вдало, — мовив він трохи роздратовано. — Саншайн сказала, ти була на побаченні зі своїм хлопцем.
Лора сьорбнула кави і здригнулася:
— Він не мій хлопець, — прохрипіла вона.
Фредді здивовано гмикнув:
— Атмосфера, як на мене, тут достатньо «дружня».
Лорині очі наповнилися сльозами, а всередині закипіла лють:
— Тобі що до того? — відрубала вона.
Фреді знизав плечима:
— Ти права. Це мене не стосується.
Він розвернувся, щоб іти:
— І дякую за каву, Фреде, — пробурмотів він.
— От лайно! — відповіла Лора собі під ніс.
Вона сьорбнула ще кави з кружки. Навіщо вона розповіла Саншайн про побачення?
Лора відчула приплив слини в роті. Вона знала, що не встигне до вбиральні, але варто хоча б спробувати. На півдорозі на паркетній підлозі її знудило. Вивернуло навспак. Вона стояла, змерзла і нікчемна, з ногами, заляпаними блювотою, досі стискаючи кружку кави й радіючи, що принаймні її вирвало не на перський килим.
За годину, прибравши безлад, іще двічі виблювавши, простоявши під душем десять хвилин і натягнувши якийсь одяг, Лора сиділа за кухонним столом, тримала чашку чаю, втупившись у шматочок тоста. Її побачення завершилося катастрофою. Від самої згадки про язик Ґрегема, який мляво обертався в її роті, немов напівздохлий слимак, Лору кидало в холодний піт. Ну, від цього і ще від двох пляшок шипучки. Як вона могла бути такою дурною? Дзвінок у двері
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хранитель забутих речей», після закриття браузера.