Читати книгу - "№2"

— Уперше чую.

— Мамина й татова сім’я на той час уже перебувала на межі розпаду, і тобою вирішили її укріпити.

Багато дітей ідеально лягають у мозаїку чийогось краху, стаючи останнім цвяхом. Із першого ж ковтка кисню цим рожевоп’ятим дітлахам, ясен пень, вдається якнайкраще впоратися з завданням. Каміл, коли народився, то стимулював розрив батьків у надійний спосіб — несамовито верещав усі ночі підряд і спокійно відсипався вдень. Він зробив їхнє життя нестерпним і паршивим. Біля нього чергували і навіть склали графік, хоча це не допомагало — малий Камілчик тримався, як цитадель, і, маючи вагу якихось 4 кг, відбійним молотком валяв усе те, що мав би зцементовувати.

Його кімната була напівзакритим приміщенням, оскільки до року життя він мав протриматися — так сказав лікар, на око відмірюючи його шанси побороти кволість. Вони мали рік, лише один рік. Це був тяжкий фільм при зашторених вікнах, у передчутті кінця, що маячив удалині, але відтерміновувався. Каміл не давав себе пеленати, проте його пеленали силоміць, інакше будуть криві ноги. Пеленали-пеленали, а ноги все одні криві. Усували кожен перетяг, ніби він міг видути крихти сімейного щастя. Кожен Камілів апчих і кашель викликав апокаліптичний переляк, тому що він мав будь-що дожити до року, відтак із тепличних умов його виносили на свіже повітря лише тоді, коли воно було достатньо теплим, і не приведи, Господи, без чепчика! Застудиться й помре! Парканні півні проганялися геть, марля затуляла небо, мамине нірванне мугугу-мугугу — ну хто не спав би в такій стерильності?

Інша справа — ніч. Вона одягала балетки і карооко заглядала в Камілову люлю, запрошуючи до жвавості. Їй несила було відмовити, тому що звуки денного сну дуже реальні й допоміжні, вони вказують на нормальний плин життя, поки ти спиш. Уночі ж усе мовкне, і Каміл напружував свій окомір, аби бодай щось розгледіти в непроглядності, кортіло її розпороти своїм криком і освітити лампочкою ілліча, яка мерщій реагувала на його зойки і засвічувалася. Схема була напрацьована безвідмовно. Якщо він і претендував на чудо, то всяке чудо має свої закони й причуди. Каміл був із ніччю нерозлиймолоко. Його нічну гіперактивність можна було брати у франшизу в безлімітній кількості. Вночі він випадав із денного кофра й ставав оголеною річчю, виконуючи своє пряме призначення. Нічну тишу сприймав як протипоказання, її треба було краяти на кружальця і викладати на тарілку віялом. Рятівник надтріснутої сім’ї ставав кортежем ночі, і в цьому лицарському служінні темній частині доби було щось вище, ніж просто вередування немовляти, — то була посвята, інтронізація в особистість, яка ще несвідомо, зате гамірно протистоїть правилам. Зусиллями всіх людей, що вирубувалися, ніч була скривдженим часом, її постійно знерухомлювали сплячкою й нічогонеробленням, і лише премудрий кіт Маркіз розумів Каміла, бо теж уночі чатував на когось у вікні. Його потім якась сволоч облиє соляркою, він матиме жахливі дерматологічні проблеми і захлинеться рікою Упа, куди його в мішку з важкою цеглою кине сусід. Це теж станеться вночі.

— Розбитий глечик навіть якщо й склеїш, то лишаться шви.

Каміл згодом почув чи прочитав цей афоризм — і зразу наклав на історії марних рятувань сімей. У кого не лади, тому заборонено заводити дітей — настільки очевидною йому видавалася ця думка, що через необачність він навіть не помічав, як нещасливі сім’ї активно рятувалися дітьми. Зокрема, на його вулиці в більшості випадків друга дитина з двох (або третя з трьох) була симптомом розладу. Крайні діти рятували тонучий човен, додаючи йому ще більшого баласту — і Каміл не знаходив пояснень такій дорослій безвідповідальності. І що більші не лади — то частіше жінки вдавалися до важкої артилерії, намагаючись дитинкою прив’язати того, хто вже пустився берега. Коли важкоартилерійські ядра підростали, то їх уже було нікому вести на першу лінійку і перевіряти уроки.

Втрата батька була наче подарунком — удома стало просторіше, тихіше, спокійніше, день був днем, а ніч ніччю; Каміл отримав більшу територію свободи і порції жалю. Припинилася веремія зрад, вечірніх шкандалів, з’ясувань стосунків і витикань дитиною, забитою під торшер. Заупокійна за сім’єю, якої не стало, перетворилася в красиву музику тиші й безгоміння. Каміл тихоруко брав маму за мізинець і вів чистити яблуко, мама подавала його дольками і дивилася у лілове вікно. Ці безтатові вечори були чудесними, їхній розшарпаний будинок немовбито перевтілився в лелече гніздо, де роззявлений дзьобик був найщемкішою ілюстрацією домашньості. У такі вечори земна куля скасовувала всі канони планіметрії і розмотувалася до прямої лінії. Важко було повірити в те, що планета — куля, яка невдовзі виверне тебе на ту саму точку; ні! — в такі вечори планета лежала пласким бісквітним коржем, і він був круглий лише на перший погляд. Втрата батька подарувала Камілові межування з нічим — його в прямому сенсі ніщо інше не торкалося, не кликало й не зачіпало.

Каміл був щасливим безбатченком і щиро співчував батченкам — вони мусіли терпіти поруч із собою ці прокурені туші, які голосно шмаркалися, кашляли, харкали, негарно пахнули й мали некрасиві стопи; вони забирали під свою неоптимальну роль стільки цінного простору. Чоловік у їхньому будинку був або ремонтником, або сусідом, який узагалі мало нагадував чоловіка, бо був нижчим від мами. Каміл насолоджувався безчоловічим світом, фемінною атмосферою, в якій йому природно було мати дві ліві руки і не вміти навіть гайку закрутити. Каміл сторонився чоловічих проявів у побуті, бо запах машинного масла вивертав його. Чоловічі руки були шершавими, їхні постави були присадкуватими, чоловіки були виконавцями послуг, їхня любов була заскорузлою і болотистою, вони соромилися здаватися чуттєвими, і тому їм пасувала неоковирність, вона їх знеособлювала, і любити їх було неможливо, від них нічого не випромінювалося, крім уміння орудувати рубанком. Серед них Каміл почувався, як рослина серед каменюччя. Всі вони погано виглядали, були перемучені й спрацьовані, а ті молодші були розпиздяями. Мужчин не було — були одні мужики. І лише з домашнього трьохдзеркального трюмо на Каміла дивився єдиний достойний екземпляр, який був привчений доглядати за собою і щовечора накладати крем.

Йому казали, що з ним Бог, точніше, у ньому Бог. Для Каміла це означало, що в ньому є дві сутності: він і Бог.

— Якщо я не лише я, і в мені ще є Бог — тоді чому я такий самотній?

Там, на термальному курорті, де Каміл мав свої апартаменти з гострим склепінням, він пережив шквал переоцінок. Його оточували діти, хворі на церебральний параліч, вони мали покручені рученята, рудиментарні