Читати книгу - "Чужий"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Звучить розумно, — визнав Еш. — Але це лише на словах. Як ми це зробимо?
Даллас помітив, що всі бажають уникнути незворотного. Але іншого шляху не було.
— Так, це не просто. Є лише один спосіб не проґавити прибульця і заощадити повітря. Треба шукати його в кожному відділенні та в кожному коридорі.
— А може, ми склепаємо переносний охолоджувальний пристрій, — несміливо запропонувала Ріплі. — Будемо заморожувати кожне приміщення, кожен коридор з… — вона замовкла, побачивши як Даллас сумно хитає головою, і відвернулася. — Я не боюся, зрозумійте. Але треба діяти практично. Як вірно сказав Паркер, треба уникати прямого контакту із прибульцем.
— Припини, Ріплі, — Даллас торкнувся грудини великим пальцем. — Я сам до смерті переляканий, як і всі ми. У нас немає часу на якісь штудерні вигадки. Ми й так згаяли багато часу, чекаючи, доки машина допоможе врятувати Кейна. Тепер треба рятувати себе. Саме тим ми в першу чергу й займаємось на борту цього величезного корабля, чи не так? Коли з цим не справляється комп’ютер, це стає нашим обов’язком. І я волів би подивитися, як те страхопуддя вибухне, коли ми видуємо його через шлюз.
Звичайно, промова Далласа мало кого надихнула на подвиги, але астронавти трішки пожвавішали. Вони знову змогли дивитися одне одному у вічі, а не лише роздивлятися стіни чи підлогу. Усі почали впівголоса обговорювати це рішення.
— Чудово, — промовила Ламберт. — Ми виманимо його з укриття і видуємо через шлюз. Але як це зробити?
— Треба загнати його в пастку, — запропонувала Ріплі, перебираючи в думках різні варіанти, але припущена здатність прибульця пускати кислоту робила їх марними.
— Повинні бути якісь речовини, які воно не зможе так швидко роз’їсти, як метал, — Бретт міркував уголос, демонструючи Ріплі, що вони мислять в унісон. — Наприклад, трилоновий кабель. Якщо ми зробимо з нього сітку, то зловимо його без ушкоджень. Гадаю, ту тварюку не злякає тоненька сітка, скажімо, на відміну від міцного металевого ящика.
Паркер обвів приміщення поглядом.
— Я міг би зварити її досить швидко.
— Напевно, Паркер вважає, що ми йдемо ловити метеликів, — вишкірилася Ламберт.
— Як ми заманимо його до сітки? — тихо запитав Даллас.
— Певна річ, треба це зробити так, щоб воно не почало пускати кислоту. Тому жодних ножів, гострих щупів та пістолетів. Я можу за кілька годин виготовити партію довгих металевих трубок з батареями всередині. На складі їх вистачає, — запропонував Бретт.
— Для жердин та сітки?
— Звісно. Не буду вигадувати велосипед.
— Спочатку метелики, тепер заганяємо худобу. Чому ми слухаємо цього йолопа? — не витримала Ламберт.
Даллас обмірковував цю ідею, намагаючись уявити її та покращити. Слід було загнати прибульця, озброєного зубами та кігтями, у кут за допомогою електричних розрядів. Вони повинні бути достатньо сильними, щоб викликати подразнення, але не поранити його. Двоє осіб заманюють прибульця в сітку, потім слідкують, щоб він не вирвався, а інші тягнуть його до головного шлюзу. Якщо прибулець пропалить сітку, то на такий випадок вони підготують ще дві. Потім треба притягнути полоненого прибульця, загерметизувати шлюз, увімкнути аварійне викачування повітря і прощавай, прибульцю, лети на Арктур. Прощавай, жахіття, а себе ласкаво просимо на Землю, до безтурботності.
Даллас пригадав останнє презирливе зауваження Ламберт і промовив, ні до кого не звертаючись:
— Ми його слухаємо, бо цього разу він може виявитися правий.
***
«Ностромо» продовжував свій політ на Землю швидше за світло. Він не звертав уваги як на бурхливу діяльність деяких своїх пасажирів, так і на покірне очікування інших. Бретт попросив дати йому декілька годин на виготовлення сітки та електричних жердин, але вони з Паркером працювали так, наче в них було усього декілька хвилин. Паркер зловив себе на думці, що він шкодує про те, що робота занадто примітивна, інакше в нього не було б стільки часу на нервове розглядання виступів, шаф і темних коридорів довкола.
У цей час решта екіпажу могла лише зосередитися на інших речах і чекати, доки не буде виготовлено сітки. Зараз думки про те, де ховається прибулець, було доповнено супровідними щодо того, чим він зайнятий, як харчується, дихає тощо.
Лише один член екіпажу міркував над іншим і дійшов до певних припущень. Тепер у нього було два варіанти: Даллас міг обговорити ці думки з усім екіпажем або із тим, чия поведінка стала причиною цих припущень. Якби він обрав перше і виявилося, що він неправий, як він відчайдушно сподівався, то він би безповоротно підірвав бойовий дух екіпажу, не кажучи вже, врешті-решт, про загрозу судового процесу над ним.
Якщо ж він правий, то всі про це скоро дізнаються.
Еш сидів за центральною панеллю управління в лазареті, ставлячи питання медичному комп’ютеру й іноді отримуючи кілька відповідей. Він підняв голову і приязно посміхнувся до Далласа, котрий щойно увійшов, а потім повернувся до своєї роботи.
Даллас тихенько стояв осторонь, переводячи погляд із незрозумілих індикаторів на науковця. Але капітан краще розумів цифри, слова та схеми комп’ютера, ніж Еша.
— Ти працюєш чи граєшся?
— Немає часу на іграшки, — Еш відповів із кам’яним обличчям. Він натиснув кнопку, і на екрані з’явився довгий список молекулярних ланцюжків певної гіпотетичної амінокислоти. Вибрані ланцюжки почали повільно обертатись у трьох вимірах після натиснення іншої кнопки.
— Я зішкріб деякі зразки з країв першої дірки, яку проїла кислота прибульця. — Еш вказав на нещодавню дірку в правій частині медичної платформи, де колишній зародок теперішнього прибульця під лазером пустив кислоту.
— Думаю, там залишилось досить багато залишків кислоти, щоб було від чого відштовхнутися під час хімічного аналізу. Якщо я дізнаюся структуру, то «Матір», можливо, зможе вивести формулу нейтралізатора цієї речовини. Якщо це вдасться, і ми вирішимо підірвати нашого нового «гостя», а він стікатиме такою кислотою, то ми зможемо нейтралізувати її будь-де.
— Звучить потрясно, — визнав Даллас, уважно дивлячись на Еша. — Якщо хтось і може зробити це на борту, то тільки ти.
Еш байдуже знизав плечима.
— Це моя робота.
Минуло кілька хвилин у тиші: Еш не бачив приводу продовжувати розмову. Даллас продовжив вивчати індикатори і нарешті твердо сказав:
— Нам треба поговорити.
— Як тільки щось дізнаюся, я одразу ж повідомлю, — запевнив Еш.
— Я не про те хотів поговорити.
Еш із цікавістю подивився на нього, а потім повернувся до своїх приладів, коли там
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужий», після закриття браузера.