Читати книгу - "Подих диявола"

Він замовк.

Гумбольдт озирнувся, а потім тихо запитав:

— А чули ви про нещастя?

— Які нещастя?

Гумбольдт насупився.

— Я говорю про кам’яних.

Деякий час старійшина не міг підібрати слова.

— Звідки ви знаєте?..

Дослідник відкашлявся й зробив крок до Судаха:

— Я маю в дечому зізнатися. Коли я сказав, що ми тут через вогнедишні гори, я не сказав усієї правди. Насправді нас сюди привела легенда про кам’яних. Ми вирушили в такий далекий шлях, тому що до нас дійшов крик про допомогу. Кажуть, що над островом нависло велике лихо. Ми прийшли, щоб дізнатися, чи це тільки легенди, чи ж реальність.

Судах кивнув.

— Ви хочете знайти кам’яних? Хто ви такі? Боги?

— Боги? Ні.

— Тоді вам потрібно бути дуже обережними. Жоден смертний не може змагатися з ними. Вони несуть смерть.

— Ми про це дізнаємося. Можливо, ми й не боги, але ми маємо можливість вам допомогти. Чи можна попросити вас про нічліг та їжу? Саме собою зрозуміло, за прийнятну плату.

Судах завагався й, нарешті, вклонився.

— Це честь для нас.

Гумбольдт поліз у свій шкіряний мішечок і передав старійшині кілька монет. Потім вони всі разом розвантажили слонів і розмістили їх у вільній стайні, самі розташувалися в одній із хатин.

За годину всі вирушили до Бромо. Гумбольдт запропонував використати другу половину дня, щоб разом із Лілієнкроном попередньо оглянути ущелину. Для більш ретельної розвідки часу б не вистачило, але принаймні, вони зможуть скласти перше враження.

Слони спокійно й упевнено йшли вперед.

Кілометрів за два поросла травою долина розділилася на дві частини. Ущелина була такою глибокою, що Оскару навіть уявилося, як землю розрізав гострим ножем якийсь велетень.

Лілієнкрон спустився зі спини слона й нахилився. Він зачерпнув пригорщу землі й подивився, як вона просочилася крізь пальці. Обличчя в нього було напруженим, руки тремтіли від хвилювання.

— Ну як? — поцікавився Гумбольдт. — Що скажете?

— Те саме місце, — відповів Лілієнкрон. — Той самий ґрунт, ті ж самі стрімкі схили. Я був там, на іншому боці. Бачите, де починається ліс?

Він указав удалину. Дерев було практично не видно через високу вологість повітря. З котловану піднімався густий туман.

— Дивно, — пробурмотів Оскар. — Такий туман! Того дня, коли ви тут були, погода була така ж сама?

Лілієнкрон кивнув.

— Саме з цієї причини я й не зміг чітко роздивитися істоту. Там, унизу, не можна було й власної руки побачити. І раптом ця істота з’явилася просто переді мною.

— Туман і справді незвичайний, — Гумбольдт спробував розглянути щось за туманом у підзорну трубу, але не побачив нічого. — Якби це були випари сірки, то запах був би міцнішим.

Лілієнкрон похитав головою.

— Ні, це не сірка. Ну, можливо, зовсім трошки. Ледь-ледь пахне тухлими яйцями, але для випарів сірки запах занадто слабкий.

— Ви сказали, що істота була схожою на камінь, — сказав Гумбольдт. — Ви впевнені, що бачили не камінь?

— Вона ворушилася, скільки мені ще повторювати?

Вона нагадувала величезну брилу, але потім підвелася й підійшла до мене.

— А ви впевнені, що цей туман не впливає на розум? Деякі гази викликають галюцинації.

— А що ж тоді напало на мене й поранило? Стріла, яку ви бачили, — це теж галюцинація? Здається, ви усе ще сумніваєтеся. Після всього, що почули…

— Я навіть у своїй власній думці сумніваюся. Тому домагаюся таких результатів у роботі.— Гумбольдт опустив підзорну трубу. — Нічого не розібрати. Мабуть, не залишається нічого іншого, окрім як усе оглянути. Давайте шукати місце, де ми зможемо спуститися.

Лілієнкрон здригнувся.

— Я думав, ми просто хотіли подивитися й повернутися сюди завтра.

— Я передумав. Ви щось говорили про спуск?

Учений завагався. Оскара здивувала його поведінка. Юнаку здавалося, що Лілієнкрон просто не може дочекатися, коли дістанеться сюди.

— Так, — тихо відповів учений. — Говорив. Він має бути десь попереду. Але я наполягаю на тому, щоб ми не спускалися. У нас немає ніякого спорядження.

— Коли вже ми сюди прийшли, можемо ризикнути й поглянути, — заперечив Гумбольдт. — При всій повазі до вас, професоре, я ще не зовсім переконаний у реальності цих кам’яних створінь. Я знаю, що вам це не до смаку, але скепсис завжди на користь справі. Однак я зовсім не хочу сказати, що на вас не нападали. Просто