Читати книгу - "Страта"

— Ні, це родима пляма...

Вона не могла стримати нервового дрожу — як завжди, коли доводилося впускати в своє тіло безсторонні докторські інструменти.

— Не напружуйтесь. Адже вам не боляче?

— Боляче...

— Розслабтесь, Ірено.

Вона дивилась у стелю. У білу круглу лампу. Одну з багатьох.

— Хто це вас так налякав?

Вона подумала: говорити чи ні?

— Послати на страту... здорову людину? А експертиза з приводу мого здоров’я?..

— Чорт... Чого ще чекати від цих коновалів?! Плюньте і назавжди забудьте.

Знову дзвякнув інструмент.

— Коли у мене була своя клініка, я вигнав одного дурня за повну профнепридатність... Ви знаєте, куди він влаштувався на роботу? У цю ж таки експертизу!

— У вас була своя клініка? — запитала вона машинально.

— А хіба в це важко повірити? Я маю такий несолідний вигляд?

Вона промовчала.

— Вам не холодно, Ірено?

— Ні...

— Ще трохи... Так. От і все. Злазьте.

Стало чутно, як за перегородкою ллється вода. Ірена перевела подих. Насилу злізла, пошкандибала до свого одягу.

— Ви ось лаєте коновалів, — вона ступила босоніж за край килимка і здригнулася, відчувши холод бетонної підлоги. — А між іншим, це вони добували для вас перші докази моєї придатності...

Нік не відповів. Лив воду, брязкотів інструментом.

— А тепер ви гордо відзвітували перед Семиролем, — пробурмотіла вона, нервово вдягаючись. — Усе гаразд, самка справна і готова до розмноження...

— Ви одяглися? — глухо запитав Нік.

Вона взула черевики й вибралася з-за ширми.

Нік уже зняв свій стерильний халат. У цинковій раковині купою лежали інструменти та рукавички, поряд тихенько поблимував лампочками автоклав.

— Що ви про мене думаєте, Ірено?

Вона звично промовчала.

— Здогадуюсь... Я цинік. Лікар-кат на службі вампіра. Так?

Він раптом усміхнувся. Ірена здивувалася — секунду тому їй здалося, що Нік напружений і злий.

— Ірено... Хочете ще кави?

— Ви запитуєте себе: невже це опудало, яке хвалиться своєю най-ви-що-ю кваліфікацією, не змогло знайти достойнішої роботи, окрім як на цій комфортабельній фабриці-бойні?

Нік не жартував. Хоча й усміхався.

Магнітні рибки рядочком лежали на столі. Поза своїм акваріумом вони здавалися просто незграбними іграшками.

— Ви будете живі та вільні... Живі та вільні, — повторив Нік, і в його словах їй вчулася раптом дивна безнадійність.

Вона нервово цокнула зубами об край порцелянової чашечки.

— І ви, з вашою най-ви-що-ю кваліфікацією, не змогли знайти іншої роботи, крім як на цій комфортабельній фабриці-бойні? — повторила вона іронічно слово в слово.

Він здригнувся — можливо, од відрази, що чулася в її словах.

— Ірено... Бачите... Запитайте себе, як я тут опинився?

Сонно примружившись, Ірена допивала другу чашку кави. На неї зійшов уже спокій. Вона житиме — і по тому...

— А чому я маю питати себе? Спершу краще вас...

Нік сумно всміхнувся.

— Бо я вам не відповім...

Він витягнув із кишені низку ключів. Поводив над магнітними рибками, котрі обсихали; пластмасові тільця засмикалися.

— Гальваніка, — констатував Нік похмуро. — Оживлення трупа... Ірено. Я б мовчав... Але рано чи пізно ви все’дно дізнаєтесь. А для мене краще — раніше, адже пацієнт має довіряти лікарю... Принаймні не відчувати до нього відрази... Запитуйте.

— Про що?

— Як я сюди потрапив.

«І цей теж схожий на Анджея, — подумала Ірена сонно. — Вічний театр, програвання ситуацій...»

— Шановний Ніку, скажіть, будь ласка, як ви сюди потрапили?

Він відгукнувся без усмішки:

— Так само, як і ви. В робі смертника. Без надії вижити.

Ірена нігтем провела по краю чашки. Двома пальцями взяла за плавник найбільшу рибину. Опустила в акваріум, рибка ожила. Замерехтіла з-поміж переплетених водоростей.

— Мовчіть, Ірено... Ви не любите говорити. Сюди... на ферму... раз на декілька місяців привозять приречену людину. Іноді частіше... В основному, це покидьки, Ірено, ах, які відморозки! Я не можу... судити Яна. Йому потрібна ця кров — потрібна для життя, ось він і... Ніхто ніколи не присутній при цьому. Я тільки приблизно знаю, як це відбувається... А потім Сіт і Трош здійснюють кремацію трупа. Ян не садист, він ніколи не знущається над жертвами, ні...

Ірена взяла за плавник наступну рибку. Зважила на долоні. Впустила в акваріум:

— Сіт і...