Читати книгу - "Вітер часу"

директора він не пішов. Не вистачало ще випрошувати премію розміром у триста гривень. Ним володіли інші думки. Вчора, виходячи з дому, він помітив чорну іномарку. «Схожа на машину сина Бориславського», – подумав він. Сьогодні машина знов стояла недалеко від будинку, прямо напроти його вікон. За всякий випадок Андрій Володимирович подивився на номер іномарки і, відійшовши на достатню відстань, записав його.

Маргарита Іванівна просила його зайти до міліції за її паспортом, який вона віддала туди аби вклеїли її фотографію. Виходячи з паспортного столу, Андрій Володимирович знов побачив ту саму автомашину. «Мабуть, міліція слідкує за мною у зв’язку зі справою Головченка», – подумав він і вирішив зателефонувати майорові Шевцову.

Андрій Володимирович зателефонував наступним ранком. Він розповів про машину і припустив, що за ним слідкує міліція.

– Ні, це не ми, – відповів майор, – це добре, я сподівався, що вони себе викриють.

– Не знаю, що тут доброго.

– А номер ви запам’ятали?

– Так, – відповів Андрій Володимирович и сказав номер.

– Ми усе з’ясуємо, я вам потім розповім, – сказав майор і попрощався.

Наступного дня машина не з’явилась і Андрій Володимирович вирішив, що це точно міліція. Отже його в чомусь підозрюють. Проте за пару днів зателефонував майор Шевцов.

– Можете зайти до мене? – спитав він.

– Коли?

– Та хоч зараз.

Андрій Володимирович відразу поїхав у відділок.

– Я тепер цією справою не займаюсь, – сказав майор, привітавшись. – Але дещо ми довідались. Це машина сина Бориславського, яку він купив після того, як його батько отримав гроші за експертизу родовища. Але найбільш цікаво, що ДАІ зафіксувала цю машину у Вінниці в день убивства Головченка. Вам надішлють повістку до прокуратури, слідчий схоче довідатись від вас про стеження.

Але декілька днів ніхто не турбував Андрія Володимировича, мабуть тому, що наближався старий Новий рік.

АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ У НЕБЕЗПЕЦІ

Вже і старий Новий рік минув, і син приїхав з Англії, але Андрія Володимировича нікуди не викликали. Повертаючись увечері додому, він побачив ту саму чорну іномарку, яка стояла метрах у двохстах від його будинку. Помітив він її ще здалека, тому відразу ж повернувся до неї спиною і пішов назад до станції метро. Тут він зателефонував майорові, який ще був на роботі.

– Стійте біля метро, зараз приїдемо, – сказав він.

Хвилин за десять підкотив чорний джип, з якого вийшов майор і ще двоє чоловіків у цивільному.

– Зробимо так – сказав майор, – ми підемо раніше і з другого боку зайдемо у під’їзд. Ти, Охрименко, підійди до їх машини збоку, щоб тебе не побачили. Твоє завдання захопити машину, коли з неї вийдуть люди і зайдуть у під’їзд. Думаю, що вони мають намір напасти у під’їзді, але якщо побачиш, що вони хочуть застосувати проти тебе зброю, то стріляй першим.

Ми будемо у під’їзді. Коли зайдемо туди, я зателефоную вам, Андрію Володимировичу, на мобільний. Тоді йдіть до дому, не озираючись, відчиняйте двері у під’їзд, щоб вас побачили, але не заходьте, відразу закривайте їх знову і, якщо можете, тримайте. Все зрозуміли?

– Зрозумів. А якщо вони піднімуться вище і не побачать мене?

– Ви на якому поверсі живете?

– На третьому.

– Не турбуйтесь, на четвертому поверсі буде наша людина. Все, ми пішли.

Майор і його люди пішли не прямо вулицею, а ліворуч, щоб обійти машину.

Хвилин за десять задзвонив мобільний.

– Ми вже на місці, можна йти. Якщо станеться що-небудь непередбачене, зателефонуйте мені, – почув Андрій Володимирович голос майора.

Неспішно Андрій Володимирович пішов, ніби не звертаючи уваги на машину. Але побачив, що двоє людей вийшли з неї і пішли у його під’їзд, мабуть, побачили його, коли він попав під світло ліхтаря метрів за сто від машини. Він рвучко відчинив двері під’їзду, пам’ятаючи, що кодовий замок вчора хтось зіпсував. У під’їзді біля ліфту стояли двоє чоловіків, які кинулись до нього, але Андрій Володимирович зачинив двері і тримав їх. Він чекав, що вони вискочать за ним, але нічого не відбулося. Хвилини за три у двері тричі постукали і вийшов майор, за ним двоє чоловіків років по 25–30, а потім співробітник майора з пістолетом у руці. Обидва чоловіки тримали руки за спиною, Андрій Володимирович побачив, що вони в наручниках.

Усі, крім майора, пішли до машини.

– Що сталося? – спитав Андрій Володимирович.

– Коли вони кинулись до вас, я натиснув кнопку і вискочив з ліфту, де сховався раніше. Тоді вони побігли наверх, але там був наш співробітник. Поїхали з нами, треба скласти протокол.

Він дістав з кишені телефон і подзвонив, відразу ж під’їхав джип, який чекав їх біля метро. Поблизу чорної іномарки стояли другий співробітник і водій, теж в наручниках. Сергій Володимирович упізнав в ньому сина Бориславського, якого бачив двічі, коли той приїздив за батьком в інститут.

Трьох затриманих посадили у джип, туди ж сіли майор і один з співробітників. Другий сів за руль в іномарку і запропонував Андрієві Володимировичу сісти поруч. У відділенні Андрій Володимирович написав заяву про стеження за ним, а також упізнання сина Бориславського, після чого його відпустили додому.

Наступного дня він знову зателефонував майорові Шевцову. Той сказав,