Читати книгу - "Єлюди. Теплі історії з Майдану"

Крим

У Криму я була більше тижня. Мені здавалося, що журналісти мають там бути. Дуже шкода, що журналістів у Криму було менше, ніж у «Межигір’ї». Окрім журналістської роботи, ми шукали тих, хто зник на півострові. Серед них були мої друзі. Це люди, яких я знаю. Я не могла, перебуваючи там, їх не шукати. Спочатку шукали дівчат на КПП «Турецький вал», де зараз табір «Беркута». Потім зникли ще люди. Ми стояли під військкоматом, де перебували затримані, і нічого не могли вдіяти, – говорити ні з ким. У Криму немає влади, там хаос, а Київ цим не переймається. Але мені не було страшно. У журналістів можна відібрати телефон, фотоапарат, iPad, та ми все одно все бачимо і чуємо, тому й розповімо про це.

Шкода було виїжджати звідти. Хтось має бути свідком тих подій. У Криму продовжують зникати люди. Про них не можна забувати.

Особисте

Нинішня ситуація для мене вдвічі складніша. За походженням я росіянка. У дев’ять років переїхала в Україну. Коли мене запитували, звідки я, завжди відповідала: «Я з України, але я росіянка». А зараз мені хочеться публічно заявити про свою непричетність до усього російського».

***

Із рубрики «Нарешті!» Я багато разів зверталася до росіян із проханням публічно заявити, що вони проти війни і за територіальну цілісність України. І поки що не отримувала відповіді. Можливо, тому що мій блог – це маленький майданчик, не знаю.

Нагадую, у минулі вихідні відбулись акції протесту в Москві та в інших містах Росії. У них брали участь прекрасні люди. Я дуже хотіла розповісти вам про них. Дякую кожному росіянину, який сьогодні підтримує нас, а не загарбницьку політику Путіна.

Сьогодні познайомлю вас із однією з учасниць мітингу в Москві. Це двадцятидев’ятирічна Юля, корінна москвичка. Юля – сценарист, пише сценарії для ТВ-програм (неполітичних), працює з різними каналами. Дівчина каже, що вийшла на акцію протесту тому, що вважає будь-яке силове втручання в політику іншої держави неприпустимим. «А введення військ до Криму й провокування військових дій – тим більше», – пояснює вона.

Юля не очікувала, що на вулиці Москви вийде так багато людей, це її приємно здивувало. «Хоча великого приводу для радості немає, – визнає вона. – На превеликий жаль, практично всі мої знайомі підтримують політику РФ щодо Криму».

Для неї це був не перший мітинг. Вона відвідувала практично всі «антипутінські» мітинги, починаючи з 10 грудня 2011 року. Тоді відбувалася велика акція протесту на Болотній площі. Дякую Юлі за підтримку й позицію. Побільше б таких людей у Росії.

23 березня 2014

Наталя та Єгор, подружжя, батьки трьох дітей: трирічної Міли, восьмирічного Яна й десятирічної Марії. У кінці листопада повернулися зі США, де були в гостях у друзів, і задумалися над еміграцією. «Ми обговорювали, яка в нас жахлива влада, корупція, правоохоронні органи, з якими краще не зв’язуватися. А в нас троє дітей, і я хочу, щоби мої діти жили у цивілізованому світі», – пояснює Наталка.

І раптом почався Євромайдан. Спочатку Наталя та Єгор не стежили за подіями. «Я пам’ятаю, як відвозила дитину на карате й побачила, що з трамваю вийшла бабуся з жовто-блакитною стрічкою. Мені стало соромно, що я зараз їду в машині, а людина похилого віку ходить на Майдан», – згадує Наталя.

Після побиття студентів «Беркутом» чоловік і дружина стали активними учасниками Євромайдану. Часто брали з собою дітей. «Діти завжди вірять своїм батькам. А я не хотіла, щоби вони мені вірили. Я хотіла, щоби вони самі робили висновки», – пояснює Наталка. Вони відвозили на Майдан їжу, купували грілки для ніг, бензин для генераторів, шини, медикаменти і багато ще чого.

Автомайдан

Родина мешкає в приватному будинку. На подвір’ї Наталка та Єгор почепили український прапор, також прикріпили прапорці на машині. Ці прапорці ледве не призвели до неприємностей. Одного вечора Наталя помітила, що за її авто їде інша машина. Приїхавши додому, із вікон Єгор і Наталя побачили, що біля будинку стоять дві машини. Викликали міліцію. Через десять хвилин після виклику невідомі поїхали, зірвавши прапорці з машини подружжя. Міліція прибула на місце тільки через сорок хвилин. Це був час, коли по місту палили машини Автомайдану.

А от історія з поїздкою до президентської резиденції, у «Межигір’я» для них закінчилася приємним сюрпризом: як і інших водіїв, Єгора викликали до суду. Подружжя не приховувало, куди їде, на склі була табличка «Таксі до «Межигір’я» – 0 грн.». Підібрали ще двох людей. Дівчина, яка підсіла, погодилася бути свідком у суді. Розгляд справи відбувався в суді Солом’янського району. Суд тривав 1,5 хвилини. Суддя закрив справу. «Ми писали про це в групі Автомайдану. Ніхто не міг повірити. Адже найкраще, що тоді відбувалося, – повернення справи на доопрацювання», – розповідає