Читати книгу - "Коли курява спаде"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Подивимось, наскільки розумний наш живий будда, — сказав, розсміявшись, туси.
— Нехай тебе супроводжує лама-знахар, якщо ти йому віриш, — відказав живий будда.
Туси більше нічого не сказав, однак узяв один із дзвіночків, що стояли біля його руки, і подзвонив у нього. На цей дзвінкий звук прийшов управитель, щоб спуститись, накульгуючи, вниз і провести живого будду до воріт. Раптом він запитав:
— Живий буддо, скажи, ці плоди дійсно принесуть нам лихо?
Живий будда широко розплющив очі, однак побачивши, що на обличчі цієї людини з’явився непідробно схвильований вираз, сказав:
— Хіба ні? Я що, заробляю на життя тим, що дурю людей? Почекайте й побачите, чим усе це закінчиться.
— Покладаємось тоді на те, що живий будда почитає сутри, аби вберегти справу нашого господаря.
Живий будда, тільки махнув рукою й пішов.
А на неозорих землях люди продовжували збирати мак. І з білого молочка виготовляли чорне пастоподібне зілля. Навколо розносився незнаний до цього аромат. Щури один по одному вилізали із своїх схованок і вервечкою йшли до тієї будівлі, де виготовляли опій, сідали там на сволок і насолоджувались п'янким ароматом. Мати перебувала в гарному настрої і вже давно не згадувала про головний біль. Одного разу вона пішла зі мною до того місця, куди звичайним людям вхід було закрито. Коли там працювали люди уповноваженого Хуана, на вході завжди чатував охоронець із рушницею. Мати сказала до нього:
— Навіщо, по вашому, уповноважений Хуан подарував мені люльку для куріння опію? Щоб ви не дозволили мені увійти?
Вартовий подумав, забрав у неї люльку й дозволив нам увійти.
Я зовсім не звернув уваги на те, як вони виготовляють опій у своїх великих казанах. Я побачив, що перед складеною з глини піччю висять нанизані ланцюжками шматки м'яса, — ми робили так само, коли з дітьми домашніх рабів ходили полювати дроздів. Я саме хотів покликати когось, щоб мені зняли одну таку низку з'їсти, як почув писк і побачив, як із сволока додолу злетів один щур. Чоловік, що випарював опій, відклав те, що тримав у руках, і невеличким ножем злегка зробив надріз на задній нозі щура. Щур ще раз вискнув, однак унаслідок наступного зусилля чоловіка з нього було знято шкірку, мов одяг, а після ще одного помаху ножа з тушки вилетіли легені й серце, які ще працювали. Усе це покотилось у наповнену сировиною миску, і щур перетворився на ще одну низку м'яса, підвішену перед піччю.
Дружина туси розсміялась:
— Ви мені дитину налякаєте!
Ті люди розреготались.
— А пані не хоче спробувати? — запитали вони.
Пані кивнула головою. І добре підсмажене щуряче м'ясо почало з шипінням бризкати лоєм над вогнем у печі. Запах був не гіршим, ніж коли смажити дроздів. Якби я випадково не підняв голову й не побачив на балці тих злодійкуватих щурів, напевне, я б теж посмакував китайського делікатесу. У той час, як мені здавалося, що ці гостропикі кусають мій шлунок, мати своїми білосніжними зубами розривала щуряче м'ясо, зовсім не зауважуючи те, як я витріщився на неї. Працюючи своїми чистими білими зубами, вона водночас муркотіла до мене, мов кішка:
— Як же ж смачно, синку! Скуштуй і ти трохи.
Однак я, ще не ївши, вже відчував нудоту.
Я вибіг за двері. Раніше я чув, як люди казали, що китайці — страховиська. Я їм не вірив, і це батько навчив мене не вірити тим брехням. Він спитав: що, твоя мати — страховисько? І сам же відповів: ні, вона не страховисько, у неї тільки вдача інакша, ніж у нас, вдача її національності. На думку старшого брата, кожна людина має свої вади. Згодом, коли з Англії повернеться старша сестра й відповідатиме на це запитання, вона скаже: я не знаю, страховиська вони чи ні, однак мені вони не подобаються. Я сказав їй, що вони їдять щурів, а вона сказала, що також вони їдять змій і ще багато інших дивних речей.
З’ївши свою порцію, мати виглядала дуже задоволеною і, мов кішка, облизувала язичком губи. Але якщо жінка несвідомо робить якісь котячі рухи, це дуже недобре. Тому коли так зробила дружина туси, я злякався.
Вона однак засміялась і зауважила:
— Вони дали мені опію, я раніше ніколи не пробувала його, а тепер спробую, — зауваживши, що я мовчу, вона продовжила: — Не засмучуйся, опій — це, звичайно, погано, але не дуже.
— Якби ти не сказала, я б і не знав, що опій — це щось погане, — відповів я.
— Для бідних людей опій — то погана річ, а для багатих — ні, — сказала вона, додавши, що хіба родина Мерці не є найзаможнішою на сотні лі навкруги?
Мати простягнула руку і вхопила мене за лікоть,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли курява спаде», після закриття браузера.