Читати книгу - "Таврований"

Знову ж, органи можуть зацікавитися його родиною. Тут може зіграти трагічну роль відповідальність за не інформування про ворогів народу, коли знищують всіх родичів і близьких знайомих.

Саме так розправилися з родиною Михайла Миколайовича Тухачевського. Розстріляли або посадили в табори всіх родичів.

За місяці перебування в камері попереднього ув'язнення Семен Васильович остаточно визначив свою тактику: не обмовляти себе. Він налаштовувався, що будуть боляче бити, затискати пальці в дверях, припікати лице палаючою цигаркою. Все це треба стерпіти. Не зізнаватися в тому, чого він не робив.

Семен Васильович довго думав, як країна дійшла до такого абсурду. В газетах відкрито прославляють видатних діячів партії та уряду. Про них складають пісні, ставлять фільми і п'єси.

Владу в країні захопила бюрократія. Негідники, пристосуванці. Проти них нічого не зробиш. До тридцятого року ще можна було висловити свою думку. Після розправи над Троцьким становище докорінно змінилося. Всі затиснуті, залякані. Брешуть письменники, журналісти та сценаристи, не ведуть розслідування, не карають за законом слідчі і судді, вчені тенденційно підходять до висвітлення історії, ура-патріотизмом охоплені військові. Вся країна погрузла в брехні.

Як це зупинити? Повернути людей до нормального природного життя?

На черговому допиті він висловив всі свої роздуми Малишеву. Той не знав, що відповідати підслідному. Після приходу до органів Єжова їх теж капітально почистили. Багато знайомих слідчого втратили свої місця і понесли незаслужене покарання. Про це він знав. Як прекрасно знав і інше. Якщо він допустить поблажку в своїй роботі, його теж можуть запроторити на той світ або в табір.

Так у нього склалося з Семеном Васильовичем. Він вже не міг ставитися до Руднєва, як до всіх інших, які проходили через його руки. Хоча він знав, що не може нічого зробити, щоб полегшити долю комісара.

Йому вже кілька разів нагадував про Руднєва свій начальник відділу. Але він все затягував справу, мотивуючи це тим, що бракує усіх необхідних матеріалів і не вдається уламати комісара на щиросерде зізнання…

На черговій нараді начальник особового відділу розпікав підлеглих. Був він високим чоловіком. Не церемонився з ввіреним колективом. Дісталося від нього і Малишеву.

— Що ти тягнеш кота за хвіст? Не знаєш, що робити з комісаром? Або свої ніжні ручки боїшся забруднити?! Або піддався його впливу?

— Не зібрав повністю матеріал. Не прийшли деякі відповіді на мої запити. В Де-Кастрі не дали показань свідки.

— Ти мені мізки не забивай. Хреновиною не займайся. Завтра побіжиш в Де-Кастрі, якщо до цих пір не встиг.

Начальник особового відділу підійшов до Анатолія Івановича. З усією сили заїхав у вухо слідчому.

Той не промовив жодного слова. Мовчали всі присутні в кабінеті.

Начальник пройшовся по кабінету. Стояла тиша. Співробітники боялися зробити рух.

Знову підійшов до Малишева.

— Принизив тебе, образив. Гнилий інтелігент. Дай здачі. Заїдь в морду. Я не ображуся.

Малишев стояв блідий.

— Ось так ти з ворогами працюєш. Їх не треба жаліти. У нас не дитячий сад.

— Постараюся все зробити.

— Дивись! Я тебе вмовляти не збираюся. Ти не знаєш, як розмовляють з нами в обласному управлінні.

— Як тільки прийдуть відповіді, все відразу стане на свої місця.

— Ще раз попереджаю: працюй, як слід. Соплі пускати ти майстер.

Анатолій Іванович кілька разів намагався писати на Руднєва обвинувальний висновок. Зазвичай це не становило великих труднощів. Він брав старий документ. З урахуванням даного підслідного підставляв дані і — висновок готовий. Вони походили у нього один на один.

Але на Семена Васильовича у нього не налягала душа. Кілька разів брався писати обвинувальний висновок, але через кілька хвилин відкладав. Залишав до останнього, коли відтягувати вже не вдасться, доведеться виносити вбивче рішення.

Заскрипіли, застукали важкі металеві двері камери.

— Руднєв! До слідчого, — прохрипів повний літній охоронець.

Семен Васильович встав, пішов до дверей.

Його періодично викликали на допит. Малишев відтягував прийняття рішення.

Зайшов до кімнати слідчого, привітався з порога. На місці Малишева сидів інший чоловік.

— Що дивишся? — Відразу вловив здивований погляд комісара. — Прибрали твого покровителя. Нема кому тебе покривати. Весь відділ поміняли.

Новий слідчий дістав цигарку, закурив.

— Сідай. Працюватимемо серйозно.

Поклав перед собою справу Руднєва. Погортав її і закрив.

— З твоїми матеріалами я ознайомлений. У справі підшиті виписки з протоколів допитів колишніх твоїх товаришів по службі: Аронштама, Дреймана, Хаханьяна, Гурфінкеля, Баранівського та інших. Вони доводять, що ти займався підривною і диверсійною діяльністю на користь Японії, намагався зірвати будівництво укріпрайону, не приводити в бойову готовність вогневі точки бетонних споруд.

Слідчий знову відкрив справу. Знайшов потрібну йому сторінку, сказав:

— Зокрема, колишній заступник начальника політуправління Далекосхідної армії Дрейман свідчить, що в листопаді 1936 року залучив тебе у військово-троцькисьтку організацію, що за його завданням ти зберіг в армії троцькістів і білих.

— Влаштуйте з ним очну ставку. Я хочу йому подивитися в очі.

— Значить, зазначених у справі військових ти не знаєш, вони всі брешуть.

— Як же. Знаю. Але не можу погодитися з їх твердженнями, що займався підривною і диверсійною діяльністю, брав участь у створенні троцькисьткої організації.

Слідчий почав допитувати Руднєва окремо по кожній виписці. Семен Васильович по кожному епізоду зробив спростування.

Тоді слідчий відкрив матеріали