Читати книгу - "Химерне сяйво"

Трохи далі від нього стояв великий камінь. Втім, каміння було тут усюди — сам Диск у цьому місці оголив свої кістки.

Він суворо подивився на тисове дерево — про всяк випадок, щоб воно не надумало заговорити. Та тис, оскільки був досить замкнутим, ніколи не чув про Ринсвінда, деревного пророка, та й взагалі був у дрімоті.

— Адже то був ти, Двоцвіте, я відразу здогадався, що то був ти, — сказав Ринсвінд. Його голос несподівано прозвучав якось дуже виразно і самотньо у сутінках, що ставали дедалі густішими.

Ринсвінд пригадав той єдиний факт, який він точно знав про тролів, а саме: вони перетворюються на камінь, коли на них потрапляє сонячне проміння, відтак кожному, хто наймав тролів на роботу впродовж світлового дня, доводилося витрачати чимало грошей на захисний крем.

Та зрештою, якщо задуматися, ніде не говорилося про те, що стається з ними після того, як сонце заходить знову...

Останні краплини сонячного світла стекли з довколишнього краєвиду. І несподівано виявилося, що довкола дуже багато каміння.

— Щось він забарився з тією цибулею, — сказав Двоцвіт. — Може, краще підемо і пошукаємо його, як гадаєш?

— Чарівники шамі можуть про шебе подбати, — сказав Коен. — Не хвилюйшя, — він скривився. Бетан саме обстригала йому нігті на ногах.

— Знаєш, він не такий вже й сильний маг, — сказав Двоцвіт, підсовуючись ближче до вогню. — Я б не сказав це йому у вічі, та, — він нахилився ближче до Коєна, — я насправді ніколи не бачив, щоб він творив якусь магію.

— Так, давай-но другу ногу, — сказала Бетан.

— Ти — шама люб’яжність.

— В тебе були б досить гарні ноги, якби лиш ти за ними доглядав.

— Ждається, я вже не ждатний так нагинатишя, як колишь, — зніяковіло сказав Коен. — З моєю роботою, зрозуміло, не часто зустрічаєш майстрів з педикюру. Ото справді потішно. Я зустрічав вдосталь шлужителів культу змій, божевільних богів, войовничих ватажків і ніколи — майстрів з педикюру. Гадаю, воно шправді було б якось недоречно — Коен Проти Педикюрників...

— Або Коен і Фатальні Костоправи, — припустила Бетан. Коен реготнув.

— Або Коен і Скажені Дантисти! — засміявся Двоцвіт.

Коен вмить стулив рота.

— І що тут такого смішного? — спитав він голосом, в якому з’явилися металічні нотки.

— Ох, ет... ну... — пробелькотів Двоцвіт. — Бачиш, твої зуби...

— І що з ними? — гаркнув Коен.

Двоцвіт ковтнув.

— Я не міг не помітити, що вони... м-м-м... розташовані не в тій самій географічній місцевості, що й твій рот.

Коен пронизав його поглядом.

Тоді якось зм’як і враз став здаватися хирлявим та старим.

— Твоя правда, — тихо сказав він. — Я на тебе не ображають. Важко бути героєм беж жубів. Не важить, що ще ти можеш втратити, ти можеш навіть обійтися одним оком, та варто їм побачити рот, де одні лиш яшна, і ніхто до тебе не плавиться шерйозно.

— Я ставлюся до тебе серйозно, — підтримала його Бетан.

— Чому ж ти не хочеш нові зуби? — безтурботно озвався Двоцвіт.

— Так, звішно, якби я був акулою або ще чим, я б обов’яшково відроштив кілька жубів, — ущипливо відповів Коен.

— Та ні, їх купують, — сказав Двоцвіт. — Дивись, я тобі покажу... е-е, Бетан, відвернися на хвильку, — він зачекав, доки вона не відвернулась в інший бік, а тоді приклав долоню до рота.

— Тепер ти шам бачиш, — сказав він.

Бетан почула, як Коен здивовано охнув.

— Ти мошеш виймати швої жуби?

— Ну так. В мене є кілька таких моштів. Даруй... — почувся звук, наче Двоцвіт щось ковтнув, а тоді вже більш звичним голосом сказав: — Це, безперечно, дуже зручно.

В голосі Коєна забриніло благоговіння чи принаймні така шаноба, яку лиш можна відчувати без зубів, що, в принципі, нічим не відрізняється від тієї, яку відчувають і з зубами, хіба що звучить вона далеко не так виразно.

— Думаю шобі! — сказав він. — Коли вони в тебе болять, ти прошто виймаєш їх, і нехай болять шобі без тебе, еге ж? Покажуєш малим пашкудникам, де раки жимують, і дивишшя, як їм до вподоби боліти наодинці!

— Це не зовсім так, — обережно промовив Двоцвіт. — Вони не мої, вони просто мені належать.

— Ти поклав шобі чужі жуби в рот?!

— Та ні, їх для мене виготовили — там, звідки я родом, чимало людей такі носять, це...

Однак лекція Двоцвіта про дива сучасної стоматологи так і не відбулася, бо його хтось стукнув.

Маленький місяць Диска насилу просувався по зоряному небу. Він світився своїм власним сяйвом, завдяки незрозумілій і радше малоефективній астрономічній компоновці Творця, і був густо населений усілякими місячними богинями, котрі в цей момент не звертали особливої уваги на те, що відбувається на Диску, бо готували петицію щодо Крижаних Велетнів.

Якби вони все-таки поглянули вниз, то побачили б, як Ринсвінд щось жваво пояснює купі каміння.

Тролі — одна з найстаріших форм життя у мультивсесвіті, що бере свій початок від першої спроби зародити життя на Диску без отої драглистої протоплазми. Деякі тролі живуть дуже довго, впадаючи в сплячку влітку та лягаючи спати вдень, оскільки на них впливає тепло і робить їх повільними. Їхня геологія і справді вражає. Тут можна було б говорити про трибологію, згадати напівпровідникові властивості неочищеного кремнію, можна було б також говорити про велетенських доісторичних тролів, які утворюють собою більшість головних гірських масивів Диска і завдадуть серйозного клопоту, якщо колись