Читати книгу - "Сурма лебедя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А ще тепер він мав волю — таке розкішне відчуття волі! І мав любов-кохання — таке чудо!
Розділ 20Біллінгс
Ясного-погідного січневого дня Луї і Серена повернулися додому — на озера Ред-Рок-Лейкс. Із-поміж тисяч водоплавних птахів вони хутко вишукали свою рідню: батьків, та матерів, та сестер, та братів. Ну й галасливе ж то було повернення! Всі забажали привітатися одночасно. Ку-гуу, ку-гуу, ку-гуу!.. Нарешті блукальці повернулися до рідної домівки.
Батечко Луї, старий лебідь-коб, виголосив вишукану промову — трохи задовгу, зате щиру.
Луї підніс угору свою сурму й заграв: «О любий рідний дім! Як добре в нім!» А скільки відразу ж, на рівному місці, народилося пліток: і як же це Луї додумався й таки умовив Серену стати його дружиною? Всі-всі вітали щасливе молоде подружжя. І всі брати й сестри, Луї та Серенині, зібралися довкола, аби краще роздивитися набутки Луї. Ті його надбання, привезені зі світу людей, справили на них велике враження. І медаль за врятоване життя їм сподобалась, і звучання його сурми їм полюбилось… а як же кортіло їм побачити, що ж за гроші там, у його калитці! Одначе Луї калитки своєї не відкрив, а натомість відвів своїх батька й матір набік. Вони всі троє вийшли на берег, і там Луї скинув ту калитку зі своєї шиї, ґречно вклонився батькові та й вручив гроші старому лебедеві. І було в тій торбинці грошей саме стільки, скільки й пораховано напередодні: чотири тисячі чотириста двадцять доларів і сімдесят вісім центів.
Тоді Луї узяв свою дощечку й написав на ній записку до власника музичної крамниці в Біллінґсі, аби його батько мав що показати крамареві, коли прилетить до нього. Ось що він там написав:
Власникові музичної крамниці в Біллінґсі
Будьте ласкаві прийняти вміщені в цю калитку $4,420.78. Це Вам відшкодування за викрадену сурму й інші збитки, завдані крамниці.
Вибачте за завдані Вам прикрощі й незручності.
Старий лебідь не міг ні полічити гроші, ні вчитати написане, але він просто взяв калитку та дощечку й почепив їх собі на шию. Він був упевнений: отепер він зможе виплатити свій борг за викрадену сурму.
— Зараз я полечу, — сказав він своїй дружині, — й відновлю втрачену мою честь! Повернусь до Біллінґса, місця мого злочину — великого міста, що кипить життям…
— Ми вже це чули, — зазначила дружина. — Ти взяв гроші й дощечку? То й неси їх якнайшвидше до Біллінґса! А як долетиш, то, ради Бога, будь обережний! Бо ж той крамар має рушницю. І він точно затямив, коли востаннє тебе побачив: лебідь — це грабіжник! Тож бережись! Твоя місія небезпечна!
— Небезпека! — мовив старий лебідь. — Небезпека! Я вітаю пригоди й небезпеки. Небезпека — це моє друге ім’я! Я ризикну своїм життям, аби відновити мою честь і відродити моє почуття порядності. Я виплачу свій борг — очищу моє добре ім’я від плями ганьби, що до нього прилипла. Я навіки позбудусь сорому, який породжують злодійство і кривда. Я…
— Якщо ти цієї ж миті не замовкнеш, — сказала йому дружина, — то не втрапиш до Біллінґса раніше часу закриття крамниць!
— Ти слушно радиш, як завжди, — сухо мовив старий лебідь. Він поправив калитку й дощечку, щоб якнайменше заважали польоту. Тоді здійнявся у повітря і, швидко набравши висоту, полетів на північний схід. Дружина й син стежили за ним, аж поки його й не стало видно.
— Що за лебідь! — вигукнула його дружина. — Хороший дістався тобі батько, Луї. Тільки хочу сподіватися, ніщо лихе його не спіткає. Скажу тобі правду: я хвилююсь за нього!
А старий лебідь летів швидко й небавом долетів до місця призначення. Загледівши церкви, фабрики, крамниці й будинки Біллінґса, він описав одне коло і пішов у піке — просто до музичної крамниці.
— Ось і прийшла моя година! — сказав він сам собі. — Зараз настане він, мій момент істини. Хвилина — і я перестану бути боржником, вилечу на чисте небо з-під хмари ганьби та безчестя, яка стільки останніх місяців затіняла мені життя!
Тим часом лебедя в небі вже помітили люди, що були на вулицях. Угледів його й один із продавців музичного салону, який саме стояв перед вітриною і дивився надвір. Забачивши ж наближення великого білого птаха, він заволав до хазяїна:
— На нас летить великий птах! Хапайте рушницю!
Власник крамниці вхопив рушницю й вискочив на вулицю. Лебідь уже знизився, й здавалося: він пікірує просто на магазин.
Крамар націлився. Бах! бах! — у швидкій послідовності випалив він з однієї, а потім з іншої цівки. Старий лебідь відчув, як боляче защеміло йому ліве плече. Відразу ж думки про смерть заполонили йому голову. Зиркнувши ліворуч, він уздрів яскраво-червону краплину крові на своїх грудях. Але польоту не припинив, прямуючи вже просто до крамаря.
«Кінець мій близько, — казав він собі подумки. — Я загину при виконанні мого обов’язку. Жити мені лишилося якусь хвилину. Здуру цей чоловік завдав мені смертельної рани. Дзюрком рине з неї червона кров. Я слабну. Але навіть у смертельну мою хвилину я поверну йому гроші за сурму. Прощавай, життя! Прощавай, чудовий світе! Прощавайте, маленькі озерця на півночі! Прощавайте, весни, які я пізнав, із вашим пристрасним паланням! Прощавайте, вірна дружино й люблячі сини та дочки! Я, бувши при смерті, вітаю вас! А помру я красиво, як тільки лебеді вміють!»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сурма лебедя», після закриття браузера.