read-books.club » Наука, Освіта » Нарис загальної історії 📚 - Українською

Читати книгу - "Нарис загальної історії"

288
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Нарис загальної історії" автора Башлер Жан. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 122
Перейти на сторінку:
не так. Якби влада спиралася виключно на силу, то це спонукало б до повторюваних воєнних заколотів. Цей варіант режиму може виникати за особливих обставин, як-от здійснений у Римській імперії, але його не обирають свідомо або з якихось позитивних причин. Володар імперської влади, знаючи з власного досвіду, що влада здобувається і зберігається силою, явно зацікавлений у тому, щоб ніхто інший більше не вдавався до таких дій, і закріплює свою владу на таких засадах, які запобігали б небажаним обставинам.

Зважаючи на те, що інші режими не придатні, доводиться вдаватися до ієрократичного ладу, але це робиться не за браком інших можливостей, а тому що абсолютний варіант ієрократії надає дуже задовільне рішення. Священний характер влади забезпечує масу покірних, які підкоряються з безсилля, вагомими причинами гнути спину, тішачи себе ілюзією — або вдаючи втіху, — буцімто вони підкоряються не володареві й страхові, який вселяє володар, а певному доброчесному принципові та його доброчинному втілювачу. Свя-щенність вигідна також і тим, хто панує, бо вона зменшує вартість влади, оскільки підданих не примушено до покори однозначним вибором між бунтом і покірністю. Вимір «кратія» надає цьому режимові незначну перевагу не тільки щодо монополії на владу, але й щодо її найвищої концентрації, і ця перевага максимізує його шанси на завершення своїх завоювань, на стримування своїх зовнішніх ворогів і на запобігання бунтам і внутрішнім розколам. Зрештою, абсолютний характер режиму забезпечує йому ліквідацію будь-яких проявів контрвлади, здатних обмежувати й контролювати його владу, і це разом із перевагами незаперечува-ного становища має давати змогу мобілізувати якнайбільше засобів для реалізації імперських планів і мінімізувати вартість збереження влади.

Абсолютний ієрократичний режим найбільше пасує імперії, і саме до цього режиму стихійно прагне імперія, якщо він ще не встановлений внаслідок політичних процесів, які передували імперіалізації. Цей режим, звичайно, не демократичний, але він і не автократичний. Якщо автократію можна вважати протилежним полюсом демократії, то ієрок-ратія не є протилежним полюсом жодного політичного режиму. Абсолютний характер ієрократії схиляє її до автократії, але її священний характер має стримувати її від надто сильного нахилу в цей бік, оскільки жодним священним принципом не можна обґрунтувати опору влади на насильство та страх.

Священний характер влади

Принцип священного характеру влади міститься в самих владних стосунках, де вирізняються три основних начала: трансцендентний принцип, який є вмістилищем і онтологічним джерелом влади і якому належить коритися; намісник або носій принципу в політії, якому довірено здійснювати владу; народ, що кориться тому й тому з огляду на їхню трансцендентність і на їхнє намісництво. Стосунки ґрунтуються на подвійному договорі. Договір між творцем та його намісником передбачає, що перший делегує владу другому, а той повертає йому всі обов’язки, пов’язані з трансцендентністю. Намісник здійснює владу від його імені і повинен звітувати тільки перед ним, відповідальний за належну підтримку його трансцендентності. За договором між намісником і народом, народ зобов’язується підкорятися без бунтів, виконувати свої обов’язки, сплачувати податки, за потреби служити на війні. Намісник отримує право здійснювати політику, забезпечувати мир і справедливість, а з цього випливає процвітання.

Друга частина договору не становить особливих проблем тлумачення для самих зацікавлених осіб. Це раціональний наслідок і наслідок виходу з демократії, який позбавляє громадян їхнього права делегувати владу, і наслідок неприйняття автократії, який вимагає, щоб влада здійснювалася на користь підданих і слугувала політичним цілям. Усе в цих різновидах ставлення має раціональний вигляд. Громадян об’єктивно позбавили їхнього права делегувати владу фахівцям. З їхньої точки зору, тут наявний примус, до якого слід якнайкраще пристосуватися. Якнайкраще і максимально цілковито, оскільки вони покладають завдання реалізації цілей політики на когось, кого вони не обирали, але залишають собі право на бунт у разі, якщо цей хтось зазнає надто явного провалу. Право на бунт не включено прямим текстом у договір. На погляд того, хто посідає владу — позаяк він фактично сильніший, — це була б надто велика поступка. Але, зважаючи на те, що люди вільні від природи, вони завжди мають змогу збунтуватися, якщо готові вмерти в боротьбі. Від здатності до права бунтувати лише один крок, який мовчазно долається в ієрократії. Від права до обов’язку бунтувати стрибок, який сигналізує про перехід від ієрократії до демократії. Для пересічних людей, які не настільки придивляються до цих проблем і заглиблені в свої особисті турботи, вихід з демократії має пройти майже непоміченим, бо де лежить відчутна різниця між тимчасовим, обмеженим і зворотним делегуванням влади та пасивним прийняттям нав’язаної влади з правом збунтуватися, якщо вона виявиться некомпетентною та несправедливою?

Своєю чергою монарх теж може вважати, що він усе раціонально розраховує. В його інтересах оперти свою владу після того, як він її завоює силою чи хитрістю, на згоді народу, навіть пасивній. Імператор — засновник імперії чи засновник нової династії — може навіть бути щирим у своїй обіцянці народові здійснювати справедливу політику. Суб’єктивно він може бути щирим, оскільки неправда, що люди порочні від природи: вони природно схиляються до потреб людини, але оскільки вони майже завжди зазнають поразки, то можуть легко піддаватися розбещенню, задовольняючись своїми поразками або проголошуючи їх успіхами. Імператор не має жодних причин бажати лиха своїм народам, бо приємніше відчувати себе добрим, а щасливі народи живуть спокійно. Об’єктивно імператор може дотриматися своєї обіцянки. Він і справді встановлює мир у імперії після тривалого періоду найзапекліших воєн. Створення уніформованої й упорядкованої адміністрації, усунення чи підкорення сильних, конфіскація найбільш помітних і скандальних статків, переслідування найвідоміших злочинців, очищення сільської місцевості від банд, заходи, що мають на меті дати змогу народові стати до роботи й сподіватися, що він працюватиме на себе, — усі ці й багато інших заходів, якими позначається встановлення імперії чи династії, напевне, забезпечать встановлення якщо не справедливості в усіх її вимірах, то принаймні стану закону та права, набагато вищого за все те, що пропонувалося на кінцевій фазі імперіалізації чи занепаду попередньої династії.

Від сполучення реального миру з більш поважаною справедливістю стихійно народжується пристойний рівень процвітання. Задоволення та визнання з боку народу можуть бути реальними й щирими. Слава Августа та його тривалий авторитет були не лише результатом правильно побудованої пропаганди, вони базуються на

1 ... 38 39 40 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нарис загальної історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нарис загальної історії"