Читати книгу - "Тiм Талер, або Проданий смiх"

- Ну, ви вже надумались, пане Талер? Пообiцяйте, що вiддасте менi свої контрольнi акцiї, а я за те подарую вам велике пiдприємство.

Тiм трохи-трохи не сказав: "Я вже пообiцяв їх мiстеровi Пеннi". Але похмурий сльотавий день допомiг хлопцевi хоч в одному: поки млявий, аж сонний Тiм зiбравсь розкрити рота, вiн устиг похопитись та вiдповiсти обережнiше:

- Я не можу укласти з вами такої угоди, сеньйоре ван дер Толен.

- Шкода, - з незворушним обличчям сказав португалець. А вже повернувшись iти, додав: - Ну хоч у маргариновiй справi пристаньте на наше прохання, пане Талер.

Аж тодi вiн пiшов.

Тiм не знав, що йому й думати про обидвi тi зустрiчi. Спершу Салех-беєва таємнича авторучка, тепер сеньйоровi ван дер Толеновi незрозумiлi слова про маргаринову справу. "Ще невистачало, щоб мене й мiстер Пеннi перестрiв", - подумав хлопець.

Так i вийшло. Спускаючись пiд парасолькою замковими сходами, вiн побачив бiля одного мокрого полив'яного хорта мiстера Пеннi - також пiд парасолькою.

- Прошу уас сiлкоуита моучанка про наш неуелички фчорашнi умова, - сказав англiєць.

- Добре, добре, - заспокоїв його Тiм.

Мiстер Пеннi, здавалося, мав на думцi ще щось, але, видно, не мiг наважитись його висловити. Кивнувши хлопцевi головою, вiн рушив сходами вниз.

Тiм розгубився. Певно, його розмова з бароном у павiльйонi матиме для компаньйонiв велику вагу, а то б вони не стали один по одному перепиняти його. Тяжко замислившись, попрямував вiн до павiльйону. Той так званий Червоний павiльйон стояв на середнiй терасi парку. Називався вiн так, мабуть, по вогненно-червоному пiвниковi на шпилi конусовидного даху, бо сам павiльйон був бiлий.

Пiдстриженi дерева й кущi нагадували поважних панiв, що попали ненароком пiд дощ, вимокли, змерзли й чекають, поки їх хтось вирятує. Тiм швиденько пройшов алеєю, що вела до павiльйону. Барон уже стояв у напiввiдчинених скляних дверях i чекав на хлопця.

- Ви спiзнились на три хвилини, - сказав вiн Тiмовi. - Вас хтось затримав?

- Так, - вiдповiв Тiм, однак допитуватися барон не став.

У круглiй кiмнатi павiльйону стояли легенькi меблi, оббитi шовком у жовту та ясно-брунатну пересмужку. Служниця поналивала з росiйського самовара чаю в чашки й хотiла була вийти. Тiм побачив, що парасольки в неї нема, й спинив її:

- Стривайте!

Жiнка обернулась, i хлопець простяг їй свою парасольку.

Служниця неначе аж злякалася. Напiвспантеличено, напiвзапитливо глянула вона на барона. Але той тiльки засмiявся й помахом руки звелiв їй щезнути разом iз парасолькою. Жiнку мов вiтром звiяло.

- А знаєте, отакi вашi невеличкi люб'язностi справляють враження на людей, пане Талер. Тiльки не треба надуживати їх, - сказав барон. Тодi помiг Тiмовi скинути плащ, i вони посiдали.

- Бачте, пане Талер, рiч у тому, що люди подiленi на двi половини: на панiв i на слуг. Наш час хоче стерти той подiл, однак це небезпечно. Треба, щоб були люди, якi думають i наказують, i люди, що не думаючи виконують накази.

Тiм спокiйно надпив iз чашки чаю i аж тодi вiдповiв:

- Як я був iще малий, бароне, мiй тато якось сказав менi: "Не вiр у панiв i слуг, синку! Вiр тiльки, що є люди розумнi й дурнi, i бiйся дуростi, коли вона не добродушна!" Я тодi цi слова навiть у зошит записав, тому й пам'ятаю їх досi.

- Ваш батько сказав по сутi те саме, що й я, пане Талер. Бо розумнi - то й є пани, а дурнi - то слуги.

- А Салех-бей, - не поступався Тiм, - розповiдав менi, що в Афганiстанi й у Пiвденнiй Америцi панують тiльки тi, хто випадково народився паном.

- Народитись випадково не можна, - невдоволено буркнув Троч. - I взагалi ваш Салех-бей, пане Талер, комунiст. Навiть попри свою вiру, Вiн тiльки сам цього не знає. Зате я знаю, що вiн найняв у Пiвденнiй Америцi армiю, щоб скинути нашого президента. Знаю я й те, що в Афганiстанi вiн пiдбурює гострiїв проти нашого уповноваженого Рамадулли.

- Ви це знаєте? - в Тiма на обличчi вiдбився такий жах, що барон зареготав.

- Я знаю бiльше, нiж ви гадаєте, - смiючись, вигукнув вiн. Навiть про вашу умову з мiстером Пеннi. I здогадуюсь, яку пропозицiю зробив вам ван дер Толен.

Тiм аж чаєм похлинувся. Невже Троч умiв читати думки? Але барокове всевидiння пояснювалося куди простiше. Вiн сам розтлумачив хлопцевi:

- В цьому замку всi слуги - мої шпиги. Ви не помiтили, пане Талер, що на вашому письмовому столi лежить нова вимочка?

- Нi...

- А на такi дрiбнички треба звертати увагу! Бо як пiднести стару вимочку до дзеркала, на нiй можна досить виразно прочитати вашу умову з мiстером Пеннi.

Ту хвилину Тiм зрозумiв, що нiколи не спроможеться перехитрити барона в комерцiйних справах. I всi нiчнi плани розтанули, як пара над чашкою чаю. В боротьбi за свiй смiх хлопець програв один тур.

- А ви тепер щось зробите Салех-беєвi та мiстеровi Пеннi, бароне?

Троч iзнову засмiявся:

- Нi, любий мiй! Iз мене досить того, що я про все знаю. Звiсно, я спершу був розсердився, коли довiдався, що вони зробили чи надумали. Але, на щастя, ваш смiх допомагає менi не брати таких речей близько до серця. Вiн розвiює прикрiсть i дає менi полегкiсть. От бачте, пане Талер, для якої корисної мети вживаю я ваш смiх.

- Ви, здається, в усьому шукаєте тiльки користi, бароне.

- За двома винятками, пане Талере: моя зацiкавленiсть мистецтвом цiлком некорислива. А також моя зацiкавленiсть релi... Нi, - перебив Троч сам себе: - Релiгiєю я цiкавлюся теж iз певною метою.

Тiм поквапився звести розмову на iнше, бо напохватi не було пiдходящої люстри. Вiн спитав:

- А як же моя умова з мiстером Пеннi?

- Що ж, пане Талер... Мiстер Пеннi одержить контрольнi акцiї в тому разi, коли ви в двадцять один рiк справдi ще будете спадкоємцем усього мого майна разом iз контрольними акцiями. А друга частина вашої умови чинна безумовно. Рiвно за рiк бiльшiсть акцiй нашого гамбурзького пароплавства стане ваша. Ви, певне, хочете знову