Читати книгу - "Вершник без голови"

— Зі слідів? Ти так добре розрізняєш сліди?

— Мені пояснив їх Зеб Стамп.

— О, він теж був з тобою? І ви їхали тими слідами аж до… Куди ви доїхали?

— До яру серед прерії. Зеб сказав, що ти перескочила його. Це правда?

— Перескочила Луна.

— А ти була в сідлі?

— Та де ж би я ще могла бути? Ти таке питаєш, кузене Касе! Де б, ти думав, я була? Вчепилася їй за хвіст, чи що? — Луїза засміялась, та раптом сміх її урвався, і вона спитала зовсім іншим тоном: — А ти? Ти теж перескочив на той бік? І поїхав за нами далі?

— Ні, Лу. Від яру я одразу рушив сюди, сподіваючись, що ти вже повернулася. Отак і натрапив на тебе.

Ця відповідь начебто задовольнила Луїзу.

— Ага. Ну, я рада, що ти наздогнав нас. Ми їхали повільно. Луна так стомилася, бідолашна! Просто не знаю, як вона добудеться додому.

Відколи до них приєднався Колхаун, мустангер не озвався ані словом. Хоч би яке приємне було для нього товариство молодої креолки, він спокійно полишив її на кузена і тепер мовчки їхав попереду, ніби знову ставши тим, ким мав бути того дня, — тільки провідником.

А проте відставний каштан весь час недовірливо стежив за ним, і, коли помічав — чи тільки уявляв собі, — що Луїза прихильно поглянула в той бік, в очах його спалахувала диявольська злість.

Коли б ті троє вершників їхали довше, їхня подорож могла б закінчитися трагічно. Та, на щастя, з'явилися інші учасники сніданку в прерії. Луїзу оточили звідусіль, і хор захоплених вигуків та привітань заглушив усякі інші думки.

Розділ XIX

ВІСКІ З ВОДОЮ

У селищі, яке виникло під прапором форту Індж, цьому зародку майбутнього міста, найвизначнішою будівлею був заїзд, або ж «готель». А загалом, це прикмета, спільна для всіх техаських міст, як нових, так і заснованих сорок років тому, — давніших там і немає, окрім кількох — старих міст іспано-мексиканського походження, де головними будівлями були фортеці та монастирі, що їх тепер теж подекуди перетворено на заїзди.

Хоч «готель» форту Індж був найбільшим будинком у селищі, проте ні справді великими розмірами, ні виглядом своїм він не вирізнявся, та й навряд чи претендував на якийсь архітектурний стиль. То була дерев'яна споруда у формі літери «Т», збита з обтесаних колод. У поздовжній її частині містилися кімнати для приїжджих та їдальня, а поперечна являла собою одне велике приміщення бару, або ж, як його ще називають в Америці, салу ну, — де відвідувачі пили, курили й залюбки плювали на підлогу.

Біля дверей, на стовбурі дуба із спиляною верхівкою красувалася вивіска, де з обох боків кожен міг побачити зображення славнозвісного героя тих країв, генерала Захарі Тейлора,[41] а під ним — єдино можливу назву: «Напоготові».

До цього слід додати, що хоч зовні будинок той не дуже вабив око, зате всередині, особливо як зайти через бар, вас і справді були напоготові зустріти чи то склянкою «м'ятного», чи «шеррі-коблеру», чи джину з сиропом, чи будь-якого іншого мішаного напою, відомого на захід від Міссісіпі, — звісно, за умови, що ви так само напоготові заплатити за все те готівкою.

Якщо ви коли-небудь подорожували південними чи південно-західними штатами Америки, вам не треба змальовувати той бар, бо ніщо не зітре у вашій пам'яті спогаду про такий самий бар готелю, в якому ви, собі на лихо, зупинялися. Ви уявите також довгий прилавок, що тягнеться через усе приміщення попід поздовжньою стіною, де на полицях вишикувались рядами пляшки та карафки з напоями не тільки всіх кольорів веселки, а й усіх їх можливих відтінків; і дженджуристого молодика, що снує між полицями й прилавком, так званого бармена, — тільки не назвіть його буфетником, бо можете дістати пляшкою по зубах, — цей молодий джентльмен у блакитній бавовняній блузі, чи в білій полотняній куртці, чи, може, в батистовій сорочці з мереживними рюшами далеко не першої свіжості, змішуючи для вас «шеррі-коблер», дивиться вам просто у вічі й розмовляє з вами про останні політичні події, а тим часом вино, лід і вода, переливаючись із склянки в склянку, аж наче променяться й відсвічують над його напомадженою головою райдужним сяйвом.

Ви, що подорожували південними штатами, певно ж, не забули його? То мої слова нагадають вам і його самого, і все, що його оточує: бар з полицями й різнобарвними пляшками, де він почуває себе повновладним господарем, довгий прилавок, посипану білим піском підлогу з недокурками сигар і темними плямами тютюнової жуйки, дух м'яти, полинової настоянки й лимонної шкурки, серед якого в'ються рої мух та кусючих москітів. Усе те не могло не закарбуватись у вашій пам'яті.

Хоч готель «Напоготові» — його ще часом називали й таверною — мало чим різнився від інших подібних закладів Техасу, проте мав і деякі особливі прикмети. Його власником був не заповзятливий янкі, а німець, чиї співвітчизники не тільки в Америці, а й по всьому світі славляться як найкращі ресторатори. Він сам порядкував у своєму барі, і, коли ви заходили туди, вам змішував напої не дженджуристий молодик з напахченою чуприною і в сорочці з рюшами, а статечний германець, що мав такий тверезий вигляд, наче ніколи не куштував — хоч і чимала була спокуса нижчої, оптової ціни — тих чудових трунків, якими пригощав своїх клієнтів. Прізвище власника, ще з батьківщини, було Обердоффер, але місцевий люд перехрестив його на «старого Доффера».

Бар при готелі «Напоготові» мав ще одну особливу прикмету, хоч, може, й не варто називати її особливою, бо вона властива й іншим барам у тих краях. Як уже згадувалося, бар містився в поперечній частині будинку готелю, спорудженого у формі літери «Т». Прилавок там тягся вподовж прилеглої до готелю стіни, а з обох кінців були двері, що виходили на головну площу майбутнього міста. Завдяки такому розташуванню дверей повітря в приміщенні ніколи не застоювалось, а це багато важить у місцевості, де термометр половину року показує більш як тридцять градусів у затінку.

Техаські готелі, та, можна сказати, й усі готелі в Сполучених Штатах, водночас правлять і за біржу, й за клуб. Справді-бо, дешевшого й зручнішого приміщення годі й шукати, і, мабуть, саме через те клубів в Америці зовсім обмаль.

Навіть у великих містах Атлантичного узбережжя немає ніякої потреби в так званих клубах. Помірні ціни в готелях, чудова кухня, вишукана обстановка — усе