Читати книгу - "Поза межами болю"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Не благаю у тебе чуда... ні ласки.
Дай мені тільки трошки сили... хай я зайду до них...
Глянь, боже... на круків!
Ти їх сотворив.
Вони зловіщі... жорстокі створіння...
Ти дбаєш про них!..
Над моєю головою два круки...
Вони віддаляються від себе!....
Глянь: вони вже коло себе...
Вони радіють... так легко можуть прилинути до себе!...
Чому, боже, даєш крукам таке щастя?..
А людей... кидаєш у найглибшу прірву болю... розпуки?...
Боже!
Глянь на мою дружину з дитиною!..
Глянь на круків... на мене... змилосердися наді мною!..
При моєму останньому слові нагло якийсь чорний звір появився коло моєї дружини й дико блискає очима.
— Боже, й ви, пекельні сили!
Не дайте цьому звірові убити мені жінку й сина!
Смертельна тривога додає мені сили.
Я прилізаю до Саба, вириваю йому з рук кріс, мірю і стріляю.
Чорний звір щез.
Але божа сило... що це?..
Замість жінки з дитиною я бачу перед собою... чорний... сухий... безлистий... корч!...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Грохіт громів, стогін безодень, крякання круків і виття вовків пришибає мій небо й землю роздираючий розпач:
— Я вбив свою дружину і свого сина!
Товариші, убийте мене!
Я не достойний жити на світі.
Я вбив дружину й сина!
Любі мої приятелі!
Обізвіться бодай одним словом до мене.
Всі мої товариші сидять, мов кам'яні статуї, й мовчать.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Я прилізаю до кожного з них окремо й буджу, термошу їх.
Але вони мовчать.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Я стаю товкти головою об замерзлу землю.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Серед грохоту, гомону, реву і клекотіння природи щось несамовитно зареготалося в безодні, і на хвилю все стало притихати.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Нагло чую голос наче з-під залізного віка домовини:
— Всі — прокляті.
Сабо.
Я глянув на нього.
Його наскрізь посиніле обличчя і його широко отворені очі й уста остають нерухомі і вперлися в мене, як якесь невимовне страхіття і проклін усього буття.
Поражений, розтрощений, я дивлюся на нього і здається мені, що моя слаба кров застигає мені в жилах.
Силкуюся відірвати свої очі від цього марева.
Даремно.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Втім мені ввижається, що уста мерця ще більше відчиняються, ще жахливіше перекривлюються.
Чую якийсь несамовитий регіт і могильний голос, який усе вбиває:
— Ти ще живеш?.. страждаєш?..
Безбільність... супокій... от і все...
Зроби кінець... кінець...
І в рокотінні громів і в погоні хмар, у далекім виттю вовків чую безупинно одне слово:
— Кінець... кінець... кінець...
З крайнім зусиллям відкриваю очі від Саба.
Обертаю кріс, прикладаю кінець дула до свого горла та кладу замерзлий палець на язичок.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Нараз наче не з цього світу озивається слабий, сонно-мрійний голос Штранцінгера:
— Далеко... там... сонце...
Кріс випадає мені з рук.
Я гляджу на очі Штранцінгера.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поза межами болю», після закриття браузера.