Читати книгу - "Північне сяйво"

Так почалася її подорож на північ.

Частина друга

Больвангар

10

Консул і Ведмідь

Джон Фаа та інші ватажки вирішили прямувати до Троль-санда — головного порту Лапландії. У відьом цього міста було консульство, а Джон Фаа знав, що без їх допомоги чи, принаймні, дружнього нейтралітету, буде неможливо врятувати вкрадених дітей.

Він поділився своїми думками з Лірою і Фардером Корамом наступного дня, коли Лірина морська хвороба трохи вгамувалась. Яскраво сяяло сонце, зелені хвилі перелітали через борт і бризкали білою піною. На палубі, відчуваючи легкий бриз і дивлячись на море, переливчасте від світла і руху, Ліра майже не відчувала морської хвороби. А Пантелеймон тепер зрозумів, як захоплююче бути морською чайкою чи буревісником і торкатися крилами морської поверхні. Ліра настільки поринула в його радощі, що сама була рада покинути сухопутний спосіб життя.

Джон Фаа, Фардер Корам та два чи три інші чоловіки сиділи на кормі, залитій сонцем, і обговорювали свої плани.

— Фардер Корам знає лапландських відьом, — сказав Джон Фаа. — І якщо я не помиляюсь, існує угода.

— Все правильно, Джоне, — відповів Фардер Корам. — Це було сорок років тому, але це ніщо для відьом. Деякі з них живуть набагато довше.

— Що посприяло тій угоді, Фардере Корам? — запитав Адам Стефанськи — чоловік, що відповідав за бойові загони.

— Я врятував життя відьми, — пояснив Фардер Корам. — її в повітрі переслідував і збив якийсь великий рудий птах, якого я ніколи не бачив раніше. Поранена, вона впала в болото, а я поплив, щоб врятувати її. Вона ледь не потонула, але я витяг її на човен та застрелив птаха. Він'упав у трясовину, на жаль, — адже він був майже такий здоровий, як бугай, та ще й полум'яно-червоний.

— О! — вигукнув один із чоловіків, здивований історією Фардера Корама.

— Коли я затяг її у човен, — продовжував він, — я пережив найбільший шок у моєму житті — та молода жінка була без деймона.

Це прозвучало так, якби він сказав: «В неї не було голови». Сама думка про це була жахливою. Чоловіки здригнулися, а їхні деймони наїжачилися, затремтіли і почали люто каркати, і людям довелось заспокоювати їх. Пантелеймон притиснувся до грудей Ліри, і їх серця билися поряд в унісон.

— Принаймні, — додав Фардер Корам, — це так виглядало. Через те, що вона впала з неба, я був більше ніж упевнений, що вона відьма. Вона виглядала так само, як молода жінка, тонша за деяких та вродливіша за більшість, але те, що я не побачив деймона, відвернуло мене від неї.

— Що ж, у них немає деймонів, у відьом? — спитав Майкл Канзона.

— їхні деймони невидимі, я гадаю, — припустив Адам Стефанськи. — Він був там весь час, але Фардер Корам не міг його бачити.

— Ні, ти помиляєшся, Адаме, — заперечив Фардер Корам. — Його зовсім там не було. У відьом є сила відділятися від своїх деймонів — могутня сила, якої ми не маємо. Якщо потрібно, вони можуть послати своїх деймонів далеко-далеко з вітром чи хмарою, чи під океан. А деймон

тієї відьми, яку я знайшов, прилетів назад вже десь через годину, звичайно, відчувши її страх та рани. І я впевнений, хоч вона ніколи не підтверджувала цього, що той великий рудий птах, якого я підстрелив, був деймоном іншої відьми, яка послала його в погоню. Господи! Я здригаюся, коли думаю про це. Я б стримав свою руку, я зробив би будь-що і на землі, і на морі, але це вже сталося. Як би там не було, безсумнівно, я врятував життя відьми, і вона підтвердила це, сказавши, що я можу попрохати її допомоги будь-коли. Одного разу вона надала мені допомогу, коли скролінги влучили в мене отруєною стрілою. Ми ще декілька разів зв'язувалися… Я не бачив її вже дуже давно, але вона пригадає.

— Вона живе уТрольсанді?

— Ні, ні. Вони живуть у лісах і в тундрі, а не в морських портах серед чоловіків та жінок. Вони пов'язані з диким життям. Але тут у них є консульство, і я ще поговорю з нею, не сумнівайтеся.

Лірі дуже хотілося ще послухати про відьом, але чоловіки повернулися до розмови про паливо та запаси, і незабаром вона вирішила дослідити весь корабель. Вона вешталася по палубі вздовж бортів і за деякий час познайомилася із матросом, кидаючи в нього зернятка з яблука, які вона зберегла після сніданку. Він був товстим спокійним чоловіком, і після того, як вони обмінялися лайками, стали справжніми друзями. Його звали Джері. Під його керівництвом вона з'ясувала: коли що-небудь робиш, зникає морська хвороба, і що навіть така праця, як чищення палуби, може бути приємною, якщо виконувати її поморському, їй дуже сподобалося це відкриття, і невдовзі вона складала ковдру на своєму ліжку по-морському, прибирала одяг до шухляди морським способом і вживала, слово «драїти» замість «прибирати», коли займалася саме цією справою.

Після двох днів у морі Ліра вирішила, що таке життя саме для неї. Вона дослідила судно від моторного відділення до капітанського містка, скоро її ім'я було на вустах усієї команди. Капітан Рокбі дозволив їй подати сигнал голландському фрегату, потягнувши ручку парового свистка; кок мирився з її допомогою, коли вона вимішувала варений пудинг, і лише суворе слово Джона Фаа могло заборонити їй залазити на фок-щоглу, щоб вивчати горизонт з «воронячого гнізда».

Весь час, поки вони прямували на північ, із кожним днем ставало дедалі холодніше. Всі запаси треба було обгорнути водонепроникною тканиною, і Джері навчав її шити. Вона із задоволенням вчилася цього мистецтва зараз, хоч зневажала його в Джордані і ніколи не слухала повчань пані Лонсдейл. Разом із Джері вони пошили водонепроникну сумку для алетіометра, яку вона могла носити на поясі: на випадок, якщо вона впаде у воду — пояснила Ліра. Зі своїм скарбом, який тепер був надійно захищеним, вона, одягнута у штормівку і зюйдвестку, сміливо хапалася за поручні, коли потік гострих бризок від розбитої хвилі здіймався над палубою. Іноді вона ще відчувала напади морської хвороби, особливо коли здіймався вітер і корабель глибоко пірнав у буруни сіро-зелених хвиль. Тоді Пантелеймон був зобов'язаний відвертати її увагу, б'ючи крилами воду у вигляді буревісника. В такі хвилини вона відчувала його безмежну радість від стрімкого польоту між небом і морем і забувала про свою нудоту. Час від часу він навіть ставав рибою і одного разу приєднався