Читати книгу - "Замок"

– Ви не до кінця пояснили свої суперечливі слова, – сказав К. – Але я задовольняюся й тим, що звернув вашу увагу на ці неузгодженості. А тепер, пане секретар, скажіть, будь ласка, чи пані господиня каже правду, і протокол, який ми з вами складемо, може мати наслідком те, що мені дозволять з'явитися перед Кламмом? Якщо це так, то я готовий відповісти на всі запитання. Для цього я на все готовий.

– Ні, – відповів Момус. – Немає підстави говорити про такі взаємозв'язки. Ідеться тільки про те, щоб скласти для реєстратури Кламма в Селі детальний опис того, що відбувалося сьогодні після обіду. Загалом цей опис уже готовий, вам потрібно задля порядку зробити лише кілька доповнень. Іншої мети тут немає й бути не може.

К. мовчки подивився на господиню.

– Чому ви на мене так дивитеся? – запитала вона. – Хіба я сказала щось інше? З ним так завжди, пане секретар, завжди одне й те ж. Він перекручує те, що йому говорять, а потім стверджує, що йому сказали неправду. Я казала йому з самого початку і завжди повторюватиму, що в нього немає ні найменших шансів зустрітися з Кламмом; а якщо шансів все одно немає, то й цей протокол не допоможе. Хіба може щось бути яснішим? Далі я сказала, що цей протокол може бути єдиним офіційним зв'язком між ним і Кламмом. Це також достатньо чітко й однозначно. Якщо він мені не вірить, то я й далі не розумію, чому і з якою метою. А коли він усе ще сподівається проникнути до Кламма й не змінить своїх намірів, допомогти йому може єдиний справді офіційний місток між ним і Кламмом, тобто цей протокол. Це все, що я сказала, а той, хто стверджує щось інше, злісно перекручує мої слова.

– Якщо це так, пані господине, то прошу вас пробачити мене, – сказав К. – Я неправильно вас зрозумів, бо сподівався, як тепер виявляється, помилково, що почув у ваших словах про існування якоїсь найменшої надії для мене.

– Справді, – сказала господиня. – Це мої слова. Ви знову їх перекручуєте, але тепер у протилежному напрямку. Такий шанс у вас є, і він залежить тільки від цього протоколу. Та не потрібно поводитися так, як ви, і прямо питати пана секретаря, чи зможете ви побачити Кламма, якщо відповісте на запитання? Коли діти так питають, над ними сміються, коли так робить дорослий, він ображає владу. Пан секретар милостиво пом'якшив це своєю витонченою відповіддю. Надія, про яку я говорю, існує в тому, що завдяки протоколу ви, можливо, отримаєте щось схоже на зв'язок із Кламмом. Хіба цього недостатньо? Якщо вас запитати, чим ви заслужили честь мати таку надію, ви можете назвати хоча б щось? Більше про цю надію не скажеш, а пан секретар як посадова особа ніколи не робитиме ніяких, навіть найменших натяків на це. Йому, як він і сказав, ідеться лише про опис сьогоднішнього пополудня, це потрібно задля порядку; більше він вам не скаже, навіть якщо ви зараз знову його запитаєте, посилаючись на мої слова.

– Пане секретар, чи прочитає Кламм цей протокол? – запитав К.

– Ні, – сказав Момус. – Навіщо? Кламм не може читати всі протоколи, він узагалі їх не читає. «Відчепіться від мене з вашими протоколами», – говорить він.

– Пане землемір, – поскаржилася господиня. – Ви втомили мене такими питаннями. Хіба настільки необхідно чи хоча б бажано, щоб Кламм прочитав протокол і детально довідався про нікчемність вашого існування? Хіба не краще було б уклінно просити про приховання від Кламма цього протоколу? Хоча це прохання було б таким самим безглуздим, як і попереднє, бо хто може щось приховати від Кламма? Але таке прохання хоча б виглядало симпатично. І хіба це потрібно для того, що ви називаєте своєю надією? Хіба ви не самі казали, що будете задоволені вже й тим, щоб просто мати нагоду говорити з Кламмом, навіть якщо він не дивитиметься на вас і не слухатиме? І хіба за допомогою цього протоколу ви не досягнете своєї мети, а можливо, й більшого?

– Більшого? – запитав К. – Яким чином?

– Може, ви не будете, – вигукнула господиня, – немов дитина, вимагати, щоб вам усе розжовували? Хто може дати відповідь на такі питання? Цей протокол, як ви самі чули, надійде до реєстратури Кламма в Селі. Більше нічого певного про це сказати не можна. Хіба ви не усвідомлюєте всієї важливості самої процедури складання протоколу, посади пана секретаря, існування такої установи, як сільська реєстратура? Ви уявляєте собі, що це означає, коли пан секретар допитує вас? Можливо, чи ймовірно, він і сам цього не знає. Він просто сидить тут і виконує свій обов'язок, як було сказано, задля порядку. Ви тільки подумайте, що Кламм його призначив, він працює в ім'я Кламма, а те, що він робить, навіть якщо воно ніколи й не потрапить на очі Кламму, на це від самого початку існує згода Кламма. А як щось може мати згоду Кламма, якщо воно не наповнене його духом? Я зовсім не маю на меті цими словами грубо лестити панові секретарю, та він би й сам був проти, але я говорю не про його особу, а про те, ким він стає, коли отримує згоду Кламма на свої дії, як, наприклад, зараз: тоді він стає інструментом в руках Кламма, і лихо тому, хто його не послухає. Погрози господині не злякали К., а надії, якими вона намагалася спокусити його, втомили. Кламм був далеко. Колись господиня порівняла Кламма з орлом, і тоді це здалося К. смішним, але зараз він уже так не думав, він думав про недоступність Кламма, про його недосяжне помешкання, про непорушне мовчання, яке можна було перервати хіба що нечуваної сили криками, його проникливий погляд, невловимий і неповторний, про кола, які він описує нагорі за незрозумілими й непорушними з перспективи К. законами, тільки на короткі миті з'являючись у височині. Усе це поєднувало Кламма з орлом. Але з усім цим, ясна річ, не мав нічого спільного протокол, над яким Момус саме розламав солоне печиво і на папери посипалися сіль і кмин.

– На добраніч, – сказав К. – Я ненавиджу всілякі допити.

І рушив до дверей.

– Він хоче піти, – майже злякано сказав Момус господині.

– Не посміє,