Читати книгу - "Прокляті"

до тарілки з холодними часниковими тостами, але Ґоран пхає мені між пальці тліючий косяк. Я роблю ще одну затяжку і повертаю йому травичку. Я тягнусь до тарілки, наповненої гарячими, политими маслом, апетитними креветками, але кінчики моїх пальців торкаються гладенького скла. Нігті мої шкрябають цей скляний бар'єр.

Ґоран регоче, викидаючи з рота хмаринку смороду, який тхне прокислою травичкою.

Мої креветки, такі спокусливі й смачні на вигляд, — це всього лише рекламний ролик ресторану продуктів моря, що працює за системою франчайзингу. Смачні, хрумкі і стовідсотково поза межами досягнення. Вони всього лише дражливий міраж із делікатесів на екрані з високою виразністю зображення.

По телевізору демонструють величезні гамбургери, що повільно обертаються; м'ясо в них таке гаряче, що й досі шкварчить і плюється жиром. Шматочки сиру падають на нього, розтікаються по всій площині пекуче-гарячих пиріжечків з яловичини. Ріки розтопленої помадки течуть крізь гірський пейзаж м'якого морозива зі смаком ванілі під жорстоким градом рубленого іспанського арахісу. Завірюхи з цукрової пудри ховають замерзлі пампушки. Піца крапає томатним соусом і тягне за собою клейкі струни моцарели.

Ґоран забирає у мене з пальців гарячий чинарик. Робить ще одну затяжку й заливає дим ковтком шоколадного молочного коктейлю.

Ще раз обхопивши губами вологий недопалок сигарети з марихуаною, яку ми палили на двох, я намагаюсь розпізнати смак слини мого коханого. Торкаючись язиком вологих шарів паперу, я відчуваю смак печива із крихтами шоколаду, поцупленого з міні-бару. Відчуваю різкий присмак штучних фруктів: лимонів, вишень, динь, украдених цукерок, заборонених для нас через їхню шкідливу дію на зубну емаль. І нарешті, під товстим шаром цих смаків, мої смакові сосочки відчувають земну, родючу слину мого примітивного бунтівника, хлопчика-чоловіка, чужий сморід мого флегматичного Хіткліфа. Мого простакуватого, грубого дикуна. І я насолоджуюся цим, цією закускою перед банкетом з вологих поцілунків Ґорана, поцілунків із язиком. У чинарику з індійською марихуаною я відчуваю залишки його шоколадного молочного коктейлю.

По телевізору демонструють корзину начос, щедро пересипаних порізаними кружечками оливками і криваво-червоною сальсою; це зображення розчиняється, відкриваючи моїм очам фігуру вродливої жінки. На жінці червона сукня — тепер мені здається, що вона, скоріше, була помаранчевою, — а до ліфа булавкою прикріплена шовкова стрічка. Стрічка червона, наче щойно порізані томати. Жінка каже: «Цього року на приз за кращий художній фільм висувались…»

Жінка на екрані — то моя мати.

Цієї миті я встаю на ноги, височію над готельним килимом, похитуюсь дуже високо над розкиданою їжею та Ґораном. Спотикаючись, я іду до ванної кімнати; там я змотую дуже велику кількість туалетного паперу й роблю з нього дві грудки приблизно однакового розміру, які пхаю собі під светр. У дзеркалі мої очі здаються мені налитими кров'ю та оточеними червоними кругами. Я стаю до дзеркала боком і розглядаю свою нову фігуру в профіль. Потім виймаю папір з-під светра і змиваю його в унітазі — папір, а не светр. Я під таким кайфом… Мені здається, що у ванній кімнаті я провела вже кілька років. Десятки років минули. Еони. Я витягую шухлядку поряд із раковиною й дістаю звідти довгу смужку презервативів із зображенням Хелло Кітті. Виходжу із ванної та стаю просто перед Ґораном: стрічка презервативів огортає мою шию, наче боа з пір'я.

По телевізору камера показує тата, що сидить у залі, точно посередині партеру, справа від проходу — це його улюблене місце, звідки він може вислизнути непоміченим і піти пити мартіні під час вручення нагород за нудні й дурні іноземні стрічки. Насправді, минуло лише кілька хвилин. Всі аплодують. Все ще стоячи в дверях ванної кімнати, я низько вклоняюсь.

Ґоран відводить погляд від телевізора і дивиться на мене. Очі в нього майже сяють червоним світлом, і він кашляє. Темно-червоний соус для продуктів моря розмазаний у нього по підборіддю. Липкі сліди від соусу «тартар» спускаються його сорочкою. Повітря в номері-люкс важке й затуманене від диму наркотиків.

Я зав'язую стрічку презервативів на шиї у вузол, міцний вузол, і питаю:

— Хочеш пограти у гру? От тільки ти маєш дути мені в рота, — я роблю крок уперед, підкрадаюсь до свого коханого і додаю: — Гра називається «французький поцілунок».

Розділ двадцять другий

«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Будь ласка, не сприймай це як критику, але тобі справді слід апгрейдити обладнання для обробки текстів. Прочитати текст, роздрукований на твоєму матричному принтері, вкрай важко, не кажучи вже про огидну перфорацію, що висить на кожній друкованій сторінці».

Мама сказала б вам: «Дві губи і язик можуть пообіцяти що завгодно». Тобто: усі договори слід заключати письмово. Тобто: завжди забезпечуй собі паперовий слід.

Через верхню частину бланка йдуть погано відбиті слова: «Пекельний особовий листок Ґорана Метро Спенсера. Вік: 14».

У графі «місце смерті» зазначено таке: «Лос-Анджелеський центр утримання особливо небезпечних неповнолітніх злочинців».

Це пояснює його яскраво-рожевий костюм, а напис на грудях був тюремним номером. Хоча цей одяг можна вважати достатньо модним, все ж таки він не відповідає смаку похмурого гордовитого Ґорана, якого я знаю.

У графі «причина смерті» зазначено таке: «Вбитий ударом ножа співкамерником під час бунту».

У графі «причина прокляття» зазначено таке: «Визнаний винним у ненавмисному вбивстві — удавленні Медісон Спенсер».

Розділ двадцять третій

«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Якою б неприємною не була смерть, в ній є один гарний момент: вона одноразова. Відразу після неї біль минає. Спогади можуть бути як завгодно травмуючими, але вони є лише тим, чим вони є: спогадами. Вас не стануть прохати виконати роль на біс. Можливо, лише у тому випадку, коли, ви індуїст».

Мабуть, не слід мені розповідати вам наступну історію. Я знаю, наскільки живі самовпевнені.

Визнайте: кожного разу, коли ви швидко проглядаєте сторінки з некрологами і бачите серед померлих когось молодшого за вас — особливо коли в некролозі розміщено їхнє фото, де вони посміхаються, сидячи на газоні поряд із золотистим ретривером, одягнені лише в шорти, — визнайте це: ви відчуваєте себе з біса кращими за них. Можливо, ви також відчуваєте, що вам пощастило, але понад усе вас переповнює самовдоволення. Всі живі вважають себе набагато кращими за мертвих, навіть гомосексуалісти й індіанці.

Можливо, читаючи ці рядки, ви просто посмієтесь наді мною, але я пам'ятаю, як хапала ротом повітря, задихаючись на килимі в номері-люкс. Маківкою я спиралась на нижню частину телеекрана, залишки нашого банкету були розкладені по тарілках і розставлені навколо мене. Ґоран сидів верхи у мене на талії, нахилившись до мене, його