Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том II"

Через три дні ми разом повернулися на Бейкер-стрит, але зрозуміло було, що моєму другові треба змінити оточення, та й мене вабила думка провести весняний тиждень на селі. Мій давній приятель, полковник Гейтер, що був моїм пацієнтом в Афганістані, часто запрошував мене завітати до нього в гості. Під час останньої зустрічі він сказав, що був би радий, якби зі мною приїхав і мій друг. Я завів про це мову здалека, але коли Холмс довідався, що нас запрошують до парубоцької господи й що він матиме там цілковиту свободу, то пристав на цю пропозицію, і вже через тиждень після нашого повернення з Ліона ми були у полковниковій садибі. Гейтер був бравий старий вояка, що побачив трохи не увесь світ, і незабаром виявилось, як я й чекав, що в них із Холмсом є чимало спільного.

Увечері того самого дня, коли приїхали, ми сиділи в полковниковому кабінеті; Холмс умостився на канапі, а ми з Гейтером зацікавлено оглядали його невелику колекцію східної зброї.

— До речі, — несподівано мовив полковник, — я думаю, що треба взяти з собою нагору револьвер, якщо раптом здіймуть тривогу.

— Тривогу?! — вигукнув я.

— Так, тут у нас нещодавно сталася пригода. Минулого понеділка пограбували будинок старого Ектона, одного з найбільших тутешніх багатіїв. Збитків завдано невеликих, але злодії й досі на волі.

— І ніяких слідів? — спитав Холмс, зупинивши свій погляд на полковникові.

— Аніяких. Але то дрібниця, це сільське пограбування навряд чи зацікавить вас, містере Холмсе, після тієї гучної міжнародної справи.

На цей комплімент Холмс відповів недбалим порухом руки, але з усмішки його було видно, що він задоволений.

— Чи було там щось цікаве?

— Як на мене, то нічого. Злодії обнишпорили бібліотеку, й здобич не варта була їхніх зусиль. У кімнаті все було перевернено догори дном, шухляди зламано, шафи з книжками перерито, і взято лише томик Гомера в перекладі Попа [22], два позолочені свічники, прес-пап’є зі слонової кістки, маленький дубовий барометр і моток мотузки.

— Що за дивовижний набір! — вигукнув я.

— О, ті хлопці, видно, похапали перше, що їм трапило до рук.

Холмс гмикнув.

— Тутешня поліція мала би зробити з цього якийсь висновок, — сказав він. — Адже цілком зрозуміло, що...

Я застережливо підніс палець:

— Ви приїхали сюди відпочивати, любий друже. Заради Бога, не беріться до нової роботи, поки ваші нерви не заспокоїлися.

Холмс знизав плечима, покірно глянув на полковника, і розмова попливла далі вже безпечнішим річищем.

Однак усі мої застороги звелись нанівець, бо наступного ранку ця загадка утрутилася в наше життя так рішуче, що не помічати її було просто неможливо, і наші гостини на селі обернулися для всіх несподіванкою. Ми сиділи за сніданком, коли до нас убіг ключник, забувши про всяку поважність.

— Ви чули, що сталося? — видихнув він. — У Канінгемів, сер!

— Знов пограбування?! — скрикнув полковник, і його рука з чашкою кави завмерла в повітрі.

— Убивство!

Полковник присвиснув.

— О Боже! — вигукнув він. — Кого ж убито? Мирового суддю чи його сина?

— Ні того, ні того, сер. Убито Вільяма, візника. Йому пустили кулю просто в серце.

— Хто це зробив?

— Грабіжник, сер. Застрелив насмерть, і тільки його й бачили. Він устиг лише розбити вікно в коморі, коли Вільям кинувся на нього, рятуючи хазяйське добро.

— Коли це сталося?

— Уночі, сер, близько дванадцятої.

— Тоді ми завітаємо туди пізніше, — мовив полковник, знову спокійнісінько беручись до сніданку. — Кепські справи, — додав він, коли ключник пішов. — Цей старий Канінгем — найповажніший чоловік у цих краях і найдобріший теж. Це його приголомшить, адже візник служив у нього багато років і був добрим слугою. Це, мабуть, ті самі негідники, що побували в Ектона.

— І викрали оту прецікаву колекцію, — замислено зауважив Холмс.

— Саме так.

— Он як! Може, це звичайнісінька дурниця, але як на мене, тут є певний курйоз, хіба не так? Сільська банда грабіжників мала б міняти місце своїх дій, а не коїти два викрадення в тій самій окрузі за кілька днів. Коли учора ввечері ви говорили про тривогу, мені, пам’ятаю, спало на думку, що злодій — або злодії — обрали б цю округу в останню чергу, — з чого виходить, що мені ще треба добре вчитися.

— Я гадаю, що то був хтось із тутешніх, — мовив полковник. — Тоді зрозуміло, чому його привабили садиби Ектона й Канінгемів: у цих краях вони найбільші.

— І найбагатші?

— Мали б бути, але Ектон і Канінгеми вже кілька років судяться, й це виссало кров з обох. Старий Ектон подав позов на половину майна Канінгемів, і адвокати добре заробили на їхній справі.

— Якщо злодій тутешній, спіймати його буде неважко, — позіхаючи, сказав Холмс. — Не бійтеся, Ватсоне, я не втручатимусь у цю справу.

— Інспектор Форестер, сер, — оголосив ключник, прочинивши двері.

Інспектор, жвавий молодик із бадьорим обличчям, увійшов до кімнати.

— Доброго ранку, полковнику, — сказав він. — Сподіваюся, я вам не завадив, але нам сказали, що містер Холмс із Бейкер-стрит зараз у вас.

Полковник показав рукою в бік мого друга, й інспектор уклонився:

— Ми подумали, що ви, можливо, захочете взяти в цьому участь, містере Холмсе.

— Доля проти вас, Ватсоне, — засміявшись, мовив Холмс. — Ми саме гомоніли про цю справу, інспекторе, коли ви ввійшли. Розкажіть нам, будь ласка, подробиці.

Коли він за звичкою сів глибше в крісло, я зрозумів, що всі мої надії були надаремні.

— Ми не мали жодного ключа до Ектонової справи. Але тут є досить фактів для того, щоб розпочати її, і в нас немає сумніву, що тут обидва рази діяла одна й та сама особа. Її, до речі, бачили.

— Он як!

— Так, сер. Але грабіжник майнув, як олень, тільки-но пролунав постріл, що вбив бідолашного Вільяма Кервана. Містер Канінгем бачив його з вікна своєї спальні, а молодий містер Алек Канінгем — з бічних сходів. Тривога знялася за чверть до дванадцятої. Містер Канінгем саме пішов спати, а містер Алек