Читати книгу - "Помилка"

Коли ж він, нарешті, встав і обернувся, то камера швидко дала великим планом його обличчя.

І я клацнула по кнопці «пауза» так сильно, що ледь не розчавила мишу!

З екрана на мене дивився прокурор Бронксівського району Джон Мід.

До мене раптом дійшла важливість побаченого, і я тепер сиділа, хапаючи ротом повітря. Я й раніше вже здогадувалася, що Скотт був нечесним копом. Звідки в нього ліві гроші? Цупив їх під час облав? Грабував наркоділків? Та звідки завгодно. Подробиці не мали значення. Головним було те, що він явно нехтував своїми службовими обов'язками.

А тут, під час цього спостереження, до його нетрів потрапила надзвичайно велика рибина.

Я подивилась на впливового чиновника, на його товсте черево, на обличчя з червоними очицями й дурнуватою усмішечкою.

Навмисне чи ненавмисне, але Скотт спіймав того, від кого він міг чекати найбільшої потенційної загрози, — прокурора району, де він працював — і грабував. Спіймав у ситуації настільки компрометуючій, що годі було й чекати, — подружня зрада й нюхання кокаїну.

«Оце страховка, так страховка!» — подумала я.

За мною, на автостраді, глухо шумів потік машин.

Неймовірно! Спочатку брехня. Потім — брудні гроші. І ось тепер — шантаж. Скотт не був ніяким Бетменом. Він був Ґарі Кейтелем із фільму «Корумпований лейтенант».

Лайно й далі прибувало.

Я вимкнула програвач і завела двигун.

Лайно прибувало, і я була в ньому вже по самісінькі вуха.

Розділ 75

Наступного ранку я прокинулася з думкою: а чи не взяти мені тиждень не використаної до кінця відпустки?

Саме так я й зробила. Починаючи з понеділка. І, попри певні побоювання, справді чудово відпочила. Замість сексу, брехні та відеозаписів, я мала секс, смачну їжу та пробіжки — тільки у зворотному порядку. Вранці й удень я розподіляла свій час між спілкуванням із журавлем у Тіббетс-Брук-парку та спробами — вдалими — повернути свої дещо призабуті кулінарні навички. Я старалася, щоб кожного вечора на Пола чекала якась нова потрясна страва: тушковане м'ясо з приправами та червоним вином, смажена грудинка качки з чорними трюфелями або, скажімо, його улюблений філейний біфштекс зі смаженою картоплею.

Та ввечері на Пола чекала не лише потрясна страва. Наші взаємини в спальні прийшли до норми, а може, навіть стали кращими, ніж будь-коли. Якщо чесно, ми ніяк не могли накохатися.

Коли ми лежали в обіймах після сексу, мною наче оволодівала якась амнезія. Я забувала про все: про неприємне минуле, про непевне майбутнє — усе це зненацька провалювалось у прірву підсвідомості.

І раптом у четвер того тижня, на який я взяла відпустку, прогримів грім.

Утім, то був не грім, а телефонний дзвінок — украй неочікуваний.

Я щойно приїхала з парку й розв'язувала в коридорі кросівки, коли раптом побачила, як блимає на телефоні сигнальний вогник — надійшло повідомлення.

Поки що для мене найприємнішою новиною була відсутність будь-яких новин узагалі.

Хто ж наважився потурбувати мене вдома, коли я у відпустці? «Зараз дізнаємося», — подумала я та натиснула на кнопку.

— Детективе Стілвел, з вами розмовляє помічник районного прокурора Джеффрі Фішер із Бронксівського окружного офісу. Я знаю, що ви у відпустці, але нам треба, щоб ви прийшли прояснити деякі нез'ясовані моменти в справі про вбивство Скотта Тайєра. Для нас буде зручно, якщо ви з'явитеся завтра о десятій ранку до Бронксівського окружного суду, другий поверх.

Кілька разів поспіль прокрутила я це повідомлення.

Найбільше мене стурбувало те, що з усіх своїх численних знайомих у відділку вбивств Бронксівської прокуратури я найменше знала саме Фішера. Цікаво, його навмисне призначили чи йому просто не пощастило й він витяг коротку паличку, коли в прокуратурі вирішували, кому дати це неприємне завдання? А що означає його майже невимушений тон? «Пояснити деякі нез'ясовані моменти» звучало якось легковажно та несерйозно. Але чому ж тоді така жорсткість та офіційність наприкінці повідомлення — стосовно куди й коли прийти? Утім, я сама часто застосовувала такий прийом, намагаючись розговорити свідків. Обов'язкове видавала за добровільне. У правоохоронних органах це давно стало прописною істиною.

«Свідків», — подумала я, заплющуючи очі.

Не кажучи вже про підозрюваних.

На якусь мить я запанікувала й стала похапцем міркувати — де прокололася, що могло трапитись і що прокурор міг спробувати на мене повісити. Одначе швидко заспокоїлась.

Я добре розбиралась у таких процедурах і знала, що навіть за найгіршого сценарію я мала перевагу. Навіть якщо прокурор звинуватить мене та Пола в убивстві Скотта, йому все одно доведеться це довести. А це буде ой як непросто, зважаючи на брак відбитків пальців і на те, що Пол нікому не розказував про скоєне. Навіть мені.

Можна бути впевненим, що хтось скоїв злочин, але цей хтось міг спокійнісінько розгулювати на свободі, бо, щоб довести справу до суду, конче слід мати докази. І я це добре знала.

Сидячи біля телефону, я намагалася скерувати свій страх у продуктивне річище. І вирішила, що коли прокуратура поведеться жорстко, то я відповім їм з не меншою жорсткістю.

Проте рука моя зрадницьки затремтіла, коли я простягнула її до автовідповідача, щоб натиснути на кнопку «стерти».

Отож. Себе не обдуриш.

Як же мені викрутитися з цієї халепи?

Розділ 76

Провівши тривожну, майже безсонну ніч, уранці я вирішила прикріпити пістолет і жетон під своїм улюбленим чорним костюмом від «Армані Іксчейндж». Сорочка мала розрізи по боках, через що її навряд чи можна було віднести до розряду робочого одягу, але ж попереду в мене був не зовсім робочій день, чи не так?

Я зняла з голови пов'язку та зачесала своє фарбоване волосся, яке через поранення довелося підстригти дуже коротко, ледь не під нуль. А потім узула туфлі на високих підборах із відкритим передом та штрипками.

Я ж на війну зібралася чи куди?

Для сутички з представниками закону треба бути озброєною до зубів.

Не пошкодувавши часу, я заскочила в кафе «Бронксвіль Старбакс» і купила собі пакет ванільної кави «венті», яку висьорбала по дорозі. На Лу-Ґеріґ-Плаза я ледь знайшла вільний клаптик асфальту, щоб припаркувати свій автомобіль. Не поспішаючи виходити, я сиділа, витріщившись на універсальний стадіон «Янкі» в кінці 161-ї вулиці, сподіваючись, що якимось дивовижним чином мені передасться сила й рішучість тих знаменитостей, що на цьому стадіоні виступали: бейсболістів, боксерів та футболістів.

Та, на жаль, чуда не сталося.

Була дев'ята тридцять — іще цілих півгодини до призначеної зустрічі,