read-books.club » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

200
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 248
Перейти на сторінку:
та Сашку, що обдурю вас, заберу гроші і повернуся. Але я прийшла до вас, щоб утекти разом із вами.

— Нічого не розумію! — каже Боротянський, і тут я з ним згоден, бо сам лежу в перинах, а знаки питання мозок деруть.

— Я справді вирішила вийти з гри. Я заморилася. Вісім років я роблю революцію. Нескінченна втеча, переховування, нерви, заробляння грошей для партії. Цьому кінця-краю не видно, а я заморилася. Я бачу, як моє життя просипається, наче пісок крізь пальці. Я не хочу більше бігати. Я хочу зупинитися. Десь далеко звідси, де б мене не шукали. На березі моря, в теплі, бо я достатньо намерзлася. Я довго відганяла від себе ці думки, я ж так вірила у революцію. Але зараз відчуваю, що більше не можу. Тому й вирішила пристати на вашу пропозицію.

— І що нам робити? — ошелешено питає Володимир.

— Хлопці чекають знизу пагорба, на зворотньому боці від села. А ми підемо до села, наймемо інші сани й поїдемо до Ромен. Сядемо на перший-ліпший потяг, і нас не наздоженуть. Хлопці впевнені в мені і не швидко здогадаються, що я могла зрадити. Коли ж зрозуміють, то нас уже не здоженеш.

Тиша. Я чую, як гупає моє серце. Усяке бачив, усяке чув, але ось таке! Наче роман якийсь, про які їх благородь штабс-капітан Мельников любили розповідати.

— Володимире? Ви передумали? — питає вона, і голос її бринить відчаєм.

— Ні, що ви, Олено! Як я міг передумати! Я ж кохаю вас! Як тільки я побачив вас, моє серце затремтіло від великої радості і...

— Нам треба йти, чим швидше, тим краще, — каже вона, і голос її трохи пом’якшується. Може, вона бреше? Хоче вивести панича на вулицю, до спільників? Але навіщо? Револьвер з нею, Боротянський уже відчинив сейф і дістав гроші, достатньо просто взяти їх і піти. Невже вона каже правду і таки зморилася? Може, правий був Євген, що розчарована в коханні жінка здатна на все?

— Так, мила, так. Але спочатку дозволь поцілувати тебе. Я марив про це всі дні. Про твої губи! Олено, ти нестерпно гарна!

Тиша у якій ледь чутно якесь шарудіння. А потім удар. Я впізнав звук. Так б’ється горщик чи ваза об голову. І глухий удар. Так падає на підлогу непритомне тіло. Киваю головою. Ну, ось тепер нарешті все з’ясувалося! Бунтівниця обдурила його. Не знаю, навіщо їй було брехати про своє рішення вийти зі справи. Може, просто хотіла погратися, як кіт грається з приреченою мишкою. Це іноді буває у бунтівників. Мабуть, така відплата за нервове життя поза законом. Та й ця Олена, вона не проста жінка. Ач яку виставу влаштувала! А я вже повірив, що правду каже! І справді бісова баба! Від таких треба триматися подалі, бо обдурить легко!

Прислухаюся, здається вона в’яже Боротянського. Ну, добре, то не вбиватиме. Зв’яже і залишить. Доведеться бідолаху рятувати, щоб тут не сконав у порожній хаті. Так, он потягнула його кудись, здається, під вікно. Щось Боротянський мугикає, дивно якось, наче жінка. Не чекав панич, що в таку халепу влізе. Ну, нічого, головне, що живий, а далі розумнішим буде. Чекаю, поки піде Олена, але не йде вона. Чомусь сіла та чекає. Мабуть, так зі спільниками домовилася, що заїдуть. А Боротянський стогне на підлозі. Якось дивно стогне, ну наче жінка. Що за дива? І чому вона не йде? Навіщо їй чекати спільників? Чому вони баряться? Мабуть же, могла дати їм сигнал лампою у вікні? Бунтівники це вміють. Але нічого не робить. Тиша в кімнаті. Тільки ті дивні стогони, як стогне людина з кляпом у роті. І все. Може, вона пішла навшпиньки, пішла тихенько? Я не знаю, що й думати, про всяк випадок хапаюся за револьвер. Може, мене помітили, і це якась засідка? Спокійно. Без паніки. Ні, не помітили. Просто я не розумію, що відбувається, а коли не розумієш, усе видається дуже дивним. Коли ж розумієш, то все одразу просто.

Минає багато часу. Десь година. Я вже не маю сили чекати, бо ж за стіною тиша, але я відчуваю, що там хтось є, хтось, окрім зв’язаного Боротянського. Олена там! Я підводжуся, знімаю чоботи, навшпиньки йду до вікна, прислухаюся. Потім дуже тихо виставляю скло. На вулиці мороз і тиша. Одягаю чоботи, обережно виглядаю. Мої очі призвичаїлися до темряви, то я дуже добре бачу двір. Пустий двір. Уже ставлю ногу на підвіконня, коли чую хрускіт снігу. Хтось іде. Обережно, як мисливець, що чатує на дичину. Я залишаюся у вікні. Потім тихенько виглядаю. Бачу якусь темну фігуру на снігу. Хтось іде до будинку. Намагається робити це тихо, але на вулиці мороз, і сніг зрадницьки хрускає під ногами. Чоловік підходить до вікна кабінету, де точилася розмова Володимира та Олени. Заглядає туди, довго дивиться. Мабуть, нічого не бачить. А що там побачиш, коли Володимир під вікном? Але чому Олена не виходить до спільника? Що за інтрига?

Незнайомець підходить до іншого вікна, знову заглядає. Я впевнений, що це Євген. Ось він підходить до дверей. Стоїть біля них, прислухається. Потім відчиняє. Зі скрипом, так ті двері скрипіли й коли Володимир відчиняв нам із Маєвським Чоловік заходить усередину. Ще двері. А потім постріл. Глухуватий, бо ж з-за дверей, але я його чітко чую. І цей постріл несподіваний, наче грім серед ясного неба! Дивний і геть незрозумілий постріл! Я трохи знаюся на пострілах. Це була рушниця. Звідки тут рушниця? Чому рушниця? Хто в кого стріляв? Згадую, що в Боротянського були рушниці, він сам казав. Але що це пояснює? Я геть нічого не розумію.

Між тим на ґанок будинку вибігла людина. Я впізнав цю ходу. Поранена людина Неслухняні ноги, непевні кроки, людина пробігла трохи і впала у сніг. Людина була поранена у живіт. Зігнулася і трималася за рану обома руками. Що відбувалося?

— Євгене! Євгене! — у двір забігла інша людина Я пізнав голос Сашка Він кинувся до пораненого. Підняв йому голову. — Євгене, що сталося? Де Олена? Євгене! Євгене!

Сашко смикав пораненого, а потім опустив його на сніг. Здається, Євген помер. Сашко дістав револьвер і пішов з ним до будинку. Він був слабкий, важко піднімався сходами. Зайшов у двері.

— Олено! Олено! — нервово погукав.

Тиша, а потім постріл. Вже не такий неочікуваний. Знову рушниця. Цього разу ніхто не вибіг.

1 ... 38 39 40 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"