Читати книгу - "Відьмак. Хрещення вогнем"

З дверей сараю бив шум і блиск, миготливий від тіні пар, що танцювали.

Коли вони увійшли, музика відразу стихла, розпливлася у протяжному фальшивому акорді. Селяни, спітнілі та веселі, розступилися, зійшовши з майданчика, збилися під стінами й стовпами. Цірі, яка йшла поряд із Містле, бачила розширені страхом очі, зауважила тверді, завзяті, готові на все погляди чоловіків і хлопців. Чула вона зростаючий шепіт і бурмотіння, голосніші за протяжне дудіння, за комашине бряжчання скрипок і гусел. Шепіт. Щури… Щури… Розбійники.

— Не бійтеся, — голосно сказав Ґіселер, кидаючи онімілим музикам набитий та брязкітливий мішечок. — Ми приїхали розважатися. Фестиваль же для усіх, вірно?

— Де тут пиво? — Кейлі трусонув кошелем. — І де тут гостинність?

— І чому тут так тихо? — Іскра роззирнулася навколо. — Ми їхали сюди від самих гір на забаву. Не на поминки!

Хтось з селян нарешті переломив вагання, підійшов до Ґіселера із повним пива кухлем. Ґіселер прийняв із уклоном, випив, ґречно і згідно із звичаєм подякував. Кілька хлопів охоче крикнуло. Але решта мовчала.

— Гей, куми, — знову крикнула Іскра. — Охота до танцю бере, але бачу, що спершу треба вас розтермосити!

Під стіною сараю стояв важкий стіл, заставлений глиняним посудом. Ельфійка плеснула у долоні, вправно заскочила на дубову дошку. Хлопи якнайшвидше розбирали посуд, а ту, прибрати якої не встигли, Іскра усунула розмашистим копняком.

— Ну, вперед, музики! — вона уперла руки у пояс, трусонула волоссям. — Покажіть, що вмієте. Музика!

Швидко вибила підборами такт. Барабан повторив, басетлі й шалмей підхопили. Мелодію продовжили сопілки й гусла, швиденько ускладнивши, пропонуючи Іскрі змінити кроки й ритми. Ельфійка, барвиста легка, наче метелик, підлаштувалася із легкістю, затанцювала. Селяни почали плескати.

— Фалько! — крикнула Іскра, мружачи подовжені різким макіяжем очі. — Із мечем ти досить швидка! А у танці? Станцюєш зі мною?

Цірі визволилася з-під руки Містле, відв’язала хустку з шиї, зняла берет і кубрак. Одним стрибком опинилася на столі поряд із ельфійкою. Хлопи охоче закричали, барабан і басетлі загуділи, дудки застогнали.

— Музики, грати! — крикнула Іскра. — З розмахом! І жвавіше!

Узявшись під боки й різко закинувши голову, ельфійка задріботіла ногами, затанцювала, вистукала підборами швидке, ритмічне стаккато. Цірі, захоплена ритмом, повторила кроки. Ельфійка засміялася, підстрибнула, змінила ритм. Цірі різким ривком голови струснула з чола волосся, повторила ідеально. Затанцювали вони обидві одночасно, кожна як дзеркальне відображення іншої. Хлопи кричали, плескали. Гусла й скрипки заносилися високим співом, роздирали на шматки мірне, поважне дудніння басетлів і крики дудок.

Танцювали вони обидві, випроставшись наче очеретинки, торкаючись ліктями спертих у боки рук одна одної. Підківки підборів вибивали ритм, стіл трусився і тремтів, у світлі масляних ламп і факелів крутилася пилюка.

— Швидше, — підганяла музик Іскра. — Жвавіше!

То вже не була музика, то було шаленство.

— Танцюй, Фалько! Забудься!

Підбор, носок чобота, підбор, носок чобота, підбор, крок і підскік, рух плечем, кулаки на стегнах, підбор, підбор. Стіл трясеться, світло гойдається, натовп гойдається, усе гойдається, увесь сарай танцює, танцює, танцює… Натовп верещить, Ґесілер верещить, Ассе верещить, Містле сміється, плескає, усі плескають і тупають, сарай тремтить, земля тремтить, світ тремтить біля основ. Світ? Який світ? Немає уже світу, немає нічого, є тільки танець, танець… Підбор, носок чобота, підбор… Лікоть Іскри… Жар, жар… Уже ріжуть тільки скрипки, сопілки, басетлі й дудки, барабанщик тільки піднімає і опускає палички, він уже не потрібний, такт вибивають вони, Іскра й Цірі, їхні підбори, аж гудить і колишеться стіл, гудить і колишеться увесь сарай… Ритм, ритм є у них, музика є у них, вони є музикою. Темне волосся Іскри танцює над чолом і на плечах. Струни гусел заходяться гарячковим, полум’яним співом, що сягає найвищих регістрів. Кров дудонить у скронях.

Забуття. Забуття.

Я Фалька. Я завжди була Фалькою! Танцюй, Іскро! Плескай, Містле! Скрипки й сопілки закінчують мелодію різким, високим акордом, Іскра й Цірі пунктують кінець танцю одночасним стукотом підборів, а лікті їхні не втрачають при цьому контакту. Обидві вони дихають важко, обидві мокрі, раптом линуть одна до одної, обіймаються, навзаєм дарять одна одній піт, жар і щастя. Сарай вибухає гучними криками, лясканням десятків долонь.

— Фалько, ти дияволиця, — дихає Іскра. — Коли нам набридне розбій, підемо у світ заробляти як танцюристки…

Цірі також важко дихає. Вона не в змозі сказати ані слова. Лише сміється спазматично. По щокам її стікає сльоза.

У натовпі раптом крик, замішання. Кейлі різко штовхає високого селянина, селянин штовхає Кейлі, обидва вони сходяться груди у груди, мигтять кулаки. Реф підскакує, у світлі факела блискає кинджал.

— Ні! Стояти! — кричить пронизливо Іскра. — Жодної крові!

— Це ніч танцю! — ельфійка бере Цірі за руку, обидві вони злітають зі столу на підлогу. — Музики, грайте! Хто хоче показати, як уміє скакати, — прошу з нами! Ну, хто відважний?

Басетлі монотонно гудять, у гудіння те вдирається протяглий стогін дудок, над ними високий, дикий спів гусел. Селяни сміються, штурхаються навзаєм, перемагають вагання. Один, плечистий і світловолосий, підхоплює Іскру. Другий, молодший і худіший, невпевнено кланяється Цірі. Цірі гордовито підводить голову, але відразу після того посміхається, дозволяючи. Хлопець стискає долоні в неї на талії, Цірі кладе свої на його плечі. Дотик прошиває її, наче вогняна стріла, виповнює пульсуючим бажанням.

— Уперед, музики!

Сарай трясеться від криків, вібрує ритмом і мелодією.

Цірі танцює.

Вампір, або упир, є людина померла, Хаосом оживлена. Перше життя втративши, в. другим о нічній порі життям насолоджується. Виходить з гробу при світлі місяця і лише по слідах його проміння ходити може; нападає на дівчат, які сплять, або ж на молодих парубків, у яких, не розбудивши, кров солодку ссе.

Physiologus

Селюки часник у чималій кількості з’їли, а для більшої упевненості часникові намиста собі на шиї повісили. Дехто, особливо жінки, цілі голівки часнику позатикали собі, де тільки змогли. Ціле село часником смерділо жахливо, і думали тоді хлопи, що у безпеці вони й що нічого їм упир зробити не зуміє. І чималим було їхнє здивування, коли упир, опівночі налетівши, аніскільки не злякався, а тільки сміятися став, зубами від утіхи скрегочучи й насміхаючись. «Добре це, — кричав,