read-books.club » Сучасна проза » Трагедія гетьмана Мазепи 📚 - Українською

Читати книгу - "Трагедія гетьмана Мазепи"

147
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Трагедія гетьмана Мазепи" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 115
Перейти на сторінку:
– та й не тільки дітей.

І хоч сьогодні доноси не схвалюють, та вони, залишаючись бридкими й недостойними порядної і чесної людини, все ж існують.

За даними – ясно, що архісекретними, – НКВС часів Берії – Сталіна в СРСР були мільйони донощиків – мільйони їхніх жертв у кращому разі опинялися в таборах (частина – в підвалах НКВС, де їх розстрілювали в потилицю). Доносів ніхто не перевіряв. Надійшов «сигнал» на громадянина Н., приміром, – громадян Н. на основі того доносу відразу ж піддавався жорстоким репресіям і здебільшого втрачав не лише добре ім’я, а й життя.

Коли нацисти прийшли до влади в Німеччині у 1933 році, вони самі були вражені тією хвилею доносів, що буквально захлеснула їх. Гітлер навіть скаржився міністру юстиції «третього рейха» на те, що донощики і різні стукачі «дезорганізовують роботу нової влади». І навіть було з’явився циркуляр: «Покласти край доносам, тому що це явище недостойне німецького народу і націонал-соціалістичної держави». Але з часом влада висловилася проти ліквідації «інституту доносів», вони були визнані як такі, що вкрай необхідні німецькому народові і націонал-соціалістичній державі.

Сьогодні доносительство продовжує залишатися справою зовсім не стидною. Колись була російська поговірка: «Доносчику – первый кнут», але її вже давно замінила інша: «Лучше стучать, чем перестукиваться» (у тюрмі за недоносительство). Чекістський телефон, по якому громадяни можуть донести, зберігаючи свою анонімність, і сьогодні не затихає.

Повідомляти «по інстанціях» люблять і німці, й американці, й австралійці – особливо про незаконно припарковану машину сусіда…

«Білоруська ділова газета» якось повідомила про те, що платними інформаторами мають стати всі мешканці Пружанського району Брестської області. За повідомлення про осіб, які нелегально переходять кордон (це не шпигуни, а так звані «човникарі», котрі намагаються уникнути поборів), жителі місцевих сіл будуть нагороджуватися не тільки почесними грамотами, але й грошовими преміями в розмірі двох мінімальних зарплат. А ті, хто особливо відзначиться, отримають пільгові путівки в санаторії та будинки відпочинку.

Сьогодні доносительство – норма життя індустріального суспільства – хоч «капіталістичного, хоч соціалістичного». Там, де є держава, будуть і доноси. В США, наприклад, існують законодавчі механізми заохочення інформаторів, вони отримують значні суми. Донощики («whistleblowing») перебувають під охороною закону, і будь-які погрози щодо них, ущемлення або порушення прав з помсти й за доносительство суворо караються законом.

Там існує закон по захист доносителів. Він забороняє звільнення, дискримінацію чи інше переслідування по відношенню до особи, яка повідомила про справжнє чи гадане порушення закону. Тому звільнення донощика може потягнути за собою кримінальну відповідальність – отак!

Одне слово, ще раз повторимо: поки існують держави, доти й будуть доноси. А держави існуватимуть завжди, тож завжди існуватимуть і ті, хто явно чи таємно на основі справжніх чи гаданих фактів будуть доносити на ближнього, не несучи за це аніякої відповідальності. Навпаки, їх будуть за це заохочувати – грамотами, грошима, нагородами… Нині Держдума Росії прийняла у 1995 році закон, що гарантує «лицам, сотрудничающим с органами», захист держави і навіть звільнення від кримінальної відповідальності за заслуги «в раскрытии преступлений».

Історія знає лише один випадок, коли донощик сам постраждав від свого доносу на ближнього, опинився за це на пласі і згодом навіки став жертвою мовби того, на кого доносив, а заодно й був проголошений своєрідним героєм!..

Звичайно ж, мова йде про нього, про Василя Леонтійовича Кочубея та про його подільника Івана Іскру…

Доноси на Мазепу йшли чи не постійно. (До речі, перший надійшов ще в 1690 році.) Мазепу звинувачували в пригніченні простих людей, грабіжництві та користолюбстві, що він бере хабарі, «обчищає» казну і всі посади в козацькому війську продає; а ще звинувачували у зраді, в намаганні віддати Україну польським панам. У 1699 році Петрові І донесли, що буцімто Мазепа веде таємні перемови з кримським ханом і т. д., і т. п. Все залежало від буйності фантазії донощиків. Звинувачуючи гетьмана, донощики переборщували, тож Петро І і не надавав особливої уваги тим суплікам, а тому здавалося, що ніщо і ніхто не міг похитнути становище Мазепи, як і довіру до нього царя.

Петро I не вірив донощикам, хоч вони й були в чинах і мали авторитет – генеральний суддя Василь Кочубей і полтавський полковник Іван Іскра. 1 березня 1708 року цар написав своєму канцлеру Головкіну і таємному секретарю Шафірову, що вбачає в діях Кочубея та Іскри тяжкий злочин та ворожі інтриги. Петро І особисто розробив хитрий план, як викрити донощиків у їхній брехні і повідомив Мазепу: він вдасть, що повірив доносу, виманить донощиків для особистої розмови, а насправді щоб схопити їх.

Головкін, приставши на цю гру, написав Кочубею та подякував йому й Іскрі від імені царя за вірність і запросив їх обох – Кочубея та Іскру – прибути до царської ставки, адже справа поважна, треба порадитись і кого обрати новим гетьманом.

Кочубей та Іскра саме тоді перебували в Диканьці. Мазепа, відчувши щось неладне – чи не затіває цар у нього за спиною гру? – послав козаків до Диканьки з велінням схопити генерального суддю та полковника, але ті встигли під носом присланих козаків перебігти в розташування московських військ. З вогню, як кажуть, у полум’я потрапивши.

18 квітня 1708 року до Вітебська, де перебувала тоді похідна канцелярія царя, прибули Кочубей з писарем та слугами, Іскра – з племінником і слугами та кілька старшин з ним. Перші двоє – Кочубей та Іскра – вже були певні: їхня взяла! Не сьогодні-завтра, порадившись з ними, цар велить схопити Мазепу. Новим гетьманом звичайно ж стане Кочубей, а Іскру він призначить генеральним суддею, та й почнуть вони царствувати…

Тим часом цар доручив Головкіну та Шафірову розслідувати справу. Вони були прихильні до Мазепи та й він постарався – щедрі дари їм підніс: якщо цареві було передано 2000 дукатів, то Меншикову – 1000 дукатів і шість великих срібних бутлів, Головкіну теж 1000, Шереметєву – 500 і срібне начиння, Шафірову – 500, князю Долгорукову – 600, секретареві посольського приказу 100 дукатів. Дорогувато це обійшлося Мазепі, але справа була надто серйозною, щоб скупитися на хабарі. Чи то пак, дарунки. Петра І та його наближених треба було задобрювати…

Це згодом і вже за наших днів історики писатимуть десь приблизно так: наприкінці ХVII століття у Росії почала набиратися сили людина, яку пізніше назвуть Петром Першим, Петром Великим. І ось, приймаючи Росію під свій скіпетр, молодий цар-государ 10 вересня 1689 року затребував до себе українське посольство, яке на чолі з Мазепою

1 ... 38 39 40 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трагедія гетьмана Мазепи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трагедія гетьмана Мазепи"