read-books.club » Пригодницькі книги » Айвенго (укр) 📚 - Українською

Читати книгу - "Айвенго (укр)"

240
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Айвенго (укр)" автора Вальтер Скотт. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 52
Перейти на сторінку:
вагу. Навздогін юнакові неслися жалісні мольби поберегти улюбленого коня абата, але Вілфред їх уже не чув. Звелівши своєму зброєносцеві – а Гурт уже дістав це почесне звання – триматися поруч, він пришпорив Малкіна й кинувся вслід за Чорним Лицарем…

Настоятель розгублено постояв коло розчахнутої брами обителі, але незабаром зовсім заспокоївся.

– Пресвята Діво! – бурмотів він, поспішаючи до трапезної, де, нетерпляче поглядаючи на в’ялену тріску й пиво, чекали ченці. – Яка гаряча молодість! Нехай же і мій Малкін послужить справедливій справі…

Віддихуючись, він усівся за стіл і з поважним виглядом прочитав молитву перед трапезою. Потім, захопившись, настоятель почав був туманно міркувати про те, що тепер для монастиря настають інші часи та він має право очікувати на багаті дари, але тріска була сухою й солоною, а пиво досить міцним, і незабаром ченці вже не слухали слова свого настоятеля.

Розділ 34

Тим часом Чорний Лицар та його провідник продиралися вузькими лісовими стежками. Лицар був у прекрасному гуморі – він то починав співати напівголосно любовні пісеньки трубадурів, то жартував зі своїм безжурним і дотепним супутником.

Лицар звично і вміло керував конем. Його посадка в сідлі була спритною та стрункою, незважаючи на міцний торс і могутні плечі. Забрало на шоломі лицаря зараз було підняте, щоб легше дихалося, – і під ним відніли засмаглі вилиці та блискучі блакитні очі, сповнені безтурботної веселості й водночас нашорошені, як у людини, завжди готової до несподіванок.

Вамба трусив поруч на конячці, у своєму звичайному строкатому вбранні, і тільки події останніх днів змусили його змінити блазенський дерев’яний меч на гострий мисливський ніж і невеликий довгастий щит, який зараз був приторочений до його сідла. Під час штурму замку барона де Бефа з’ясувалося, що Вамба чудово володіє будь-якою зброєю – від сокири до лицарського меча. Щоправда, його звичне заняття – потішати господаря – відбилося на манері блазня битися. У бою він був дратівливим, нетерплячим, а головне – неймовірно крикливим. Ось і тепер, сидячи в сідлі, блазень безперервно вовтузився, щохвилини змінював положення свого худого, немовби поламаного тіла, то звішуючи обидві ноги на один бік, то влаштовуючись обличчям до хвоста. Незабаром це так набридло його конячці, що вона збрикнула, і Вамба на весь зріст розтягнувся на траві, що чимало розважило лицаря. Блазень якийсь час удавано стогнав, але швидко забув про подію та заспівав бравої саксонської пісні.

– Хотів би я, щоб Локслі теж послухав твою пісеньку, – зауважив Чорний Лицар, коли Вамба замовк.

– А я б не проти познайомитися з тим інструментом, що теліпається у вас на перев’язі, сер. – Блазень кивнув на мисливський ріг.

– Це лише знак дружньої приязні, – посміхнувся лицар. – Сподіваюся, він не знадобиться нам у дорозі. Локслі запевнив мене, що досить тільки просурмити умовний сигнал – і відразу ж на допомогу нам поспішать його лісові стрільці.

– Я б сказав: не доведи Господь у нього сурмити, якби не знав, що завдяки цьому подарунку нам із вами всюди шлях відкритий. – Вамба скоса поглянув на свого супутника.

– Про що ти говориш? Гадаєш, якби при нас не було дарунка Локслі, на нас напали б?

– Сер, помовчімо про це. – Вамба оглянувся, а потім, лукаво посміхаючись, примружився. – У дерев тут теж є вуха – не тільки у стін… А ось чи можеш ти пояснити мені, благородний лицарю: коли краще мати порожню кружку, ніж повну, а гаманець худим, а не туго набитим?

– Та ніколи, я вважаю, – посміхнувся лицар.

– Е, сер, так собі відповідь! Тоді я скажу: краще спустошити кружку перед тим, як по колу передати її саксові, і краще залишити гроші вдома, коли вирушаєш до лісу.

– Так ти вважаєш наших лісових приятелів звичайними грабіжниками? – спитав лицар.

– Ви не зрозуміли мене, добрий пане, – поважно відповів Вамба. – Може, відбираючи гаманець, вони звільняють мандрівника від того, що є причиною всіх лих, тому я й не називатиму лайливим словом тих, хто надає подібні послуги. І все ж таки було б краще, якби моя торба й гаманець лежали десь під замкóм, адже я б позбавив добрих людей зайвих турбот…

– Що не кажи, Вамбо, – зауважив лицар, – а лісові стрільці у Торкілстоні добре прислужилися Седрикові Саксу.

– Було таке, – кивнув блазень. – Проте такі умови їхньої угоди з Господом.

– Нумо, розтлумач мені, шахраю: що це означає?

– Це надзвичайно просто! – Вамба знову оглянувся та понизив голос. – Подвійний рахунок!

– Що ти маєш на увазі, розумнику? – Вершник у чорних обладунках притримав коня і зрівнявся з Вамбою.

– Який ви, справді, нездогадливий, сер лицарю! Можете тільки мечем махати, – з досадою махнув рукою блазень. – Ці лісові хлопці, щоб потішити того, хто сидить там, нагорі, на кожну несхвальну справу роблять одну добру. Ось і виходить подвійний рахунок.

– А до чого тут, – здивувався лицар, – угода з Господом?

– Подадуть розбійники, наприклад, жебраку-ченцеві срібну монету, а в жирного абата віднімуть сотню золотих. Допоможуть бідній удові, а там, може, у лісі приголублять привабливу дівчину…

– А як розрізнити, де добро, а де зло?

– Ось ви й порозумнішали, ваша хоробросте! Славний жарт вигадали! – вигукнув Вамба. – Наші лісові приятелі іноді йоменові дім збудують, а сусідський спалять, порятують крадія з тюрми, а чесного суддю на дубі повісять… На одного живого сакса припадає один зарізаний норман. Ось вам і весь рахунок… Що вже тут розмовляти, розбійники – добрі люди, але краще з ними зустрічатися, коли на душі в них піднакопичилося гріхів!

– Це ще чому?

– Та тому, що в такий час у них совість прокидається. А ось коли лісова братія з Небесами в мирі – тримайся від них подалі. Після Торкілстона несолодко буде тому мандрівникові, що потрапить до них. – Блазень несподівано нахилився до лицаря і напівголосно промовив: – А все-таки є тут і звірі, набагато небезпечніші за наших розбійників.

– Щось я в тутешніх лісах ані вепрів, ані ведмедів не зустрічав…

– Зате тут вештається ціла зграя озброєних поплічників принца Джона, – гмикнув Вамба. – У такий час, як наш, півдюжини таких хлопців варті цілої зграї лютих вовків. Їм, мабуть, кортить поквитатися за барона де Бефа, ось вони й нишпорять лісами… А що б ви зробили, сер лицарю, якщо б трапилися вам на дорозі двійко-трійко таких красенів?

– Причепив би списом до ясена!

– Ну, а четверо?

– І чотирьох пригостив би так само, – посміхнувся лицар.

– А шестеро? Невже у вас і думки немає про мисливський ріг?

– Вамбо! Честь лицаря не дозволяє

1 ... 38 39 40 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айвенго (укр)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Айвенго (укр)"