Читати книгу - "Засліплення"

здавалося, на вкритий листям ліс налетіла буря, зусібіч залунали радісні вигуки. Окремих побратимів у натовпі він упізнавав по їхніх словах. Їхня мова, їхні звуки — так, то були вони, його товариші, його споборники, вони йшли за ним на священну війну! Раптом його знов піднесло на драбину, він кілька разів уклонився й приклав — від хвилювання він аж розгубився — лівицю до грудей праворуч, де серця не було й у нього. Овації не вщухали. Йому здавалося, немовби він убирає їх очима, вухами, носом і язиком, усією своєю вологою, охопленою сверблячкою шкірою. Він і сам не думав, що здатний на таку запальну промову. Пригадався його страх перед цією промовою — чим же ще було те вибачення, як не страхом? — і він усміхнувся.

Щоб покласти край оваціям, Кін зліз із драбини. На килимі він завважив плями від крови й схопився за обличчя. Приємна волога виявилася кров’ю. Тепер він пригадав також, що вже лежав на підлозі, потім знялася буря, яка не дала йому знепритомніти, і він ще раз виліз на драбину. Кін подався на кухню — аби тільки швидше вибратися з бібліотеки, хтозна, чи не забризкані кров’ю вже й книжки,  — й ретельно змив із себе все червоне. Краще нехай би поранило його, ніж когось із його побратимів. Освіжившись, знову сповнений войовничого духу, він поквапився назад, на бойовище. Бурхливі овації стихли. Лише вітер меланхолійно посвистував у горішньому вікні. На тужливі пісні в нас тепер нема часу, подумав він, а то невдовзі доведеться співати їх на ріках вавилонських. Кін стрімголов вискочив на драбину, обличчя його витяглося в струнку, і він голосом зверхника закричав, аж угорі нажахано задеренчали шибки:

— Я радий, що ви вчасно взялися за розум. Щоб воювати, самого захвату мало. Ваша згода свідчить про те, що ви ладні битися під моєю орудою.

Заявляю:

Перше: ми перебуваємо в стані війни.

Друге: на зрадників чекає суд.

Третє: командування централізоване. Я — верховний головнокомандувач, єдиний вождь і воєначальник.

Четверте: всі відмінності, що випливають з минулого, з авторитету, величі й значущости учасників війни, скасовано. На практиці демократизація війська виявиться в тому, що відтепер кожен окремий том стоятиме корінцем до стіни. Цей захід поглибить наше почуття солідарности. Він позбавить хижого, але неосвіченого ворога його мірила.

П’яте: паролем у нас буде ім’я «Кун».

На цьому свій короткий маніфест він завершив. На те, який вплив справили його слова, він навіть не звернув уваги. Успіх попередньої войовничої промови поглибив у ньому відчуття влади. Він знав, що все військо одностайно його любить. Він задовольнився тим, що один раз ознаймив свою волю, й перейшов до дій.

Він брав з полиць кожен окремий том і ставив його корінцем до стіни. Коли він зважував отак у руці своїх давніх друзів — нашвидку, звісно, не припиняючи роботи, — йому було шкода, що доводилося позбавляти їх імен у складі готового воювати війська. Ще кілька років тому ніщо не примусило б його піти на таку жорстокість. A la guerre comme a la guerre, подумав він на своє виправдання й зітхнув.

Промови Ґаутами Будди, загалом досить миролюбні, застерегли, хоч і в делікатній формі, що відмовляться служити у війську. Він зневажливо посміхнувся й вигукнув:

— Тільки спробуйте мені!

Але такої впевнености, з якою пролунали ці слова, в душі він зовсім не мав. Бо тих промов були десятки томів. Вони стояли щільно один побіля одного, мовою палі, санскриту, в перекладах китайською, японською, тибетською, англійською, німецькою, французькою, італійською, ціла рота, сила, що викликає повагу, їхня поведінка здалася йому справжнісіньким лицемірством.

— Чого ж ви досі мовчали?

— Ми не влаштовували тобі овацій, о володарю.

— Могли б кидати репліки.

— Ми німували, о володарю.

— Це на вас схоже! — урвав їх Кін.

Але жало мовчання пекло. Хто ще десятки років тому підніс мовчання до найвищої засади свого життя? Він, Кін. Де він осягнув цінність мовчання, кому завдячував вирішальний поворот у своєму розвитку? Будді, Просвітленому. Той здебільшого мовчав. Можливо, своєю славою він завдячував саме тому, що стільки мовчав. Знання він ставив не надто високо. На всі запитання відповідав мовчанкою або давав зрозуміти, що відповіді на них не варті зусиль. Зринала підозра, що тих відповідей він і не знає. Бо те, що він знав — свій знаменитий причинний ряд, цю примітивну логіку, — Будда вставляв при першій-ліпшій нагоді. А коли уривав мовчанку, то щоразу казав те саме. Вилучте з його промов притчі, і що там залишиться? Той-таки причинний ряд. Бідолашний розум! Розум, який, по суті, через затятість обріс жиром. Хіба можна уявити собі Будду інакше, ніж гладким? Мовчання від мовчання різниться.

Будда помщався за ці нечувані образи: він мовчав. Кін квапився переставити його промови корінцями до стіни якомога швидше, щоб вибратися зі сфери, яка деморалізувала й викликала поразницькі настрої.

Він поклав на себе важке завдання. Ухвалювати войовничі рішення легко. Але потім треба нікому не давати відступити від поставленої мети. Принципових супротивників війни була все ж таки меншість. Спротив викликав насамперед четвертий пункт його маніфесту, демократизація війська — перший справді практичний захід. Скільки ж усілякого марнолюбства належало тут подолати! Цим дурням ліпше було, щоб їх украли, ніж відмовлятися від особистої слави. Шопенгауер виявляв волю до життя. Вже коли було по всьому, він палко запраг цього найгіршого зі світів. Принаймні відмовився боротись пліч-о-пліч з якимсь Гегелем. Шеллінґ видобув свої давні звинувачення й доводив тотожність гегелівського вчення з його власним, яке, мовляв, давніше. Фіхте героїчно вигукував: «Я!» Іммануіл Кант ще рішучіше, ніж за життя, виступав за Вічний Мир. Ніцше декламував, оголошуючи себе й Діонісом, і Анти-Ваґнером, і Антихристом, і Спасителем. Решта подавали голос, зловживаючи цією хвилиною, саме цією хвилиною, щоб наголосити на тому, що їх не визнано. Скінчилося тим, що до фантастичного пекла німецької філософії Кін повернувся спиною.

Він сподівався дістати сатисфакцію у французів, не таких прекрасних і, може, надто зрозумілих; одначе його зустрів шквал злісних випадів. Вони знущалися з його смішного вигляду. Мовляв, він не вміє дати раду своєму тілу, тож і йде воювати. Він, мовляв, завжди був скромний, тож тепер і упосліджує їх, щоб вивищитися самому. Так чинять усі, хто кохає: вони вигадують собі всілякі перепони, щоб мати змогу їх долати. Адже за його священною війною стоїть усього-на-всього жінка, якась неосвічена економка, стара, нікудишня й вульгарна. Кіна розбирала лють.

— Ви мене не