Читати книгу - "Фундація та Імперія"

Бейта сиділа, охоплена музикою. Музика лилася навколо неї стрімкими, ліричними потоками. Вона простягла руку, щоб торкнутися крихкого дерева, але розквітлі пуп’янки розсоталися і зникли, кожен зі своїм чистим та ледь чутним дзеленчанням.

Заграли двадцять цимбалів, простір перед нею спалахнув і непомітно спустився водоспадом Бейті на коліна, де став швидким потоком, що сягнув її талії, а в неї на колінах з’явився веселковий міст із маленькими фігурками…

Палац, сад, а також крихітні чоловіки і жінки на мості – все простягалося настільки далеко, наскільки вона могла бачити, пливучи у величних хвилях струнної музики, що вигиналася куполом десь над нею…

Аж раптом все ніби перелякано зупинилося і почало руйнуватися, провалюючись всередину. Барви побігли, збираючись у кулю, яка стиснулася, піднялася і зникла.

І знову запанувала звичайна темрява.

Важка нога чиркнула об педаль, натиснула на неї і в кімнату увірвалося світло, звичайне світло звичайного сонця. Бейта заблимала очима, доки не з’явилися сльози, ніби вона засумувала за тим, що зникло. Еблінг Міс виглядав як млява маса і сидів із досі виряченими очима та роззявленим ротом.

Лише Магніфіко був живим і ніжно гладив свій візіосонор, щось екстатично наспівуючи.

– Міледі, – задихаючись від захоплення, сказав він, – це справді магічний інструмент. Він настільки чутливий та добре налаштований, що я навіть не сподівався на таку реакцію та гармонію. Здається, на ньому я міг би творити дива. Вам сподобалася моя композиція, міледі?

– Твоя? – видихнула Бейта. – Ти сам це вигадав?

Побачивши її захват, він почервонів аж до кінчика свого чималого носа.

– Так, моя власна, міледі. Мулові вона не подобалася, але я часто грав її для власного задоволення. Колись у юності я побачив палац – гігантське місце, прикрашене коштовностями; я бачив їх здалеку під час карнавалу. Там були неймовірно величні та могутні люди – такі мені не траплялися потім навіть на службі в Мула. Я створив лише вбогу імпровізацію, але на більше мій розум не здатен. Я назвав цю музику «Пам’ять про Рай».

Посередині розмови Міс нарешті прийшов до тями.

– Слухай, – сказав він, – слухай, Магніфіко, а ти хотів би заграти для інших?

На мить блазень відсахнувся від нього.

– Для інших? – спитав він, затремтівши.

– Для тисяч глядачів, – вигукнув Міс, – у великих залах Фундації. Ти хотів би бути поважним паном, усіма шанованим і багатим, і… – його уява зрадила йому. – То що? Га? Що скажеш?

– Але як я можу стати таким, ласкавий сер, якщо я лише бідний блазень, якому недоступні великі справи цього світу?

Психолог надув губи і ляснув себе по лобі. А потім сказав:

– Але ж твоя гра, друже! Якщо ти так зіграєш для мера та його торгівців, весь світ стане твоїм. Хіба тобі це не сподобалося б?

Блазень кинув швидкий погляд на Бейту.

– А вона зі мною залишиться?

Бейта засміялася.

– Звичайно, дурнику. Як я можу покинути тебе тепер, коли ти за один крок від багатства і слави?

– Це все буде вашим, – щиро сказав він, – усе багатство Галактики буде вашим, перш ніж я зможу віддячити вам за вашу доброту.

– Але, – безтурботно сказав Міс, – якщо ти спочатку допоміг би мені…

– Як саме?

Психолог витримав паузу і посміхнувся.

– Маленький поверхневий зонд, який не зашкодить. Він торкнеться лише кори твого мозку.

В очах Магніфіко спалахнув смертельний страх.

– Ні, тільки не зонд! Я вже бачив, як він діє. Він виснажує розум і залишає череп порожнім. Мул часто використовував його для зрадників, а потім відпускав їх, збожеволілих, вештатися вулицями, поки їх хтось не вбивав із жалю. – Він відштовхнув Міса.

– Це був психічний зонд, – терпляче пояснив Міс, – і навіть він може нашкодити людині лише тоді, коли ним неправильно користуватися. Цей зонд, що в мене – поверхневий, він навіть дитині не зашкодить.

– Не хвилюйся, Магніфіко, – сказала Бейта, – це потрібно лише для того, щоб допомогти подолати Мула і відігнати його якнайдалі. Щойно це станеться, ми з тобою будемо все життя багатими й знаменитими.

Магніфіко простягнув тремтячу руку.

– Ви потримаєте мене за руку?

Бейта обома руками вхопила його за руку, і блазень, вирячивши очі, спостерігав за тим, як ближчають поліровані затискачі.

Еблінг Міс безтурботно розсівся у розкішному кріслі в приватних апартаментах мера Індбура, не відчуваючи жодної вдячності за надану йому милість, і без крихти співчуття спостерігав, як метушиться маленький мер. Він викинув недопалок сигари і виплюнув залишки тютюну.

– До речі, Індбуре, якщо ви хочете вразити наступним концертом у Меллоу-холі, – сказав він, – спустіть усіх цих музик з електронними пристроями в каналізацію, де їм і місце, і поставте оцього маленького виродка з візіосонором, бо, Індбуре, це щось неймовірне!

Індбур пробурчав:

– Я вас сюди не для того викликав, щоб слухати лекції з музики. Що там із Мулом? Розкажіть мені про це. Мене цікавить Мул.

– Мул? Ну от що я вам скажу – я вдався до поверхневого зонду і мало що дізнався. Я не можу використовувати психічний зонд, бо цей маленький виродок панічно його боїться, тож його опір може зірвати всі запобіжники у його клятих мізках, щойно я замкну контакти. Але дещо я таки довідався, і якщо ви припините стукати пальцями…

Перш за все, я заспокоїв його щодо фізичної сили Мула. Він, мабуть, дужий, але ця сила, про яку виродок розповідає, перебільшена, бо викликана його власними жахливими спогадами. Ще він носить дивні окуляри і його погляд вбиває, очевидно, він володіє ментальною силою.

– Все це ми знали раніше, – кисло прокоментував мер.

– У такому разі зонд це підтверджує, а далі я вже зроблю математичні обчислення.

– І що? Скільки на це піде часу? Я оглухну через ваші теревені.

– Думаю, через місяць я матиму, що вам сказати. А може, й ні. Але що з того? Якщо все це не стосується планів Селдона, наші шанси мізерні.

Індбур визвірився на психолога:

– Зрадник! Брехун! Ти такий самий панікер, як ті, хто поширює чутки, сіє паніку й намовляє до поразки. Ви робите мою роботу вдвічі важчою.

– Я? Я? – Міс повільно закипав від гніву.

Індбур лаявся далі.

– Тому що, присягаюся пиловими хмарами космосу, Фундація переможе – вона мусить перемогти.

– Незважаючи на втрати у Горлеґґорі?

– Це не втрати. Ви теж ковтнули цю брехню? Ми перевершували противника і були зраджені…

– Ким? – зневажливо спитав Міс.

– Цими вошивими й брудними демократами, – закричав на нього Індбур. – Я вже давно знав, що на флоті безліч демократичних осередків. Більшість із них були знищені,