Читати книгу - "Інститут"

— Вам потрібен адвокат. Але навіть не думайте звертатися до тих фірм-пройдисвітів, що їх рекламують на кабельному телебаченні. Вони спочатку обберуть вас до нитки, а потім оголосять банкрутом за сьомою статтею. Так ви ніколи не повернете собі рейтинг кредитоспроможності. Вам потрібен добропорядний юрист із Вермонту, який спеціалізується на списанні боргів, знає напам’ять акт «Про сумлінні практики стягання боргів» і ненавидить цих кровопивць. Я сам досліджу це питання і дізнаюся для вас ім’я адвоката.

— А ти зможеш?

— Безсумнівно. — Якщо в нього спершу комп’ютер не заберуть. — Адвокату треба буде дізнатися, яка саме колекторська агенція намагається витрусити з вас гроші. Хто вас залякує і телефонує серед ночі. Банки і кредитні компанії не люблять оприлюднювати імена посіпак, що вони їх наймають, але якщо Акт про сумлінну практику не скасують, а впливові люди у Вашингтоні саме цього й домагаються, то хороший адвокат змусить банк назвати своїх колекторів. Люди, які вам телефонують, весь час переступають межу. Купка покидьків, що сидять у бойлерній[56].

Які майже нічим не відрізняються від покидьків, що працюють тут.

— Що таке бойл…

— Не зважайте. — Пояснення забрало б багато часу. — Хороший юрист із погашення заборгованості піде в банк із записами з вашого автовідповідача і поставить їх перед вибором: або вони пробачають вам борг, або ви йдете до суду і звинувачуєте їх у незаконних методах стягання боргів. Банки ненавидять судитися, особливо коли загал може дізнатися, що вони наймають хлопців з когорт зарізяк із фільмів Скорсезе.

— То ти вважаєш, що я не мушу виплачувати борг?

Морін наче отетеріла. Люк подивився прямо в її втомлене, занадто бліде обличчя.

— Ви самі в чомусь винні?

Морін похитала головою.

— Але ж там така велика сума. Він оздобив собі квартиру в Олбані, понакуповував музичних центрів, комп’ю­терів і телевізорів з пласкими екранами, у нього є полюбовниця, то він і їй речі купує, а ще любить казино, і це все тривало роками. А я, дурепа, нічого не підозрювала, поки вже запізно не стало.

— Ще не пізно, ось що…

— Привіт, Люку.

Люк підскочив і побачив Ейвері Діксона.

— Привіт. Як там батут?

— Добре. А потім набридло. Знаєш що? Мені зробили укол, і я навіть не заплакав.

— Радий за тебе.

— Не хочеш подивитися зі мною телевізор до ланчу? У них тут є «Нікелодеон», Айріс сказала. «Губка Боб», «Расті Ріветс» і «Гучний дім».

— Не зараз, — відповів Люк, — але ти йди розважайся.

Ейвері ще кілька секунд їх пороздивлявся, а тоді попрямував у кімнату відпочинку.

Щойно малий пішов, Люк повернувся до Морін.

— Ще не пізно, ось що я хочу сказати. Але треба діяти швидко. Зустрінемось завтра, тут. Я дам вам ім’я. Хорошого адвоката. З гарним послужним списком. Обіцяю.

— Це… синку, це так добре, що аж не віриться.

Люку сподобалось, що вона назвала його сином. На серці потеплішало. Нерозумно, так, та що поробиш.

— А ви повірте. То вам таку кривду намагаються заподіяти, що аж не віриться. Мені справді час іти. Майже ланч.

— Я цього не забуду, — сказала Морін і стиснула Люкові руку. — Якщо зможеш…

У дальньому кінці коридору ляснули двері. Раптом Люк вирішив, що зараз побачить парочку санітарів — когось із поганців, наприклад, Тоні й Зіка, — які прийшли по нього. Вони його кудись відведуть і почнуть випитувати, про що вони там із Морін говорили, і якщо він одразу не розповість, то вони застосують «вдосконалені методи допиту», поки він не розколеться. І опиниться в кепському становищі, але становище Морін, певно, буде ще гірше.

— Не лякайся, Люку, — сказала вона. — Це просто нові пожильці.

У дверях з’явилися троє працівників у рожевій уніформі. Вони штовхали валку нош на колесах. На перших двох спали дівчатка-білявки. На третіх лежала туша рудоволосого хлопця. Судячи з усього, фаната WWF. Коли ноші підкотились ближче, Люк сказав:

— Господи, дівчата-близнята! Ідентичні!

— Ти правий. Їх звати Ґерда і Ґрета. А тепер ходи щось поїж. Я поможу облаштувати новеньких.

11

Ейвері сидів у м’якому кріслі, гойдав ногами, поїдав желейних слимачків і дивився, що там відбувається в Губки Боба на Бікіні-Ботом.

— Мені дали два жетони, бо я не плакав, коли робили укол.

— Добре.

— Можеш собі взяти один, якщо хочеш.

— Ні, дякую. Збережи на потім.

— Окей. «Губка Боб» — то добре, але я б краще повернувся додому.

Ейвері не схлипував і не ревів, але з куточків очей потек­ли сльози.

— Ага, я теж. Сунься.

Ейвері посунувся, і Люк прилаштувався поруч у кріслі. Сидіти було тісненько, та затишно. Люк оповив рукою плече Ейвері й трохи стиснув в обіймах. Ейвері у відповідь похилив голову до Люка і якимось невідомим чином зворушив його, від чого Еллісу самому захотілось плакати.

— Знаєш що, в Морін є дитина, — сказав Ейвері.

— Та ну? Думаєш?

— Знаю. Був малий хлопець, тепер уже дорослий. Старший навіть за Нікі.

— Ага, ну окей.

— Це секрет, — сказав Ейвері, не зводячи очей з екрана, на якому Патрік сперечався з містером Кребзом. — Вона відкладає для нього гроші.

— Справді? І звідки ти це знаєш?

Ейвері глянув на Люка.

— Просто знаю. Так само як знаю, що твого найкращого друга звати Рольф і ти живеш на алеї Диколиза.

У Люка щелепа відвисла.

— Господи, Ейвері.

— Класно я вмію, скажи?

І хоч по щоках у нього досі текли сльози, Ейвері загиготів.

12

Після ланчу Джордж запропонував зіграти в бадмінтон три на три: він, Нікі й Гелен проти Люка, Каліші й Айріс. Джордж сказав, що команда Нікі може забирати собі Ейвері як бонус.

— Він не бонус, він баласт, — сказала Гелен і відмахнула мінджів, які хмаркою скупчились навколо неї.

— Що таке баласт? — спитав Ейвері.

— Хочеш знати, то прочитай мої думки, — сказала Гелен. — Окрім того, бадмінтон — для слабаків, які не вміють грати в теніс.

— Ти прям до шпику приємна людина, — зауважила Каліша.

Гелен попрямувала до пікнікових столиків і шафи з іграми і на ходу, навіть не озираючись, показала через плече середній палець. І порухала ним вгору-вниз. Айріс запропонувала, щоб Нікі й Джордж грали проти Люка і Каліші, а вона, тобто Айріс, стоятиме збоку і судитиме. Ейвері сказав, що допоможе. На цьому всі погодились, і гра розпочалась. Рахунок уже був 10:10, коли двері до будівлі з грюкотом прочинились і надвір, насилу крокуючи по прямій, вийшов новий хлопець. Погляд був стуманілий від снодійного, що наразі вивітрювалося з його системи. А ще цей погляд був розлючений. Люк прикинув, що на зріст новенький футів у шість, а віком — років шістна­дцяти. Хлопець мав видатне черево, що наразі було просто наїденим, але в старшому віці могло перетворитися на пивне. Проте обсмалені на сонці руки були оздоблені рельєфними м’язами, а ще він мав пречудові трапеції, певно, від силових вправ. Щоки поплямовані ластовинням і прищами. Очі рожеві, подразнені. Волосся нечесане, пасма після сну стирчать навсібіч.