Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1, Ян Фей"

Якщо ви знайшли цю книгу до душі, будь ласка, підтримайте її.

220

Розділ 220

,

Після того, як юнак закінчив речення, він глибоко вдихнув і двічі кашлянув. Обличчя його було попелястим.

?

Але гнів не може наситити тебе, юначе, один зі старших найманців подивився на нього з жалем і сказав: Ти говориш з ними про закон, а вони говорять з тобою про свої кулаки. Кулаки у них великі, але що поробиш? Ми всі тут, але їм все одно начхати на нас. Чому? Тому що вони нас не бояться.

Навіть якщо ми хочемо атакувати місто, чи можемо ми туди потрапити? Інший найманець сказав: Не будьте нереалістами. Не забувайте, що у покидька є армія.

Юнак у сірувато-зеленому халаті зціпив зуби, але відповісти не зміг.

У цей момент у натовпі зчинився переполох. Всі були приголомшені. Ватажки груп найманців одразу повернули голови і зареготали: Що відбувається? Що відбувається? Що відбувається?

Шеф, з міста приїжджає більше людей. У них є підкріплення! — крикнув найманець біля міської брами.

Почувши таку відповідь, всі насупилися.

?

Підкріплення?

.

Не дивно, що вони були такими безстрашними.

.

Насправді, коли Ротко повів своїх людей на вершину міської стіни, вони побачили величезний натовп під міською брамою.

,

Дивлячись вниз з вершини міської стіни, вся рівнина за містом освітлювалася світлом багать. Біля вогнища стояла незліченна кількість фігур. Неможливо було порахувати, скільки було найманців чи авантюристів.

.

Блідий юнак не міг стриматися, щоб не пирхнути холодно.

Він обернувся і подивився на ряди солдатів, загорнутих у чорну тканину, позаду нього. Він знав, що під тканиною ховаються жахливі скелети. Солдати-скелети, один з основних компонентів нещадної машини вбивства Мадари.

.

Його погляд повернувся на рівнину. Він був трохи нетерплячий, але все ще зберігав холодний тон і сказав офіцерові, що стояв поруч: Скажи їм, щоб вони пішли через півгодини. В іншому випадку вони будуть вбиті.

.

Його слова були холодні, як ніж.

.

Зрештою, порівняно з командуванням битвою тут, цей некромант вважав за краще повернутися до своєї кімнати в підвалі, щоб вивчити інформацію, яку він награбував з людської бібліотеки.

Вельможний офіцер уважно подивився на нього і швидко схилив голову. Хоча йому було трохи цікаво, звідки взялися ці незнайомі союзники, він знав, що це підкріплення, надіслане лордом. Щодо того, чи є вони помічниками барона, він не наважився запитати. Однак він не сумнівався, що ці таємничі солдати були армією нежиті з Мадари.

.

Адже, як би він на це не дивився, така можливість була надто неймовірною.

Вельможний офіцер повернувся до міської стіни і відкашлявся, але потай пишався собою. Він уже був незадоволений тим, що його оточили ці скромні найманці. Зазвичай ці знатні рядові солдати звикли бути зарозумілими, і не очікували, що одного разу їх візьмуть в облогу.

Навіть якби вони були просто оточені і не нападали, вони все одно були б принижені. Він одразу ж махнув рукою і покликав учнів-адептів, які були неподалік. — наказував він у імпозантній манері.

.

Кристал.

Чаклун-учень не наважився зволікати і тут же активував на кристалі заклинання посилення звуку.

,

Вельможний офіцер задоволено кивнув, ніби він був командувачем армії Еруана. Він відкашлявся і крикнув людям під міською стіною.

Послухайте мене, скромні простолюди!

Послухайте мене, скромні простолюди!

.

Крик підлеглого Граудіна викликав величезний переполох серед найманців. Всі зупинилися і подивилися в бік Абіс, затамувавши подих, чекаючи, поки шляхетний офіцер продовжить рух.

.

Але відповіді не було.

.

Офіцер тільки-но відкрив рота, як раптом завмер. Кришталь, який він вихопив з рук учня, з гуркотом упав на землю. Він був настільки приголомшений, що не міг вимовити жодного звуку.

.

Він підвів голову і подивився на найманців внизу. Раптом з-за спини натовпу здалося, ніби повз пролетів велетенський звір. Натовп автоматично розділився на дві сторони, і велетенський звір у тіні мовчки рушив уперед, потроху наближаючись до міської брами.

?

— Що це таке?

Не тільки він, Ротко теж примружив очі і подивився в той бік, наче скам'янів.

!

Кожен!

, - ���

Біля вогнища молодий чоловік, одягнений у сіро-зелений халат, розчаровано дивився на найманців: Невже ми не можемо воювати, коли наша кров кипить? Навіть якщо це буде лише один раз? Так, ми найманці та авантюристи, але ми також маємо свою честь. Ця честь – честь захищати наших побратимів на полі бою

?

Він подивився на інших і запитав: Ми збираємося викинути цю честь? Але якщо ми не покладаємося на своїх товаришів і товаришів, то як ми можемо називатися найманцями?

Його слова викликали тишу, яка, здавалося, перегукувалася з тишею, викликаною далекими вигуками з-за воріт.

Командири найманців перезирнулися, але все ще вагалися. Вони хотіли дати пояснення своїм підлеглим, але це було не так просто, як сказати це вголос.

Ніхто не бажав проявляти слабкість, але це був прямий виклик володарю королівства, барону і навіть синові графа Ранднера.

Якби вони вирішили воювати, їм не було б місця в королівстві в майбутньому.

.

Цей вибір поставив їх перед дилемою.

.

Юнак протяжно зітхнув. Вибачте, здається, що я був занадто суворий до вас Він встав і сказав: Добре, але, незважаючи на це, душі на хресті потребують відповіді. Я знаю ваші труднощі. Тому, якщо ви не можете відповісти, я вам допоможу.

, -

Якщо хтось має померти, то дозвольте мені померти з моїми товаришами цього разу. Я тільки сподіваюся, що ви ніколи не забудете цей день. Той холоднокровний барон розтоптав не тільки життя твоїх товаришів, а й твою гідність.

.

Він розвернувся і пішов, закінчивши говорити.

Але не встиг він ступити й двох кроків, як хтось гукнув йому: Юначе!

.

Юний учень-чарівник зупинився.

?

Де життя, там і надія. Ви забули слова, які господь попросив вас передати далі? Я думаю, що він мав на увазі, що одного дня він може відновити справедливість

, ���

Ви вірите в це? Юнак перебив його холодним пирханням. Він обернувся Ви вірите в таку поверхневу відповідь? Ці так звані високі і могутні фігури, жодна з них не є хорошою

.

Його слова раптом обірвалися.

.

Зіниці юнака розширилися. Він з недовірою спостерігав, як натовп позаду нього стає неспокійним. Потім, шар за шаром, вони розійшлися. Це було схоже на відступаючий приплив або невидимого велетенського звіра, який розділяв