Читати книгу - "Друга одіссея"

— Він мертвий?

Складне запитання.

— Його тіло — так. Але це вже неважливо. Усе, чим справді був Дейв Боумен, тепер є частиною мене.

Бетті перехрестилася, цей жест вона перейняла від Хосе, і прошепотіла:

— Ти маєш на увазі, ти дух?

— Я не можу дібрати кращого слова.

— Чому ти повернувся?

— Ох, Бетті — чому, дійсно! Я хотів, щоб ти мені сказала.

Проте він знав одну з відповідей, і вона з’явилася на екрані телевізора. Розрив між тілом і духом досі ще був неповним, і навіть найбільш фривольні кабельні канали не наважилися би транслювати ті відверто сексуальні сцени, які з’явилися на екрані.

Бетті трохи подивилася, часом усміхаючись, інколи дивуючись. Одначе згодом вона відвернулася, не соромлячись, а сумуючи; жінка шкодувала про втрачену насолоду.

— Тож це неправда, — сказала вона, — те, що говорять про янголів.

— Я янгол? — здивувався він. Але зрештою зрозумів, що робить тут, на цьому побаченні зі своїм минулим, викликаним сумом і пристрастю. Наймогутнішою емоцією, яку він знав, було його кохання до Бетті; горе й почуття провини лише посилювали це кохання.

Вона ніколи не казала йому, чи він кращий коханець, аніж Боббі; він ніколи не запитував, щоб не зламати їхню мовчазну угоду. Вони шукали в обіймах одне одного ілюзію, ліки від спільної рани (скільки йому було, коли це почалося? Лише сімнадцять, заледве за два роки після похорону!).

Звісно, їхній роман не міг тривати довго, але досвід, який він дав Девіду, змінив його назавжди. Більше ніж десятиліття Бетті незмінно була присутня в його еротичних фантазіях; він так і не знайшов іншої жінки, яку зміг би порівняти з нею, і зрештою зрозумів, що ніколи не знайде. Нікого більше на цілій планеті не переслідував любий привид.

Відверті сцени зникли з екрана, на мить відновилася телепрограма з картинкою «Леонова», що завис над Іо. Перегодом знову з’явилось обличчя Дейва Боумена. Здавалося, він втрачає контроль, його риси розпливалися, змінювались. Інколи він мав вигляд десятилітнього хлопчика, подекуди двадцяти-, тридцятирічного чоловіка, а іноді з екрана дивилася висохла мумія, схожа радше на пародію на чоловіка, якого вона колись знала.

— У мене є ще одне запитання до тебе, а відтак я піду. Ти говорила, що Карлос — син Хосе, але я завжди сумнівався. Це правда?

Бетті Фернандес востаннє довго-довго подивилася в очі хлопця, якого колись кохала (йому знову було вісімнадцять, і на секунду вона пошкодувала, що не може бачити усього тіла, а лиш обличчя).

— Він твій син, Девіде, — прошепотіла вона.

Зображення зникло; повернулася картинка з телеканалу. Коли майже за годину Хосе Фернандес тихо ввійшов до кімнати, Бетті досі дивилася на екран.

Вона не обернулася, коли він поцілував її ззаду в шию.

— Ти ніколи не повіриш, Хосе.

— Принаймні спробую.

— Я щойно збрехала привиду.

Розділ 34. Прощання

Коли 1997 року Американський інститут аеронавтики й астронавтики опублікував свій суперечливий звіт «П’ятдесят років НЛО», чимало критиків вказували, що люди спостерігали невпізнані літальні об’єкти протягом століть; і «летючі тарілки» Арнольда Кеннета, зафіксовані в 1947 році, мали безліч попередників[18]. Люди бачили дивні об’єкти в небі від початку історії, але до середини двадцятого століття НЛО були радше випадковим феноменом і не викликали загальної цікавості. Після 1947 року НЛО стало об’єктом публічної та наукової уваги, що ґрунтувалася на майже релігійній вірі.

Причину цього зрозуміти нескладно: поява гігантських ракет і світанок Ери досліджень космосу привернули увагу до інших світів. Усвідомлення того, що людство невдовзі зможе полишити рідну планету, викликало неминучі питання: де і коли нам варто очікувати гостей? Також жевріла надія, хоча її рідко висловлювали вголос, що доброзичливі прибульці з інших світів можуть допомогти людству вилікувати численні рани власної цивілізації та врятувати його від майбутніх катастроф.

Будь-який студент психологічного факультету скаже вам, що таку глибоку потребу слід негайно задовольнити. Протягом останньої половини двадцятого століття з усіх куточків планети повідомляли буквально про тисячі спостережень чужопланетних космічних кораблів. Більше того, надійшло сотні повідомлень про «близький контакт» — зустрічі з інопланетними істотами, часто прикрашені казочками про викрадення, розважальні прогулянки й навіть медові місяці в космосі. Той факт, що брехню рано чи пізно виявляли ледве не в усіх цих розповідях, ніяк не насторожував вірян. Люди, яким начебто демонстрували міста на іншому боці Місяця, не втратили довіри своїх прихильників, навіть коли «Орбітери» й «Аполлони» облетіли навколо Місяця, не знайшовши там жодних артефактів; панянкам, що нібито одружувалися з венеріанцями, вірили навіть після того, як виявилося, що ця планета гарячіша за розтоплений свинець.

До того часу як АІАА опублікував свій звіт, жоден авторитетний науковець — навіть серед тих, які підтримали цю ідею, — не вірив, що НЛО має хоч якийсь зв’язок з інопланетним життям чи розумом. Звісно, цього ніколи не можна було довести; кожне з тих мільярдів спостережень за останні тисячу років могло виявитися правдою. Та минав час, тепер усе небо над Землею сканували камери супутників і радари, але вони не фіксували нічого конкретного, тож публіка втратила цікавість до цієї теми.

Фанати, звісно, не розчарувалися, проте вони зміцнювали віру за допомогою інформаційних бюлетенів та книжок, у яких пригадувалися й прикрашалися старі чутки задовго до того, як вони були дискредитовані чи викриті.

Коли нарешті оголосили про відкриття моноліту Тіхо — МАТ— 1 — озвався хор: «Я ж казав (ла)!» Тепер стало відомо напевно, що три мільйони років тому на Місяці, а, імовірно, і на Землі побували інопланетяни. Одразу ж після цієї звістки НЛО знову заполонило небо; і дивно, що три незалежні національні системи стеження, які могли зафіксувати в космосі будь-що більше за кулькову ручку, так нічого й не виявили.

Дуже швидко число повідомлень пішло на спад і знов опустилося до «рівня інформаційного шуму»; фігури, що їх сприймали за НЛО, переважно були просто результатами астрономічних, метеорологічних та авіаційних феноменів, які постійно відбуваються в небі.

Але тепер усе почалося знову. Цього разу помилки бути не могло; офіційно заявлено: «НЛО наближається до Землі».

Спостерігачі почали доповідати вже за кілька хвилин після попередження з «Леонова»; перший близький контакт відбувся за кілька годин після оповіщення. Біржовий маклер на пенсії, вигулюючи бульдога на Йоркшир-Мурс, вразився до глибини душі, коли дископодібний корабель приземлився біля нього й пасажир — майже людина, якщо не зважати на загострені вуха, спитав, як пройти до Даунінґ-стрит. Контактера це настільки приголомшило, що він спромігся лише махнути палицею в загальному напрямку Вайтголлу; остаточно переконати слухачів