Читати книгу - "Фріда"

Сашко Поспєлов мені просто огидний. Повір мені, я люблю тільки тебе і завжди любитиму тебе одного.

Пробач мене!

Г.

№ 12.

Здрастуй, Рубіку!

Ти під час моїх приїздів в Бердичів уже двічі від’їжджаєш з дому. Тобі Каріна не казала, що я вагітна?

Озвися, будь ласка. Мені так погано!

№ 13.

Рубене!

Клянусь тобі всім святим, це твоя дитина. Я знаю точно. Жінка завжди знає, чию дитину вона носить. Тим більше, все сходиться за термінами — можеш бути спокійним. Я вже була вагітною, коли переспала з Сашком.

Повір мені, любий. Не кидай мене в такий тяжкий для мене час.

Благаю, повернись!

№ 14

Здрастуй, Рубене!

Пишу тобі востаннє.

Я зневажаю тебе за те, що ти — слабке створіння, якщо так легко піддаєшся впливу своєї родини, що заплуталася в забобонах. Я поважаю твою віру й національність, але тебе як людину — ні. Немає в тобі знаменитого вірменського благородства, а живе в тобі містечкова обмеженість. Ти — чоловік, недостойний мене. Ти — боягуз.

Коли я через тебе потрапила, в халепу, коли мене звинуватили у спекуляції, ти прийшов мені на допомогу? Ні! Ти покинув мене саму виплутуватися. І я виборсувалася сама, як могла.

А коли в моєму житті знову з’явилася проблема — я завагітніла, ти й тут ганебно втік, хоча я точно знаю: ти впевнений, що це буде твоя дитина.

Сашко Поспєлов, цей комсомольський лідер і стукач, виявився благороднішим за тебе. Він запропонував мені вийти заміж навіть після того, коли дізнався, що дитина не від нього. І я почала його поважати. Бо зрозуміла, що він може збагнути і простити все.

Якщо для тебе нічого не значить те, що ми виросли разом, сиділи за однією партою, кохалися, мали спільний гешефт, були найближчими людьми, тоді ти мені не потрібен.

Я йду з твого життя.

Прощавай.

Галя.

***

Iрина-Фріда сиділа на ґанку дому-древа, розклавши навколо себе старі папери, знайдені в підвалі.

В її серці стислася пружина, що ніяк не хотіла розпружуватися. Ірина не могла вдихнути повітря на повні груди, воно застрявало десь у горлянці. Ноги відібрало. У скронях несамовито гупало: «ту-дух, ту-дух, ту-дух!»

«Хоч би не скрутило зараз, у цю хвилину, в цьому місці, — думала Ірина. — Ото пораділи б її бізнесові суперники: Ірину Ревуцьку розбив інсульт у старому занедбаному домі в центрі Бердичева; вона лежить, обліплена мухами, на зогнилих від часу дерев'яних сходах, у діамантах, костюмі за п'ять тисяч баксів; її білосніжна білизна промокла коричневим від жовчі потом; під наманікюрені нігті забилася чорна стара пилюка; від неї тхне мертвим будинком і забитою каналізацією; у волоссі заплуталася павутина з сухими мухами; в осклілих божевільних очах застиг клаптик неба і розбите вікно, що зяє темрявою…»

Оце буде сенсація!

Конкуренти не казатимуть про неї «померла», «загинула», про неї скажуть: «здохла!..»

Ні… Тільки не зараз… Тільки не тут… Тільки не в такому стані…

Треба взяти себе в руки! Треба повернутися до себе…

…Поряд сидів Юра і, поклавши голову на її коліна, мирно спав.

Юра Юродивий, безсмертний Юра Юродивий — вічний мандрівник цього світу, який подорожує зі століття в століття… Він жив у добу Соломона Каца, живе й досі… Юра Юродивий зупинився в просторі й часі, він супроводжує різні покоління, нагадуючи їм, що вони колись уже жили, і про те, що життя вічне, а час — циклічний…

Ось який несподіваний урок вона отримала від життя…

Виявляється, ті стреси, що їх завдавали їй люди чи її справа, були маленькими репетиціями великого шоку. Виявляється, її шалений ритм життя, депресії, відсутність нормального відпочинку, сновидіння з переслідуваннями, «наїздами», шантажами; життя зі стиснутою пружиною всередині; відсутність сім'ї і шалена конкуренція в бізнесі, дім під сигналізацією з гратами на вікнах, постійний контроль над власними словами — все це лише гра, а справжнє життя — в цих старих паперах. Ось воно, справжнє