Читати книгу - "Серця трьох"

ми з ним не бачились, я хворів на лихоманку. Але я послав гінців у Бокас-дель-Торо, а завдяки сприятливому вітру вони швидко перепливли лагуну Чірікві. Тамтешній начальник поліції — мій приятель і допоміг їм зв’язатися по радіо з президентом Панами. Він також мій давнішній товариш: скільки разів ми тицяли один одного носом у болото, коли вчилися в колонській школі і жили в одній кімнаті. І от від нього я дістав уже відповідь, що все гаразд. На суді в Сан-Антоніо сталася помилка через надмірну, хоч і похвальну, службову пильність начальника поліції. Тепер уже все забуто й подаровано, і шановна родина Солано та їхні американські друзі можуть спокійно вертатися додому…

Враз плантатор, що саме низенько вклонився Генрі й Френкові, помітив пеона, який ховався за Леонсіїним мулом, і очі йому заблищали з радості.

— Ти не забула мене, Мати Божа! — палко вигукнув він і обернувся до своїх сусідів. — Ось він, той дурний і безсоромний негідник, що втік від мене. Держіть його! Я полатаю йому боки так, що він цілий місяць не підведеться.

З цими словами плантатор шарпнув коня за вуздечку й ураз опинився позад Леонсіїного мула. Пеон пірнув мулові під голову і напевне встиг би втекти в зарості, якби другий плантатор не кинувся за ним верхи й не звалив його додолу. І відразу звиклі до такого плантатори брутально підвели нещасного пеона, зв’язали йому руки, а на шию накинули мотузку.

І Генрі, й Френк запротестували.

— Сеньйори, — відказав плантатор, — я шаную та поважаю вас і бажаю прислужитись вам так само щиро, як і шляхетній родині Солано, що боронить вас. Ваша безпека для мене священна, і я зроблю все, щоб вам було добре. Я захищатиму вас, не шкодуючи свого життя. Я завжди до ваших послуг. Моя господа й усе, чим я володію, — ваше. А щодо пеона, то це зовсім інша справа. Він вам не належить. Він — мій пеон, мій боржник, що втік з моєї плантації. Сподіваюся, ви зрозумієте мене й пробачите мені. Це вже питання власності. І він — моя власність.

Генрі й Френк розгубилися і вражено перезирнулись. Такий тут закон, і вони це добре знали.

— Суворий суддя простив мені борг, усі можуть це засвідчити, — пробелькотів пеон.

— Суворий суддя справді простив йому борг, — ствердила Леонсія.

Плантатор усміхнувся їй і низько вклонився.

— Пеон складав контракт зі мною. Та й хто він, той Сліпий Розбійник, щоб застосовувати свої безглузді закони до моєї плантації й позбавляти мене двохсот п’ятдесяти песо?

— Він має рацію, Леонсіє, — погодився Генрі.

— Тоді я повернуся в Кордільєри, — заявив пеон. — Візьміть мене назад з собою, — звернувся він до людей суворого судді.

— Тут ми відпустили тебе, — похитав головою похмурий ватажок, — наші повноваження скінчилися, і ми не маємо на тебе більше ніякого права. Нам залишилось попрощатися і піти собі.

— Стривайте! — вигукнув Френк, витягши чекову книжку. — Зачекайте хвилинку. Я зараз розрахуюсь і за пеона. Але поки ви поїдете, я маю до вас одне прохання. — Він передав чек плантаторові і пояснив: — Я додав десять песо на обмін валюти.

Плантатор глянув на чек, сховав його в кишеню й тицьнув Френкові в руку мотузку, що нею було прив’язано нещасного пеона за шию.

— Тепер пеон ваш, — промовив він.

Френк подивився на мотузку й засміявся.

— Дивіться, у мене є раб. Тепер ти — мій раб, моя власність. Розумієш?

— Так, сеньйоре, — принижено сказав пеон, — здається, із того часу, як я збожеволів через жінку й продав свою волю, Бог засудив мене за те, що я поласився на жінку чужого народу.

— Ти став рабом через те, що світ вважає найкращим, — через жінку, — зауважив Френк, перерізаючи пута, що зв’язували пеонові руки. — Отже, я дарую тобі тебе самого, — він передав пеонові кінець мотузки. — Відтепер порядкуй собою сам і не вкладай цієї мотузки ні в чиї руки.

Поки все це відбувалося, до гурту нечутно підійшов худорлявий дід. То був чистокровний майя; крізь його суху, мов пергаментну, шкіру світилися ребра. Він був зовсім голий, якщо не рахувати стегенної пов’язки. Нечесане волосся неохайними патлами звисало круг його вилицюватого й висхлого, як у мумії, обличчя. Там, де на ногах і на руках колись були м’язи, тепер обвисали тільки мішечки. Між висохлих губ видніло кілька пеньків, щоки позападали. І тільки його чорні очі нестямно блищали, наче в людини, хворої на гарячку.

Він вугром прослизнув поміж гурт людей і обняв пеона своїми тонкими, як у кістяка, руками.

— Це мій батько, — гордо заявив пеон, — подивіться на нього. Він чистокровний майя і знає всі таємниці плем’я.

Поки батько й син втішалися розмовою після тривалої розлуки, Френк попросив ватажка в сутані з мішковини розшукати Енріко Солано з двома синами, які блукали десь горами, та переказати їм, що їх тепер уже ніхто не переслідуватиме і вони можуть вертатися додому.

— А ті люди не вчинили ніякого лиха? — спитав ватажок.

— Ні, вони не зробили нічого поганого, — запевнив його Френк.

— Тоді добре. Обіцяю вам негайно розшукати їх, бо ми знаємо, де вони блукають, і послати до вас на узбережжя.

— А тим часом ви мої гості, — привітно запросив їх плантатор. — У затоці Хучітан біля самісінької моєї плантації стоїть шхуна, що має відплисти до Сан-Антоніо. Я можу затримати її, доки шановний Енріко і його сини спустяться з Кордільєр.

— А Френк, звичайно, заплатить за затримку, — глузливо, що відразу вловила Леонсія, зауважив Генрі.

— Та вже ж заплачу, — весело сказав Френк, нічого не збагнувши. — І це тільки стверджує мою теорію, що чекова книжка скрізь може знадобитися.

Відійшовши від розбійницького загону, всі були дуже здивовані, що пеон та його батько-індіянин прилучилися до Морганів і пішли з ними через охоплене пожежею нафтове поле до плантації, де пеон мучився в рабстві. І батько, й син відверто показували свою вдячність насамперед Френкові, а потім — Леонсії та Генрі. І раз у раз про щось жваво розмовляли. Коли з’явилися Енріко з синами і всі подалися до берега, де на них чекала шхуна, пеон з батьком рушили їхнім слідом. На самому березі Френк хотів попрощатися з ними, та пеон заявив, що вони наміряються також сісти на шхуну.

— Я вже казав вам, що я не злидар, — пояснив пеон, відводячи Морганів і всіх Солано далі від матросів, які висіли з судна на берег, — і це правда. Я знаю, де заховано скарби майя, що їх даремно шукали конквістадори й ченці інквізиції. Я їхній охоронець.