Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь"

Однією з головних ролей є Городничий. Людина ця найбільше заклопотана тим, щоб не пропускати того, що пливе в руки. Через цю турботу йому ніколи було поглянути суворіше на життя або ж трохи краще оглянутися на себе. Через цю турботу він став утискувачем і очерствів майже непомітно для самого себе, бо злісного бажання утискувати в нього нема; є просто лиш бажання прибрати все, що бачать очі. Просто він забув, що це є тягарем для іншого і що від цього тріщить у декого спина. Він несподівано простив купців, які думали занапастити його, коли ті запропонували заманливу пропозицію, бо ці заманливі блага життя пойняли його й спричинили те, що в нього очерствіла й огрубіла здатність відчувати становище й страждання іншого. Він почуває, що грішний; він ходить до церкви; він думає навіть, що твердий у вірі. Він навіть задумує коли-небудь згодом покаятися. Але велика спокуса всього того, що пливе в руки, і заманливі блага життя, і хапати все, не пропускаючи нічого, стало в нього вже немовби просто звичкою.

Руська людина — яка не те, щоб була недолюдком, але в якої викривилося поняття правди, яка стала вся брехнею, вже навіть і сама того не помічаючи. Тому він і резонерствує, статечний і навіть поважний, і навіть не без піднесення скаже те чи інше слово. Можливо, він навіть один з тих людей, котрі, якби побачили, що всі навколо них стали чесними, що чесність — вим[ога]…

2

[Повний чорновий текст]

Найбільше треба побоюватися впасти в карикатуру. Нічого не повинно бути карикатурного. Чим більше простоти в грі, тим… Чим менше думатиме актор про те, щоб смішити й бути смішним, тим більше самий персонаж вийде смішним. В серйозності всіх персонажів, з якою кожний з них сам виконує свою справу, стане… Перше ніж схопити химери й дрібні зовнішні особливості всякого персонажа, актор повинен уловити загальнолюдське вираження ролі. [Перше ніж самий характер персонажа], треба розглядіти покликання, для чого він покликаний, у чому полягають турботи й клопіт кожного персонажа, на які витрачається все його [життя], навколо чого саме обертається його життя, до чого й куди спрямовані постійно всі його думки й прагнення. Уловивши цю головну турботу виведеного персонажа, актор повинен сам перейнятися цією турботою, засвоїти собі всі думки й прагнення так, щоб вони були в його голові невідлучно протягом усього часу вистави; про окремі сцени він не повинен навіть і думати. Вони виллються самі собою добре, якщо тільки він виконуватиме серйозно й ревно те саме діло, яким не на жарт зайнятий виведений персонаж.

Однією з головних ролей є Городничий, людина найбільш заклопотана тим, щоб не пропустити, що пливе в руки. Через цю турботу йому ніколи було глянути суворіше на життя або оглянутися на себе. Через цю турботу він, можливо, і сам не почуваючи як, став і сам утискувачем, бо злісного бажання утискувати у нього нема. В нього є тільки бажання прибрати до рук все, що бачать очі. Він забув, що від цього тріщить спина у ближнього. Часом він, однак, почуває, що грішний, молиться, ходить до церкви, думає навіть, що у вірі твердий, і думає навіть коли-небудь покаятися. Але велика спокуса того, що пливе в руки, і велика давно набута звичка, його приголомшила розповсюджена чутка про ревізора, ще більше приголомшило його те, що ревізор цей — incognito[69], невідомо коли буде, з якого боку підступить. Він перебуває з початку до кінця п’єси в станах, вищих за ті, в яких йому траплялося бувати в інші дні життя. Нерви в нього напружені. Переходячи від страху до надії й радості, погляд його дещо розпалений через те, і він став більше піддаватися обману, і його, котрого в інший час не скоро можна було б… обманути, стає можливим. Побачивши, що ревізор у його руках, не страшний і навіть породичався з ним, він віддається бурхливій радості при одній думці про те, як понесеться віднині його життя в бенкетах, пиятиках, як роздаватиме він посади, вимагатиме на станціях коней і примушуватиме чекати в передпокоях городничих, пишатися, задавати тон. Саме тому несподіване повідомлення про приїзд справжнього ревізора для нього більше, ніж для всіх інших, громовий удар, і становище справді стає трагічним.

Суддя людина менш грішна щодо хабарів. Він навіть не охочий чинити неправду, але [велика] пристрасть до псової охоти… Що ж діяти! у кожної людини є яка-небудь пристрасть… Через неї він наробить безліч усяких неправд, не підозрюючи сам того. Він заклопотаний собою і розумом своїм і єдино і тому тільки безбожник, що на цьому поприщі простір йому виявити себе. Для нього будь-яка подія, навіть і та, що навіяла страх на інших, є знахідкою, бо дає поживу його здогадам і міркуванням, що з них він задоволений, як артист зі своєї праці. Це самоусолодження має виражатися на обличчі актора. Він говорить і одночасно спостерігає, який ефект справляють на інших його слова. Він добирає висловів.

Земляніка — людина товста, але шахрай тонкий. Незважаючи на неосяжну товщину свою, має багато викрутливого та улесливого в мові, вчинках. На питання Хлестакова, як називалася з’їдена риба, він підбігає з легкістю двадцятидворічного франта, щоб біля самісінького його носа сказати: «Лабардан». Він належить до числа тих людей, які, бажаючи викрутитися самі, не знаходять іншого засобу, як топити інших, і тому бистрі на всякі каверзи і доноси, не беручи до уваги ні кумівства, ні дружби, думаючи тільки про те, як винести себе. Незважаючи на неповороткість і товщину, завжди повороткий. А розумний актор не пропустить жодної такої нагоди, де послуга товстої людини буде особливо смішною в очах глядачів, без будь-якого бажання зробити з цього карикатуру.

Смотритель училищ — нічого більше, як тільки людина, наполохана частими ревізіями і доганами, невідомо за що; а тому боїться, як вогню, усяких відвідувань і тремтить, як лист, при звістці про ревізора, хоч і не знає сам, у чому грішний. Акторові, який грає цю особу, залишається виразити лише самий повсякчасний страх.

Поштмейстер — простодушна до наївності людина, яка дивиться на життя, як на