Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

- Ми не чули про Дарко багато років, - невпевнено озвався друїд.

- Саме тому слід зайнятися ним насамперед. Ніхто нічого не чув про нього багато років, не лише живі, але я добре пам'ятаю те божевілля, яке він влаштував минулого разу, - зазначив Олексій. - Що заважає йому знову спробувати дістати Раду?

- Я помізкую над цим, - кивнув Колтон личу. - Мисливці давно не активували в цих місцях, і доведеться підняти всіх хранителів, щоб перевірити місцевих... але якщо це справді вони, ми зможемо їх добряче притиснути.

- Тоді відкланяюся, панове, на мене чекають справи.

Чорноокий Олексій надав своєму обличчю найблагодушніший вираз і, зробивши крок у темряву, розчинився.

Каліхор і Колтон залишилися удвох. Нарешті, маг мовив до друїда.

- Томе, Томе... Але що ти робитимеш, коли дізнаєшся ім'я винного?  - у голосі старого мага було чутно неприховане занепокоєння.

- Виб'ю з нього ім'я замовника, - побачивши подив на обличчі старого, Колтон пояснив. - У жодного з мисливців, скільки б у них не було мізків, не вистачило б дурості створити таке. Особливо під нашим носом. Навіть у Дарко. Ні, за цим стоїть щось більше. На нас і раніше полювали заради магії, але те, що відбувається зараз, це просто...безпрецедентно.

Старий похмурнів.

- Ти думаєш, це може бути справою рук Дарко?

- Я поки що нічого не думаю, і це найгірше.

- А що чути про смертного хлопчика? - вкрадливо поцікавився Каліхор.

Друїд насупив брови.

- Лютом розповів? Не знаю навіщо їм здалася дитина. Побачимо, а поки що повертайтеся до своїх справ, професоре. Ваші послушники, напевно, вже занудьгували і рознесли пів Академії.

- Сподіваюся що ні, інакше їм не позаздриш, - Каліхор слабо посміхнувся. - Скоро молодшим наноситимуть печатки, зазирнеш? Наведеш на них жаху?

- О, навести жаху - це я можу. Завжди будь ласка.

Друїд міцно потис руку старому магу і той, розвернувшись на підборах, розчинився в повітрі. Том Колтон сів у крісло, осушив келих і посмішка сповзла з його губ. Він ліниво клацнув пальцями і в спорожнілій залі згасло світло.

- Я наведу їм такого жаху, що вистачить сповна.

   ~~~

Алохой Халден часу не гаяв. Залишивши Раду, він одразу попрямував у досить мерзенне за мірками будь-якого мага містечко, з тих, де можна було гарантовано зустріти будь-який непотріб на кшталт денних перевертнів. Маг скривився. З власної волі він нізащо не подався б сюди.

Мерлін, та й не з власної волі теж. Але тільки не сьогодні. Він зовсім не волів виявитися наступним хранителем, якого знайдуть мертвим і без краплі магії.

Всюди тхнуло псиною. Халден затримував подих, проходячи повз гадюшників і забігайлівок, намагаючись не вдихати стійкий запах перегару і гнилого часнику, улюбленої закуски денних. Але рано чи пізно повітря закінчувалося і йому доводилося робити новий вдих. Білоокі виродки. Навіть прихвостень Колтона краще тхне.

- Здорово, Халдене. Чого забув у наших місцях? - різкий голос з натовпу у чергової вивіски, що обіцяла дешеву випивку, змусив Алохоя розтягнути посмішку на пів обличчя. Він сподівався, що йому зустрінеться хтось із колишніх знайомих, і старий пройдисвіт з'явився як ніколи вчасно.

- Здорово, Майлзе! Чи це ти, друже?

Маг стиснув шорстку руку перевертня. Тепер він довіку не відмиється від цього бруду.

- А ти жирієш і жирієш, Халдене. Так і луснеш, ха.

- Дякую, ти теж гарно виглядаєш. І процвітаєш, як я подивлюся, - Алохой кивнув у бік бару. Потемніла вивіска трималася на чесному слові, крізь закоптілі вікна не було нічого видно, але господар кубла прийняв комплімент за чисту монету.

- Є таке, справи йдуть угору. А ти до нас яким вітром? Вирішив таки піти до великого бізнесу?

Так, звісно, подумав Алохой. Тільки придушу себе спершу, щоб не мучитися.

- Щось на кшталт цього. Шукаю старого партнера, маю що обговорити.

- Хто тобі потрібен?

- Дерран Ділейні. Гідеон теж згодиться.

Майлс насупив брови, почувши куди хилить Халден.

- Чув, старшого сина його того... хрюкнули.

- Чув, - погодився маг.

- Кажуть, він працював на Раду, якшався із цими законниками, чистоплюями, і його за те й прикінчили. Хоча Дерран і так би прибив його, залишся він удома.

- Бабським пліткам віриш, Майлзе. Зовсім опустився. Скоро сам замість них будеш бігати по окрузі та перебовтувати нісенітницю.

- Нісенітниця та не зовсім. Дерран і раніше не в ладах з Арієм був, а тепер і зовсім розлютився на Раду. Ось і почали підчищати радні ряди. Зауваж, крім хлопчиськка нас, денних, і не зачепили нікого.

Ще не вечір, промайнуло в голові мага.

- Упевнений, зі мною Ділейні захоче зустрітись.

- Як собі знаєш, Халдене, - очі перевертня заметалися: тик сюди, мик туди. - Ти хлопець, звичайно, хоч куди, і багато разів допомагав нам, але ти теж знаєшся з цими...хранителями.