за все, здатні бачити в темряві. Як ви зауважили, такі здібності могла мати людина, що багато років провела у підземеллі чи у в'язниці. Але хіба в Європі збереглися такі в'язниці, що існували ще за часів Едмона Дантеса[30]? Мореплавець, що відбув довге ув'язнення в страшній китайській підземній в'язниці, міг бути тим, кого я шукав, і хоч це й малоймовірно, я все ж не виключав можливості, що моряк чи, скажімо, найманець на кораблі був карликом. Але звідки в мого уявного мореплавця доісторичні кремінні наконечники стріл? Ба більше, навіть не зважаючи на факт володіння цими цінностями, які значення та мета цих таємничих візерунків з наконечників стріл та намальованих мигдалевидних очей? Ваша ж гіпотеза про плановану крадіжку мені майже одразу видалася непереконливою, і я, чесно кажучи, ніяк не міг придумати робочу версію. На правильний слід мене вивів простий випадок. Якось ми проходили повз старого Тревора, і згадка його імені збудила в моїй пам'яті історію про його зниклу доньку — історію, яку я забув чи радше не звертав на неї уваги. Що ж, сказав я собі, маємо іншу та, правду кажучи, нецікаву саму по собі проблему. Але що ж вона стосується усіх тих загадок, які так мене мордують? Я зачинився у себе в кімнаті, намагаючись викинути з голови всі упереджені думки, і почав усе з чистого аркуша сторінки, припускаючи, як гіпотезу, що зникнення Енні Тревор якимось чином пов'язане зі знаками, викладеними кремінними камінцями, та намальованими на стіні очима. Однак це припущення не знаходило свого підтвердження, і у мене з відчаю просто опускалися руки, коли раптом мені спало на гадку ймовірне значення чаші. Як вам, мабуть, відомо, у Сурреї є так звана «чаша диявола», і я припустив, що наш символ може мати якийсь стосунок до форми рельєфу неподалік. Поєднавши ці два цілком розрізнені факти, я вирішив пошукати чашу біля тієї стежки, якою йшла зникла дівчина. Тепер вам відомо, як я знайшов чашу. Я витлумачив цей знак на підставі того, що мені було відомо, а перший візерунок, армію, розшифрував ось так: «Зібрання в чаші відбудеться за два тижні (це знак півмісяця), щоб побачити піраміду чи побудувати її». Очі, що одні за одними з'являлися на стіні, вочевидь відраховували дні, і я знав, що їх буде чотирнадцять, не більше. Тоді все здавалося мені очевидним. Я не хотів знати, ні що то буде за зібрання, ні хто збиратиметься в тій похмурій та жаскій місцині поміж самотніх пагорбів. В Ірландії, Китаї чи на заході Америки відповідь на таке запитання не становила б жодних труднощів: збори невдоволених, зібрання якогось таємного товариства або ж членів «комітету пильності», щоб виголосити доповідь, — тут все було б очевидним, але в цьому тихому закутку Англії, населеному мирними людьми, такі припущення були хибними. Однак я вирішив подивитися на те зібрання, поспостерігати за всім, що там відбуватиметься, тому не хотів заплутувати себе безнадійними пошуками. І тут тверезе мислення поступилося дикій фантазії: я пригадав, що люди подейкували про зникнення Енні Тревор — вони казали, що її «забрали феї». Запевняю вас, Воане, я так само при здоровому глузді, як і ви, у мене в голові не настільки порожньо, щоб туди залітали всілякі неймовірні припущення, і я щосили намагався відігнати від себе цю маячню. Але тоді я згадав, як колись називали фей — «маленький народ»; назва, що, дуже ймовірно, позначає представників доісторичної так званої урало-алтайської раси, і припустив, що їхні нащадки можуть мешкати у цій місцевості в печерах. Вражений, я усвідомив, що шукав істоту заввишки менше чотирьох футів, яка звикла жити в темряві, користується кременистими знаряддями і знає, які з виду монголи! Я б, мабуть, посоромився говорити вам про такі фантастичні речі, якби ви на власні очі не побачили всього, що відбувалося минулої ночі, і я б, можливо, засумнівався у фактах, які мені підкидала моя свідомість, якби не знайшов їм підтвердження. І тепер ми не можемо дивитися одне одному в очі й вдавати, що всього цього насправді не було. Коли ви лежали на землі біля мене, я відчував, як тремтить ваше тіло, і бачив ваші очі у світлі полум'я. Тому я без краплі сорому розповідаю, що було в мене на думці минулої ночі, коли ми видиралися на пагорб і таїлися в схованці за валуном.
Було ще дещо, над чим я до останнього ламав голову і що завжди лежало на поверхні прямо в мене під носом. Я розповідав вам, як розтлумачив символ піраміди — зібрання мало побачити піраміду, і для мене до останнього залишалося незбагненним справжнє значення символу. Вважається, що це слово — похідне від давнього «вогонь», що, своєю чергою, походить від слова «вгору[31]». Хоч це припущення й хибне, воно повинно було наштовхнути мене думку, яка мені так і не сяйнула.
Гадаю, немає потреби казати щось іще. Ви й самі добре знаєте, що ми не могли нічого вдіяти, навіть якби передбачили, що там відбуватиметься. Ах, так: чому символи з'являлися саме на тому місці, біля огорожі? Це доволі цікаве запитання. Наскільки я можу судити, ваш дім стоїть якраз всередині поміж пагорбів, і, можливо — хто його знає? — цей старий вапняковий стовп біля вашої садової огорожі був місцем зустрічі ще до того, як кельти ступили на британську землю. Але ось що іще я хочу вам сказати: я не шкодую про те, що ми не змогли порятувати бідолашної дівчини. Ви бачили ті створіння, що, звиваючись, густо обліпили чашу. І можете бути певні в тому, що те, що лежало на її дні, в осерді переплетіння тіл, більше не належало до світу живих.
— А це означає?.. — мовив Воан.
— А це означає, що вона перетворилася на піраміду вогню, — мовив Дайсон, — а всі вони повернулися туди звідки з'явилися — у той підземний світ, що зачаївся під пагорбами.
Три самозванці
Пролог
— То містер Джозеф Волтерс тут заночує? — запитав чепурний чисто поголений чоловік у свого компаньйона, особи не надто приємної зовнішності, чиї руді вуса переходили у два короткі бакенбарди.
Обидва стояли біля вхідних дверей, лукаво посміюючись один до одного, а за мить до них по сходах хутко збігла дівчина. Вона була доволі юна, із сяйними карими очима, і радше приваблювала своєю незвичайністю, ніж вражала вродою. В руці вона тримала
