Читати книгу - "Ми проти вас"

у автомобілі. Зате за якийсь час Відара Рінніуса вирішили випустити — і значно раніше, ніж очікувалося. Жодних законів не було порушено і навіть обійшлося без розширеного тлумачення правил — просто Річард Тео заприятелював з очільником потрібної комісії, і справа дивним чином перейшла до нового співробітника, який вважав, що «потребу в лікуванні потрібно вивчити і переглянути».

Відару було всього сімнадцять, коли його заарештували за побиття і зберігання наркотиків, тому суд постановив скерувати його на лікування до стаціонарного закладу. Бюрократія може бути заплутаною, трапляються помилки, та й поклавши руку на серце — хіба не варто час від часу переглядати потребу в лікуванні? Зважаючи на критичний брак місць у медичних закладах, хіба ж не можна назвати політичною безвідповідальністю, якщо підлітків залишають на лікуванні довше, ніж потрібно?

Новий співробітник у своєму висновку наголосив на тому, що Відар Рінніус, поки не опинився в стаціонарі на лікуванні, був хокеїстом, який подавав великі надії, і його реабілітація до «активного соціального життя» матиме кращий результат, якщо «згаданий підліток отримає можливість повернутися до усвідомленого тренування у більш відкритій формі». За протоколом, Відара мали би переводити поетапно в інші стаціонари, але ці заходи можна переглянути, якщо пацієнт має можливість поселитися в «облаштованому й безпечному житлі». Тож у Відара раптом з’явилася квартира в Низині, яка була у власності Бйорнстадського управління комунальної нерухомості. Звісно, Річард Тео не мав до цього жодного стосунку, бо це було б корупцією. І, звичайно, співробітник, який вів справу Відара Рінніуса, сам був не з Бйорнстада: це могло б здатися підозрілим. Але так сталося, що теща того співробітника, яка нещодавно померла, була саме звідти. А співробітникова дружина успадкувала невеликий будинок з ділянкою на березі озера, і через кілька місяців, цілком випадково, муніципалітет отримав заявку на будівництво на тому березі невеликих котеджів для здачі в оренду. Зазвичай такі заявки отримують відмову, тому що забудова території настільки впритул до водойми заборонена, але саме того разу саме той співробітник цілком випадково без жодних проблем отримав дозвіл на забудову.

Один підпис на документі проти іншого підпису на іншому документі. Бюрократія проти бюрократії. Елісабет Цаккель отримує воротаря, Теему Рінніус — молодшого брата, Петер Андерссон наживає собі кількох небезпечних ворогів. А Річард Тео, в результаті, отримає все, що йому потрібно. Кожен хоче, щоб йому заплатили, і відрізняє нас лише валюта.

* * *

Коли Петер пішов, Суне і Цаккель вирішують провести малу Алісію додому.

— Можна завтра знову прийти кидати шайбу? — запитує чотири-з-половиною-річна мала.

Суне обіцяє, що так і буде. У Цаккель вичерпався запас виразів обличчя. Суне мусить попросити її не курити свою сигару біля дитини, а Цаккель має такий вигляд, наче не розуміє причини прохання: це тому, що куріння вважається непристойним, чи просто дитина намагається кинути, і не треба її знову спокушати.

Коли Алісія забігла до себе в будинок, Суне дивиться на Цаккель і супить чоло:

— Ти серйозно збираєшся прийняти Відара до команди?

— Хіба він поганий воротар? Я бачила статистику його останнього сезону. Там якась помилка?

— Відар, напевно, найкращий воротар, який коли-небудь був у цьому місті. Але в нього є… проблеми.

— Він може грати чи ні?

— Те, що він може грати, не означає, що він підходить, — завважує Суне.

Цаккель ніяк не збагне, про що мова, і це навіть зворушливо.

— Хокей є хокей. Якщо він добре грає, тоді — підходить. Чому Петер так злиться на нього?

Суне старається стримати сміх.

— Петер не… не злиться.

— Вигляд він мав сердитий.

— У Відара проблеми з… імпульсивністю. Він погано себе… контролює. А Петер не любить… безладу.

— Безладу?

— Відар… ну… як би це сказати. Його брат, він…

— Бандит. Головний у «Групі». Я про це чула, — перебиває Цаккель.

Суне покашлює.

— Ну… так… але не обов’язково тут має бути якась «Група»… журналісти трохи перебільшують. Але, так… ну… якось після матчу, в якому грала основна команда, між фанатами почалася бійка перед ареною. Теему теж у ній відзначився. Одразу після того матчу була запланована гра юніорської команди, але юніори залишилися без воротаря, тому що Відар сидів у поліцейському авто. Він вибіг з арени і кинувся в бійку, навіть не знявши з себе ковзанів. А ще якось він удерся до льодової арени і з’їхав по трибунах на мопеді. Він був… ну… трохи напідпитку. А коли одного разу Відар почув, що Петер Андерссон на зустрічі з правлінням клубу говорив паскудства про «бандитів», то цілу ніч їздив містом і покрав усі шайби. Саме так — УСІ шайби. З льодової арени, з крамниці спортивних товарів, з гаражів… Наступного дня нам довелося просити глядачів, які приїхали на турнір дитячих команд, пошукати шайби у себе по горищах, щоб можна було провести гру. А іншого разу Відар ударив суддю по… ну… по чутливому місцю. Просто посеред матчу. Петер викинув його з клубу, після чого Відар вдерся до льодової арени й наклав купу на письмовий стіл Петера.

Цаккель незворушно киває.

— А Петер не любить безладу?

Суне глузливо регоче:

— Петер вважає злочином, якщо хтось розливає каву на його письмовий стіл. То як йому забути про купу випорожнень? Він не дозволить тобі мати в команді Відара.

Цаккель уперто демонструє тотальне нерозуміння, яким чином ці речі можуть бути пов’язані.

— У Бйорнстаді є кращий воротар за Відара?

— Ні.

— Я треную хокейні команди. Мені відомий лише один спосіб тренувати команду — до всіх треба ставитися справедливо, але це не означає однаково. Хороший гравець — це хороший гравець.

Суне киває.

— Господи… Ви з Петером у сварках загризете одне одного.

— Це погано?

Суне усміхається.

— Ні. Клуб, у якому вирує життя, мусить мати людей, які горять своєю справою, а вогонь виникає від тертя…

— Лісові пожежі теж, — завважує Цаккель.

— Ти ж розумієш моє порівняння, — зітхає Суне.

— Це було порівняння? Пробач. Я погано розумію…

— Людей? Почуття? — вгадує Суне.

— …сюсюкання. Мені потрібен гравець, який просто… напирає.

— Для цього тобі потрібен Петер. Він їх мотивує, а ти — тренуєш.

— Так.

— Він не стане говорити з Відаром. Але я можу поговорити з Відаровим братом.

— Братом?

— Так.

— А інші троє? Беньї, Бубу й Амат? Петер поговорить із ними?

— Ні.

— Ні?

— Якщо хочеш, щоб він мотивував Беньї, Бубу й Амата, розмовляти треба не з хлопцями. А з їхніми мамами і сестрами.

— Яке у вас дивне місто, — констатує Цаккель.

— Ми вже це чули, — погоджується Суне.

16

«Бйорнстад проти всіх»