Читати книгу - "Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Нічого ж не сталося, — видавила я. — Я тут, і все добре. Мені шкода, що змусила тебе... перейматися.
— Так, але...
— Все добре. Правда. Ти сьогодні мене захистив і не дав образити.
— Батько тебе ображав до цього?
Я мовчала.
— Ні, він лише був строгим, — збрехала я.
Микита уважно дивився на мене.
— Більше ніхто не буде з тобою строгим, — він ніжно простягнув руку й погладив мене по щоці.
В серці защеміло. Я не могла винести його погляду. Не могла зупинити серце вириватися з грудей. Я кивнула. Відсторонившись, він відкрив двері. Ми вийшли, й через хвилину пройшли в середину квартири. Мої сили були майже вичерпані.
— Ти втомлена, — сказав він. — Йди відпочинь, а поговоримо пізніше.
Я кивнула.
— Я піду до кімнати.
Він кивнув, і я почала підійматися по сходах. З кожним кроком мені було все боляче.
Піднявшись до останньої сходинки, я ледве не зігнулася. Мені потрібна вода. Мені необхідно огледіти себе.
Я кволо відкрила двері ванної. Закривши їх, я в’яло прокрутила замок. У два кроки я схопилася за раковину й ледве не сповзала. Зробивши декілька вдихів, я відкрила кран і обмила себе холодною водою. Зір став розвиднятися, і я випрямилася.
У вухах шуміло, а дихати ставало важче. Я акуратно почала підіймати кофту, поки зі стогоном не зняла її з себе. Відклавши її від себе, вирвався гучний вдих.
Все було дуже погано. Надзвичайно погано. Все моє тіло, не рахуючи шиї й ключиць, було покрите фіолетовими гематомами. Найбільше на ребрах і руках.
Несподівано двері відчинилися, і я не встигла прикритися, як на мене, дивився Микита великими очима жаху.
Я зрозуміла, що я дійсно жалюгідна. Микита щось говорив, здається, навіть кричав. Але я вже не чула його. Я вже нічого не чула. Моє життя наповнилося темрявою. Густою темрявою, з якої немає виходу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс», після закриття браузера.