Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

швидке, на ньому, крім тітки Літи і дядька Порту, були присутні лише найближчі подруги Флор та сеу Атенор Ліма (і, ясна річ, дона Норма). Мільйонерка дона Маґа Патерностро прийти не змогла, зате вранці прислала цілу батарею кухонного посуду — дуже практичний і потрібний подарунок. З боку нареченого були присутні директор департаменту парків і садів — у нього невиправний Гульвіса під приводом весілля виманив гроші, як, утім, і в інших своїх колег, — Мірандау зі своєю худорлявою й свіжою, втім уже старіючою білявою дружиною, і Шимбо. Побачивши в церкві помічника поліційного інспектора, Талес Порту зауважив потім доні Літі: «Поглянь, виходить, що не все було брехнею в жарті над доною Розилдою. Принаймні Гульвіса і справді родич Ґімараєнсів».

На прохання дони Норми вінчав молодят дон Клементе — парафіяльний священик церкви святої Терези. Гульвіса скидався на елегантного завсідника кабаре, Флор, уся в блакитному, тихо всміхалася, ледь примруживши очі. Дона Норма так і не змогла переконати її вбрати білу сукню та вельон, тій дуринді забракло духу. Обручки позичили у Мірандау перед самим весіллям. Напередодні в «Табарисі» для Гульвіси зібрали необхідну суму грошей, щоб він зміг розрахуватися за вже наглянуті в ювелірній крамниці Ренота обручки. Та вже за півгодини Гульвіса все до копійки програв у «Трьох Герцогах». Хоча, якби він бодай пішов по ті обручки, то зміг би їх випросити. Ювелір, хоч той іще скнара, не завжди міг встояти перед Гульвісиною наполегливістю і не раз позичав йому грошей. Але після безсонної ночі наречений ледь не проспав власного весілля і вже в останню хвилину примчав по наречену на Цигановому таксі.

Коли вони виходили з церкви, мов нізвідки з’явився банкір Селестино з букетиком фіалок у руці. Він підійшов до Флор — власне, вже до дони Флор, як і належало звертатись до заміжньої жінки. Поцілував їй руку, вибачився за запізнення. Він допіру довідався про весілля й не мав часу купити подарунок, — і непомітно тицьнув Гульвісі кредитку. Гості поспішили привітатися зі знатним португальцем, а найперші поквапилися це зробити Шимбо і дон Клементе.

У дворі монастиря всі попрощалися з молодятами і тільки дона Норма провела їх до нової оселі, на фасаді якої вже красувалася вивіска «Кулінарна школа «Смак і Мистецтво»». Уже на порозі дому дона Флор запропонувала сусідці:

— Заходьте, поговоримо про те, про се…

Але дона Норма лише лукаво посміхнулася:

— Хіба би я геть з глузду з’їхала, — підморгнула вона, показуючи на затягнуте чорними хмарами небо. — Онде ніч скоро, спати вже пора…

Гульвіса не зміг не погодитися.

— Ваша правда, сусідко. Хоча, скажу я вам, для цієї справи мені не потрібен якийсь конкретний час доби та й місце теж не має значення… — підморгнувши доні Нормі, Гульвіса обійняв Флор і пішов з нею коридором їхньої оселі, нетерпляче розстібаючи на ходу сукню дружини.

Зайшовши до спальні, він поклав Флор на блакитне сатинове покривало, нетерпляче зриваючи з неї сукню, взуття та білизну. Оголена, вона випросталася на покривалі, а перші сутінки лагідно огортали її смагляве тіло.

— Благаю! — мовив Гульвіса — Приберімо цю похоронну ганчірку, вона схожа на саван. Принеси краще ту, клаптикову ковдру, на ній ти будеш, як справжня королева. А це ми краще віднесемо в ломбард, за нього нам дадуть купу грошей…

І ось лежить вона на тій строкатій ковдрочці, заціпеніла від страху та сорому, вбрана лише в прозоре павутиння сутінок, заміжня нарешті Флор. Віднині вона не просто Флор, а дона Флор, і Гульвіса її чоловік, чоловік, якого вона сама обрала, всупереч порадам старших, не зважаючи на материну заборону; чоловік, якому вона віддалася ще до весілля, чудово усвідомлюючи, хто він насправді; чоловік, без якого вона не уявляла свого життя. Вона горіла на вогні, яким палали Гульвісині вуста, його пальці спопеляли її лоно, а тіло мліло від пристрасного полум’я жаги. Тепер, коли вони вже стали законним подружжям, Гульвіса, як і належить чоловікові, роздягнув свою дружину і, лежачи поруч на їхньому кованому подружньому ложі, розглядав її з усмішкою. Її красивий чоловік, золотисті волосинки вкривали все його тіло і біляво кучерявилися на грудях, мужній шрам від удару ножем проступав на лівому плечі. Поруч із ним дона Флор здавалася негритянкою, таку смагляву мала шкіру. Оголені були не лише їхні тіла, а й душі, ніжно обіймаючи свою дружину Гульвіса стиха шепотів їй на вушко всілякі солодкі дурниці.

Вони нестримно кохались, аж поки нарешті геть знесилилися. Втомлена від пристрасної знемоги Флор загорнулась у ковдру і солодко заснула. Гульвіса всміхався і лагідно спостерігав за своєю дружиною. Гульвіса, її коханий чоловік, красивий та мужній, ніжний і добрий.

Коли Флор прокинулася, годинник показував другу ночі, а її чоловіка в ліжку не було. Дона Флор обійшла дім, шукаючи його, але Гульвіси ніде не було. Подався таки випробувати долю на гроші, подаровані банкіром. І це першої ж шлюбної ночі! Зціпивши зуби від розчарування й образи, дона Флор припала до подушки і заплакала першими гіркими сльозами заміжньої жінки.

14

СІМ РОКІВ МИНУЛО ВІД ТИХ ПЕРШИХ СЛІЗ, ВИПЛАКАНИХ ДОНОЮ ФЛОР, до тривожного недільного ранку, коли Гульвіса впав мертвий, танцюючи самбу серед перебраного карнавального натовпу. І, як влучно тоді зауважила дона Жіза — а та жінка слів на вітер ніколи не кидала, — хоч усі ці сім років дона Флор оплакувала власні неіснуючі гріхи й справдешні гріхи свого чоловіка, та побачивши бездиханне Гульвісине тіло на площі Другого Липня, вона гірко заридала, либонь, таки не всі ще сльози виплакала. Сльози сорому і страждання, болю та приниження.

Гіркі та пекучі сльози, що лилися здебільшого самотніми, безсонними, довгими ночами очікування Гульвіси додому, ночами, коли здавалося, що світанкова зоря опускається до самісінького пекла. Дощовими ночами, коли струмені води заводили свою тужливу пісню, монотонно барабанячи по дахах, її груди сковував холод, вона тужила за теплим Гульвісиним плечем, за його сильними мужніми обіймами. Дона Флор вслухалася в кожен шелест і не могла заснути від нестримного бажання мати його поруч, бажання, що кровоточило, немов відкрита, задавнена рана. Охоплена тугою, скована крижаною лихоманкою, вона тремтіла від пекучої самотності їхнього подружнього ліжка.

Зате коли він був поруч, — ох!, з Гульвісою холод і смуток відразу відступали. Він запалював у ній те радісне тепло, що здіймалося з її лона, пломеніло червоним рум’янцем на обличчі й усю ніч гріло їхні тіла. Доні Флор було затишно, вона була щаслива і навіть святкова, здавалося, вона щойно перехилила келих вина або чарку лікеру. Близькість Гульвіси п’янила її, як вишукане, витримане вино, і