Читати книгу - "Спокута"

віршів і, попри все побачене та прочитане, узагалі не мала досвіду. Але, незважаючи на брак досвіду, обох нічого не дивувало, вони чітко знали, чого хочуть. Вони знову почали цілуватися, її руки були закинуті за голову. Вона лизала йому вухо, потім прикусила мочку. Всі ці укуси нарешті вивели його з рівноваги, розлютили, змусили опиратися. Під сукнею у неї він намацав сідниці й міцно стиснув, розвернувши її впівоберта, щоб ляснути у відповідь, але тут було занадто тісно. Не спускаючи з нього очей, вона нахилилася зняти туфлі. Вони щосили вовтузилися з ґудзиками та прилаштовували руки і ноги у зручній позі. У Сесилії взагалі не було досвіду. Не мовлячи ні слова, він притиснув її ногу до найнижчої полиці. Вони були незграбні, але надто захопилися, щоб соромитися. Коли він потягнув угору атласну сукню, то подумав, що непевний погляд Сесилії віддзеркалює його ж власний. Але кінець був неминучий, і обоє нічого не могли вдіяти, як лише прямувати до нього.

Балансуючи в кутку, вона знов обхопила його руками за шию, сперлася ліктями йому на плече й заходилася цілувати в обличчя. Сам момент минув легко. Вони затамували подих, доки не розірвалася дівоча пліва, і Сесилія швидко відвернулася, але без жодного звуку з уст — можливо, через гордість. Вони підсувалися ближче, глибше, а потім, за кілька секунд до кінця, усе завмерло. Замість екстатичного несамовитого безумства запали тиша і непорушність. Вони завмерли не перед цим дивовижним фактом звершення, але з побожним відчуттям повернення: знов обоє стояли лицем у лице в півтемряві, невідступно дивлячись у майже цілком огорнуті сутінню очі, тепер відкинувши відстороненість, яка нещодавно їх розділяла. Певна річ, в обличчях не було нічого абстрактного. Син Ґрейс та Ернеста Тернерів, дочка Емілі та Далека Таллісів, друзі дитинства, університетські однокурсники, завмерли в нестримній радості, вражені надзвичайними змінами, яких досягай. Близькість знайомого обличчя була не кумедна, а дивна. Роббі не зводив очей з дівчини, з жінки, яку завжди знав, і гадав, що змінився передусім сам, і ці зміни такі важливі, біологічно значні, фундаментальні, що зрівняються хіба що з фактом народження. Нічого такого ж неповторного, єдиного на все життя, не відбувалося з ним ще з народження. Сесилія відповіла йому таким самим поглядом, враженим від докорінних перемін у ній самій: у ньому застигло приголомшення від краси обличчя, звичка до якого змусила її це ігнорувати. Вона прошепотіла його ім'я з дитячою старанністю, вимовляючи кожний звук. Коли ж він у відповідь прошепотів її ім'я, воно прозвучало як нове слово: звуки і склади лишилися ті ж самі, але значення було інше. Нарешті він вимовив три прості слова, яких жодні вульгаризоване мистецтво чи маловір'я не могли знецінити. Вона повторила їх, трохи підсилюючи дієслово, начебто хотіла бути першою, хто це сказав. Роббі не був релігійним, але не міг не думати про незримих свідків у кімнаті, й ці слова, вимовлені вголос, були тотожні підписам на невидимому договорі.

Вони не рухалися, може, півхвилини. Щоб триматися довше, треба було тантричної майстерності. Вони почали кохатися, притулившись до книжкових полиць, які рипіли в такт рухам. У такі моменти багато хто фантазує, що перебуває у далекому місці на височині. Роббі уявляв, що прогулюється на гладкій округлій кичері, підвішеній між двома високими шпилями. Його охопив неквапний дослідницький настрій, і час плинув, а Роббі хотів підійти до краю скелястого урвища й зазирнути з майже прямовисного бескеття вниз, куди сам невдовзі кинеться. Було спокусливо зараз кинутись у вільний простір, але Роббі був мудрий, досвідчений і тому відходив геть і чекав. Було нелегко — його тягнуло назад, і доводилось опиратися. Поки він не думав про край, то не наближався до нього, і спокуси не було. Він змушував себе пригадувати найнудніше, що знав: чистильника чобіт, бланк заяви, мокрий рушник на підлозі у себе в кімнаті. Перевернуту накривку бака, де на дюйм застоялася дощова вода, і обідок від чайної чашки на палітурці його примірника віршів Гаусмена. Цю інвентаризацію коштовностей урвав голос Сесилії. Вона кликала його, запрошуючи, шепочучи на вухо. Саме так. Вони стрибнуть разом. Зараз він був з нею, вдивляючись у прірву, й обоє побачили, як гора осипається, ринучи у пелену хмар. Рука в руці — вони падали. Але Сесилія повторювала одне і те ж знов і знов, шепочучи йому на вухо, і цього разу він почув її ясно.

«Хтось зайшов».

Він розплющив очі. Це була бібліотека — у будинку, у повній тиші. Роббі був убраний у свій найкращий костюм. Так, усе це повернулося йому до тями досить легко. Він вивернувся, щоб глянути через плече, і, ніби пробуджуючись від сну, побачив лише тьмяно освітлений робочий стіл — там, де й раніше. З кутка, де вони стояли, дверей не було видно. І жодного звуку, нічого. Сесилія помилилася; Роббі відчайдушно мріяв, щоб це так і було, щоб вона помилилися,— і справді так і було. Він повернувся до неї й уже хотів це сказати, коли вона ще дужче стиснула йому руку, і він знову озирнувся. До них повільно прямувала Брайоні, зупинилася біля письмового столу — і побачила їх. Вона стояла, по-дурному застигши, уп'явшись у них очима, безвладно опустивши руки, наче стрілок з револьвера у коміксі-вестерні. За цю коротку мить Роббі збагнув, що досі ще ні до кого не відчував ненависті. Це було чисте почуття, як і любов, але безпристрасне і холодно-раціональне. Тут не було нічого особистого, бо він зненавидів би кожного, хто зайшов. У вітальні чи на терасі вже готувалися до напоїв, і Брайоні належало бути там, з матір'ю і братом, якого вона обожнювала, і з маленькими кузенами. У неї не було жодних причин заходити до бібліотеки, окрім як бажання знайти тут Роббі і позбавити того, на що він має право. Він ясно уявив, як це сталося: вона розпечатала конверт, бо лист привернув її увагу,— прочитане викликало у неї огиду, і вона з незрозумілих причин відчула себе зрадженою. Вона шукала свою сестру — безперечно, з бадьорими намірами оборонити її або підтримати, і почула шум за зачиненими дверима бібліотеки. Керована своїм невіглаством, дурними фантазіями й дівочою цнотою, вона явилася сюди, щоб перешкодити. Але навряд чи їй доведеться це робити: Роббі й Сесилія самі вже відсунулись одне від одного й тепер непомітно поправляли на собі одяг. Усе було скінчено.

Тарілки для головних страв, звісно, уже прибрали, і Бетті повернулася з хлібним пудингом. Роббі спитав себе: чи