Читати книгу - "Спокута"

class="p1">Потім опанувала себе й сказала: «Тижнями це відчувала...» Її горло стискалося, і довелося зробити паузу. На мить Роббі мовби здогадався, що вона мала на увазі, але він відштовхнув цю думку. Сесилія глибоко зітхнула, а потім повела далі більш задумливо: «...може, місяцями. Я не знаю. Але сьогодні... весь день дивний. Маю на увазі — я все бачила дивно, наче вперше. Усе мало інакший вигляд — дуже чіткий, дуже реальний. Навіть мої руки мали інакший вигляд. І водночас мані здавалося, що я спостерігаю події збоку, нібито все це відбулося давним-давно. І цілий день я скаженіла, до сказу злилася на тебе — і на себе. Я гадала, що більшого щастя годі й бажати — ніколи більше не бачити тебе, не говорити з тобою. Гадала: якби ти поїхав до медичного коледжу, я була б щаслива. Так злилася на тебе. Певно, це був такий спосіб не думати про це. Досить зручний...»

Вона розсміялася, коротко і здавлено.

Він спитав: «Це?»

Доти весь час її очі були опущені. Заговоривши, вона подивилася на нього. Він бачив тільки мерехтіння білків її очей.

«Ти зрозумів раніше за мене. Щось сталося, так? А ти зрозумів раніше за мене. Наближається щось таке велике, а ти навіть не помічаєш. Навіть зараз я не певна, що помічаю. Але знаю, що воно є».

Вона опустила очі, а він чекав.

«Я знаю, що воно є, бо це примушує мене поводитися сміховинно. І тебе, звісно... Але сьогодні вранці сталося таке... я ніколи раніше такого не робила. А потім я так злилася! Та я вже тоді, як це робила, злилася. Сказала собі, що дала тобі до рук зброю, яку ти використаєш проти мене. А потім, сьогодні ввечері, коли я почала усвідомлювати... ну, як я могла настільки себе не знати? І поводитися так безглуздо? — вона здригнулася від неприємної думки.— Ти знаєш, про що я. Скажи сам». Вона боялася, що не почує нічого спільного зі своїми думками, що всі її припущення були хибними і що своїми словами вона ще більше віддалилась од нього, тож він вирішить, що вона дурна.

Він ще наблизився. «Так. Я точно це знаю. Але чому ти плачеш? Ще є якась причина?»

Він гадав, що зараз вона виголосить промову про непоборні перешкоди, що в його уявленні було пов'язано з кимсь, але вона не зрозуміла його питання. Вона не знала, що відповісти, а просто з нерозумінням дивилася на нього. Чому вона плакала? А як вона могла йому пояснити, коли в душі вирує стільки емоцій, коли стільки емоцій просто поглинає її? Він, у свою чергу, розумів, що його питання було безжальне, недоречне, і сушив голову, який би винайти спосіб, щоб викласти свої думки прямо. У подиві обоє не відводили очей одне від одного, не в змозі говорити, відчуваючи: між ними виникло щось тоненьке, що може вислизнути. Те, що вони змалечку були старі друзі, тепер стало бар'єром між ними — вони були збентежені перед собою колишніми. В останні роки їхня дружба стала більш невизначеною, навіть скутою, але досі існувала стара звичка, і треба було розбити зараз її для того, щоб стати незнайомцями в інтимній близькості, але тут бракувало ясності мети — а ця ясність їх тимчасово і полишила. Цієї миті здавалося, що слова не зарадять.

Роббі поклав руки Сесилії на плечі; її оголена шкіра була прохолодна на дотик. Коли їхні обличчя наблизились одне до одного, він подумав, що вона може відсахнутися чи вдарити його, як показують у фільмах: дати ляпас. У неї на вустах був смак помади й солі. Зо мить вони споглядали одне одного, а потім він обійняв її, і вони знову поцілувалися, впевненіше. Насмілившись, вони торкнулися кінчиками язиків, і саме тоді він почув, як вона глибоко, виснажено зітхнула — цей звук, як Роббі пізніше збагнув, ознаменував перетворення. Доти було щось безглузде в тому, що їхні обличчя такі близькі одне від одного. Вони досі відчували, що приголомшено дивляться одне на одного зі свого дитинства. Але близькість язиків, живих і слизьких м'язів, тертя вологої плоті об плоть, і дивний звук, який зронила Сесилія,— це все змінило. Цей звук, здавалося, увійшов у Роббі, пронизав усе його тіло, так що тепер воно стало відкритим, і він покинув свої рямці й вільно поцілував її. Те, що було соромливістю, зніченням, тепер стерлося, стало майже абстрактним. Голосний стогін, який вихопився в неї, був спраглим, і Роббі сам був занадто спраглим. Він заштовхнув її в кут, між книгами. Коли вони цілувалися, вона смикала його за одежу, невміло намагалася стягнути з нього сорочку, ремінь. Їхні голови наблизилися, розвернулися, а поцілунки ставали жагучими. Вона вкусила його за щоку — не надто грайливо. Він одсахнувся, потім розвернувся, наблизився — і вона вкусила його за нижню губу. Він поцілував її у шию, притиснувши головою до полиць, а вона потягнула його за волосся, рвучко притиснувши обличчям собі до грудей. Спочатку він невміло шарудів, доки не знайшов її пипку, маленьку і шорстку, і вп'явся в неї вустами. Сесилія вся наче завмерла, потім затремтіла всім тілом. На мить йому здалося, що вона зомліла. Її руки обіймали його голову, і коли вона сильніше стиснула обійми, він смикнувся, відчайдушно намагаючись ковтнути повітря, випростувався та щосили притиснув її до грудей. Вона знову його вкусила й потягнула за сорочку. Почувши, як брязнув одірваний ґудзик, відлетівши на підлогу, вони ледь придушили сміх, вишкіривши зуби, й відвернулися. Комедія просто б їх знищила. Сесилія схопила його зубами за пипку. Відчуття було нестерпне. Роббі нахилив її обличчям до себе та, притиснувши до стелажів, почав цілувати, розсуваючи їй губи язиком. Її безпорадність знову викликала той самий звук, схожий на розчароване зітхання.

Нарешті вони стали чужими, минуле покинуло їх. Для себе вони теж були чужими, забувши, хто вони і де перебувають. Двері бібліотеки були непроникні, й жодний зі звичайних звуків, який міг би нагадати їм про обережність, не міг досягти слуху. Вони перебували поза сьогоденням, поза реальним часом, без спогадів і без майбутнього. Нічого не існувало, окрім почуття, яке огортало їх, дедалі наростаючи, не було нічого, окрім шурхоту тканини, і тертя шкіри об матерію, і їхніх рук, які сильніше стискалися в цій бурхливій, чуттєвій боротьбі. Досвід Роббі був обмежений, і він знав лише з чужих слів, що не конче треба лягати. Щодо неї, уявлення вона мала тільки з фільмів, романів і ліричних