Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"

Розділ 23

Вчора був місяць, як двері моєї квартири зачинилися за ним. Все правильно. Так і мало бути. Я сама зробила вибір. Він чудовий чоловік. Правильний, розумний, надійний. От і я маю бути розумною, а не підставляти його. В університеті Ілля, хоч і в сусідньому корпусі, що перебуває через дорогу. Він рано чи пізно побачив би, слідом дізнався б батько. Що якби Марка звільнили? І не просто звільнили, а з ганьбою вигнали! Звинуватили у зґвалтуванні...

Господи... Який жах, махаю головою, у спробі прогнати зловісні картинки...

Але зараз, коли я сиджу на парі і дивлюся на нього, такого статного в строгому темно-синьому костюмі, то гостро відчуваю його недосяжність і мою спустошеність.

Ми провели разом так мало, але за цей період я отримала дуже багато, щоб перестати нудьгувати. Мені не вистачає всього: розмов, розуміння, втіхи, його очей, рук, наших поглядів. Навіть підкорятися мені подобалося, тому що він відчував кордони, і в мене, чомусь, була непохитна впевненість, що він не перейде межу.

Завтра п'ятниця і ввечері я поїду до свого особистого пекла в супроводі ката. Крок праворуч, крок ліворуч – розстріл. Ходитиму по струнці, відповідатиму, коли запитають і говоритиму те, що від мене хочуть почути. І не дай боже мені оступитися.

— Пара закінчена, до наступного заняття рекомендую пройтися викладеним у цій чверті матеріалом, дам невелику самостійну. Дуже сподіваюся, що мої лекції пройшли якщо і повз вас, то десь дуже близько. — Зі стриманою посмішкою говорить Марк, а потім киває, дозволяючи нам складати речі.

— Марк… кхм… Марк Валентинович! — лунає біля входу, і я бачу ту саму англійку. Віолетта Костянтинівна, як мені сказала Арінка, виглядає строго, але з голочки.

Він іде їй назустріч, зупиняючись трохи ближче, ніж належить, а вона, здається, збентежена. Дивиться йому у вічі, заправляючи білявий локон за вухо і щось тихо говорить. Обстановка між цими двома, здається, створює враження не тільки на мене, тому що Ксюша з Танею з хвилину пом'явшись підходять до нього, щось питаючи, але він погляду на них не затримує. Коротко відповівши, знову повертається до співрозмовниці. А потім забравши папку з паперами з професорського столу, притримуючи англійку під лікоть, веде на вихід із аудиторії.

— Ось це спритність… — ойкає Арінка, що стояла поруч, — вона прийшла до нас тільки на початку цього півріччя… Без нашого Гриця вода не освятиться!

— А що інші говорять із цього приводу? — зніяковіло питаю. Мені має бути все одно, але це не так.

— Наші Маркофанатки терпіти її не можуть. Таня і Ксюша взагалі з нею не вітаються, ігнорують, але сумніваюся, що вона помічає, — ділиться інформацією подруга, — А ти як?

— Так як? Неприємно…

Неприємно – надто просто сказано. Мені огидно. Перед очима миготять картинки Марка на моїй кухні і мене, прив'язану до ніжки столу… Лише обличчя її.

Я знову і знову намагаюся переконати себе в правильності свого вчинку, повернути собі розсудливість, але виходить дуже погано, тому що насправді я мрію про нього, а він у мій бік і не дивиться.

"Все правильно" — переконую себе наказним тоном. Тільки серце так само завмирає від мого імені на його губах і від зосередженого на мені погляду. Знаю, що даремно шукаю там щось. Він холодний. І погляд, і його хазяїн. Він не зосереджується на мені довше за належне, і не дозволяє мені більше тонути. Бджоли заснули або померли, а я борюся з собою, кидаюся між виючою душею, що вимагає Марка, і розумом, що аплодує моєму вчинку.

Найбільше боюся ночі. Ніч — година фантазії; час, коли ніхто не заважає, ніщо не відволікає. Там, у своїй уяві я можу дозволити собі все щодо нього. Тому зараз я витискаю будь-які бажання і вклинююся в розмову про плани Арінки на вихідні, запихаючи свої мрії подалі до настання темряви. Так, я вампір. Ховаюся в чертогах свого розуму від цієї чортової реальності. І ніхто мене за це не засудить, бо ніхто не знає. Навіть Аріна. Ми йдемо коридором і зупиняємося біля розкладу, щоб звіритися чи немає перенесення на завтра.

— Загалом, цими вихідними братик їде на семінар, тож шашлики довелося перенести. Негідник. А ось наступного тижня все залізобетонне, бо я настукаю йому по потилиці, якщо він вдруге поспіль позбавить мене м'яса! — сміється подруга і я не можу дивитися на неї без посмішки.

Вона завжди так радісно говорить про свою сім'ю. Неважливо, чи сердиться на батьків за дрібні непорозуміння, чи лається на брата, Аріна все одно обожнює їх і очі її випромінюють щастя. Вона пишається своєю сім'єю, вона щаслива, і я по-доброму заздрю ​​їй.

— О, на його місці я не ризикнула б заважати тобі встромити свої зубки в шашлик!

— Так, от ти мене розумієш! Вже йдете, Марк Валентинович? — кричить кудись за спину, і я різко обертаюся.

— Так, і вам раджу не гаяти часу. Чим швидше почнете вивчати, тим краще напишете. Успіхів, дівчата.

І все. Байдужий мазок поглядом на мене і більше нічого.

"Ти сама хотіла цього" — звучить на повторі в моїй голові. Тільки легше не стає.

— Треба ж, не завжди працює самонавіювання, а з Іллею виходило…

— Це тому, що ти іншого не знала, а твоє інше — це Марк. — Каже Аріна, і я підтверджую її слова кивком.

Моє інше – це Марк.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно