Читати книгу - "Весь світ у кишені"

У Керрі було схоже волосся, але вона не була такою гарною, як ця дівчина. Хоча, звісно, могла вирости й справжньою красунею. Тут ніколи не вгадаєш. Усе залежить від простого талану.

Донька завжди обожнювала його і називала героєм. Вона завжди казала, що батько надзвичайно сміливий, адже возить броньовик, доверху напханий грошима.

І Томас подумав: «Навряд чи й тепер вона б вважала мене сміливим, якби побачила, як я тут лежу й не роблю нічого, щоб врятувати броньовик, бо мені бракне духу перевернутися на інший бік. Навряд чи вона була б високої думки про мене зараз». А для порятунку панцерника він би міг зробити дві речі: увімкнути радіосигнал і натиснути на кнопку, яка збиває замок із годинниковим механізмом.

Кнопка, що керувала замком, була розташована біля керма. Щоб дістатися до неї, йому доведеться сісти й нахилитися вперед. Чоловіка кидало в холодний піт від думки, як ці рухи відгукнуться в його розтрощеній щелепі.

Керрі б очікувала, що він врятує броньовик. А його дружина, Генрієтта, — ні. Вона б зрозуміла. Але ж Керрі має власні уявлення, і він більше не буде для неї героєм, якщо не спробує врятувати броньовика. Й Агентство чекатиме цього від нього. Якщо він наважиться докласти зусиль, роботодавці можуть проявити щедрість і подбати про його дружину та Керрі. Звісно, ніколи не можна знати напевно, що саме вони робитимуть, але якщо ці горлорізи влізуть до панцерника, Агентство вирішить, що він не виконав свого обов'язку, а це може мати величезне значення, коли дійде до виплати пенсії для Генрієтти.

«Ну ж бо, прояви сміливість, — переконував себе Томас. — Найважливіше — радіосигнал. Займися спершу ним. Потрібно лишень перевернутися на бік і простягнути руку. Важіль просто ж над головою. Натисни на нього — і вже за півгодини чи навіть раніше на шляху грабіжників буде купа поліційних машин, а ти станеш героєм. Хоча б спробуй. Ну, просто поболить трохи більше».

Але йому знадобилося кілька хвилин, аби набратися відваги й поворухнутися. Коли Томас нарешті зробив це, його пронизав такий інтенсивний біль, що чоловік знову знепритомнів. Він лежав нерухомо, поклавши руку на педаль зчеплення.

Від несподіваного гупання Дейв отямився і розплющив очі. Навпроти нього були сталеві жалюзі, що прикривали вікно водія. Тепер крізь щілину проходили промені сонячного світла. Придивившись, він побачив, що між віконною рамою і віконницею вставлено кінець монтувалки.

«Отже, вони вирішили прикінчити мене, — подумав Томас. — А, байдуже, та якщо мені випаде нагода, одного я таки заберу з собою. Це найменше, що я можу зробити. Майк би не поважав мене, якби я не помстився за нього. Було б добре забрати обох, але з мого положення і одного порішити буде за щастя».

Слабкою рукою він потягнувся до пістолета, якого так і не зміг витягнути, коли Морґан підстрелив його. У нього був автоматичний кольт 45-го калібру, що, вислизнувши з кобури, враз здався дуже важким. Настільки важким, що Томас мало не впустив його.

Водій, доклавши неймовірних зусиль, таки положив пістолет праворуч від себе, а тоді підняв його і націлив на вікно. Він подумав: «Ну ж бо, покидьку, давай! Мені є чим тебе здивувати. Не змушуй чекати. Мені лишилося недовго, тож поквапся!»

Раптом він почув різкий голос:

— Хтось іде! Зачекай!

Настала довга пауза. Дейв відчув, як свідомість поступово залишає його. Лише неймовірним зусиллям волі він утримався при тямі, бурмочучи про себе:

— Швидше. Швидше.

А тоді почув чоловічий голос:

— Якщо цей паскуда почне стріляти, вони почують.

Інший голос відповів:

— Це не має значення. У лісах же ж і полюють. Вони подумають, що хтось просто вистежує дичину. Давай! Покінчімо з ним!

Пістолет у Томасовій руці ставав усе важчим, і водій збагнув, що більше не зможе націлювати його на вікно. Доведеться зачекати, доки відчиняться двері. Тоді він матиме гарний шанс вистрелити в тіло.

Він почув тріск монтувалки, коли хтось по інший бік віконниці наліг на неї усією вагою, і продовжував чекати. Через нестерпний біль важко дихалося, але Дейв був рішучим, небезпечним і жорстоким, як загнаний у кут поранений лев.

— Візьми інший лом, — промовив якийсь голос, — і допоможи мені.

У просвіті з'явився кінець ще одного лома. Знову тріск, ривок — і віконниця відлетіла.

І Морґан, і Блек трималися подалі від відчиненого вікна.

Вони стояли обабіч дверей кабіни й прислухалися.

Не почувши нічого, чоловіки перезирнулися.

— Гадаєш, він вдався до хитрощів? — важко дихаючи, запитав Ед.

— Можливо, — відповів Френк.

Тримаючись поза зоною видимості, Морґан просунув руку крізь відчинене вікно й торкнувся дверної ручки.

Томас стежив за ним з-під напівопущених повік. Його палець трішки напружився на спусковому гачку пістолета. Водій скористався цією паузою, щоб перепочити.

Морґан відчинив двері, які тепер перекрили Блекові шлях, не даючи йому зазирнути в кабіну. Френк хутко роззирнувся, нахилився вперед і відразу ж відсахнувся. Він побачив чоловіка, що лежав, згорнувшись, на підлозі кабіни. Його очі були заплющені, а обличчя — барви мокрої глини. Морґан видихнув крізь зуби.

— Усе добре, — сказав він Блеку. — Водій мертвий.

А Томас подумав: «Не зовсім, друзяко. І за мить ти про це дізнаєшся. Майже мертвий, але ще не зовсім». Зусиллям волі він підняв руку і відчув, як пістолет, що важив зараз, мабуть, тонну, ледь ворухнувся, коли Френк підійшов до відкритих дверей броньовика.

Морґан досі націлював ствол на Томаса — так, про всяк випадок. Він був переконаний, що водій мертвий. Ніхто з таким розбитим обличчям і жахним кольором шкіри не може бути живим.

— Варто витягнути його і поховати, — сказав Френк і зиркнув на Блека, який нахилився вперед і, притиснутий дверцятами, дивився крізь віконце на Томаса.

Раптом Томас розплющив очі.

— Стережись! — крикнув Ед і спробував підняти зброю, але двері обмежували йому свободу рухів. Томас натиснув на гачок пістолета саме тоді, коли Морґан вистрелив у нього. Два постріли пролунали водночас.

Куля Морґана пробила Томасове горло і вбила водія.

Куля Томаса прошила Морґанові живіт. Бандит упав на коліна і гепнувся в кабіну, головою на коліна водія.

Джипо довго, пронизливо закричав.

Блек спершу закляк. А тоді штовхнув дверцята броньовика до Френкових ніг і протиснувся між дверима й боком фургона.

Він нахилився в кабіну й перевернув Морґана на спину.

Френк глянув на спільника затуманеним поглядом.

— Не вдалося, — пробурмотів він так тихо, що Блеку