read-books.club » Сучасна проза » Життя Дон Кіхота і Санчо 📚 - Українською

Читати книгу - "Життя Дон Кіхота і Санчо"

231
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Життя Дон Кіхота і Санчо" автора Мігель де Унамуно. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 37 38 39 ... 113
Перейти на сторінку:
віра розбуджувала в ньому жадібність.

Потім парох прикинувся, ніби випадково зустрівся зі своїм сусідом Алонсо Кіхано, й привітав його як свого славного земляка Дон Кіхота Ламанчського, «зерцало рицарства… оборону й покров усіх знедолених і скривджених, цвіт мандрованих витязів», влаштувавши для всіх присутніх таку собі комедійну виставу, а наївний ідальґо, як тільки його впізнав, хотів спішитися з коня, бо йому, мовляв, не випадало верхи їхати, коли шановна особа мусила йти пішки. Він ставився з глибокою повагою до насмішника, адже хай там що, а той, зрештою, був пастирем душ у його селі.

Потім стався нещасливий випадок із мулом, унаслідок якого цирульник беркицьнув додолу й наклеєна борода в нього відпала, і священик приладнав її на місце, вдавши ніби читає над нею якусь замову, і «здивувався тому Дон Кіхот і попросив священика, щоб той навчив його колись тії замови». О мій бідолашний кабальєро, як необачно потрапив ти в ту пастку, яку наставили тобі ті, котрі захотіли взяти тебе на глузи! Тепер ти вже не винаходиш чудеса, тобі їх винаходять.

Але парох не вдовольнився роллю насмішника, а ще й вирішив покартати звитяжця, який визволив галерників, удавши, ніби не знає, хто це зробив. І наш кабальєро «при кожнім слові аж на лиці мінився, та не важився признатись, що то він, а не хтось інший, звільнив ту чесну компанію», бо то, зрештою, його священик, його духівник виголошував ту гнівну, обвинóвну промову.

Розділ XXX

Де мова мовиться про бистроумність прекрасної Доротеї та про інші вельми цікаві і втішні речі

І він би так і промовчав, якби Санчо не викрив його й не сказав, що це його пан повипускав на волю тих мерзенних душогубів. І ось якими словами той пояснив своєму слузі мотиви свого вчинку: «Дурень єси. Мандрованому рицареві не випадає розпитувати й дізнаватися, чи ті знедолені, скривджені й пригноблені люди, яких вони зустрічають по дорозі в кайданах, потрапили в таку халепу з своєї вини, чи терплять безневинно: він мусить стати їм до помочі, яко беззахисним, маючи обачення не на махлярства їхні, а на митарства», і додав ще багато слів, а шануючи достойність церковну пана ліценціата, викликав на поєдинок того, кому його вчинок здається поганим. Чудова відповідь і чудовий вінець тих аргументів, якими він обґрунтував необхідність визволити галерників. Цілком природно, що парох, як і більшість священнослужителів, з якими зустрічався ідальґо під час своїх подвижницьких мандрів, більше дбали про світське й земне, адже саме люди світські й земні давали йому гроші на те, щоби він мав змогу бути священиком, але для Дон Кіхота важило тільки божественне й небесне. О мій сеньйоре Дон Кіхоте, чи коли-небудь ми навчимося бачити в кожному каторжнику прикрість його каторжного становища, а не щось інше? Коли навіть перед реальністю найстрахітливішого злочину в нас вихоплюватиметься вигук: «О, бідолашний брате!» Ні, ми так і не навчилися співчувати злочинцеві, а отже, християнство не змогло проникнути нам навіть під шкіру душі.

Продовжуючи ті насмішки, принцеса Обізіяна розповіла Дон Кіхотові цілу низку дурниць, аби примусити його повірити у свою вигадану історію. І, на жаль, як Дон Кіхот, так і Санчо повірили в її балачки, бо героїзм довірливий. А насмішники лише шкірилися нишком. Дон Кіхот підтвердив свої обіцянки, але не погодився одружитися з принцесою, що дуже не сподобалося Санчо, і той наговорив такого про переваги Обізіяни над Дульсінеєю, аж його пан «не стерпів…, що при ньому його володарку такими словами шпетять; не сказавши Санчові ні слова, ні півслова, замахнув він списом і так черкнув свого джуру раз і вдруге, що той, як сніп, на землю впав».

Серед тих недоречних і дурних жартів хіба лиш це мовчазне покарання підносить наш дух, і серйозними, дуже серйозними були аргументи, якими Дон Кіхот обґрунтував свою кару, пояснивши, що, якби не та мужність, яку Дульсінея вклала йому в груди, він не зміг би вбити навіть блоху, бо його доблесть насправді була не його власного доблестю, а доблестю Дульсінеї, яка обрала його правицю знаряддям своїх подвигів і приводила їх до щасливого завершення. І так воно є насправді, бо коли ми перемагаємо, то це Слава перемагає за нас. «Вона бореться в мені й перемагає, а я нею тільки живу й дихаю, бо вона — життя моє, і дух, і суть». Героїчні слова, які ми повинні викарбувати у своєму серці! Слова, які для донкіхотизму є тим самим, чим є для християнства слова Павла з Тарса; «Я розп’ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2. 19–20).

І завжди так: кожне діяння людське може бути великим лише в тому випадку, якщо воно призначене в дар якійсь людині: чоловікові або жінці, але ліпше жінці, ніж чоловікові. Мета людини — людськість, причому людськість персоналізована, у формі індивіда, а коли людина ставить собі за мету природу, вона її спершу гуманізує. Бог — ідеал людськості, людина спроектована в нескінченність і увічнена в ній. І так воно має бути. Навіщо ці розмови про антропоцентричну помилку? Хіба не кажуть, що нескінченна сфера має центр у всіх своїх частинах, у кожній із них? Кожен з нас — центр для себе самого. Але не можна працювати, якщо ми його не поляризуємо; не можна жити, якщо ми його не децентруємо. А хіба можна інакше децентрувати себе, крім як сприйнявши іншого як себе самого. Тобто я хочу сказати, що любов людини до людини, чоловіка до жінки завжди була джерелом усіх чудес.

«Я нею тільки живу й дихаю, бо вона — життя моє, і дух, і суть». Кажучи так про свою Дульсінею, мій Дон Кіхоте, чи не згадував ти про того доброго Алонсо, який довгих дванадцять років зітхав, дивлячись на Альдонсу Лоренсо, не наважуючись признатися їй у своєму великому коханні? «Нею тільки я живу й дихаю!» У ній, лише в ній, жив і дихав твій добрий Алонсо, якого ти носиш у собі, огорнутого твоїм божевіллям, у ній ти жив і дихав дванадцять довгих років жорстокої й нещадної тверезості розуму. Вона приходила до тебе у твоїх скромних снах, із її ніжного образу, який ти бачив лише чотири рази, ти черпав свої надії, бо тобі доводилося задовольнятися спогадами. У ній було твоє життя й буття, життя приховане й мовчазне, що струменіло під твоїм духом, як води Гвадіани струменять довгими руслами під землею, але

1 ... 37 38 39 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя Дон Кіхота і Санчо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життя Дон Кіхота і Санчо"