Читати книгу - "Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко"

Час плинув. Майже нічого не змінилося, окрім того, що Льє перестав на мене гарчати, а як тільки доїдав вечерю, одразу ж тягнув мене до спальні. Або ні. Бувало, ми до неї просто не доходили.

Він був надзвичайним коханцем, навіть зі своїм мізерним досвідом, я це розуміла. І ще, я розуміла, що закохуюсь в нього.

Можливо, це сталося раніше, просто я не помічала. Я хотіла тримати своє серце закритим, тому опиралась як могла.

Ми сиділи на дивані. Ельф розчісував моє волосся.

– Ти готова спробувати? – спитав він м'яко.

Я трохи напружилася.

– Так.

– Ні, моя дівчинко, так не піде. Розвернись до мене лицем, – я зробила як він попросив – довірся мені, – він погладив мене по щоці – глибоко вдихни й видихни, я порахую до трьох, а потім спробую, якщо буде боляче, одразу кажи, домовились?

– Добре.

Його очі більше мене не лякали, тож, коли вони засвітилися я була спокійна. Ельф взяв мене за руку.

Спочатку нічого не відбувалося, а потім в мене здавило скроні та сперло подих.

Мені здавалося, що я пірнула у глибоку чорну річку, і не можу ані говорити, ані кричати.

Відкрила очі й побачила, що лежу на березі озера, попереду височів білий, наче сніг замок.

Тіло відчувалось якимось дивним, глянула на свої руки, вони виявились маленькими, як у дитини, опустила очі нижче. Худі ноги, пласкі груди, на очі налізло біле волосся.

Що це, духи забирай, таке?!

Я закричала.

Мене знов наче огорнула вода з усіх боків.

Наступне, що я побачила – це Бальмон який дивиться на мене із виразом нескінченного подиву на обличчі.

– Як, заради богині, ти це зробила? – тихо спитав він.

– Зробила що? – не зрозуміла я.

– Ти залізла в мою голову.

– Що?!

– Я б теж хотів зрозуміти, що це таке було, – сказав спокійно.

– А ти щось бачив?

– Ні, – відповів напружено – зате добре відчув, що бачила ти.

– Послухай Льє, я… я не хотіла, я не навмисно! Ти ж не думаєш, що я …я зробила тобі боляче?

Він зітхнув.

– Заспокойся, люба. Ні, я не думаю, що ти зробила це навмисно, і мені не було боляче. Просто, ти на якийсь час наче стала моїми очима. І це дивно. Треба спробувати ще.

Я замотала головою.

– Ні, ні!

– Флоро, не бійся!

– Ні, я не хочу! Мені було холодно, і боляче, і здавалося, що от-от задихнуся.

Він притяг мене до себе й обійняв.

– Що ж, добре, тоді наступного разу.

Того ж дня прийшла відповідь від стража зі служби магічного надзору, він писав, що Цепеса звільнено, а донос який він зафіксував на папері не підтвердився. Моя сусідка все заперечувала.

– Що ж, одною проблемою менше! – сказала я Льє.

– Не хочеш це відсвяткувати?

Я вигнула брови.

– Ми могли б кудись піти. Все одно завтра вихідний. До того ж, хоч я і намагаюсь тебе розважати – він обійняв мене і нахабно стис мої груди – утім, тобі, певно тут сумно самій. Наступної неділі мені нарешті відкриють доступ до бібліотечних кристалів спостереження, тож, я буду зайнятий пошуком хоч якихось зачіпок.

– Думаєш, ти зможеш побачити хто вкрав артефакти?

– Не знаю, можливо, може відбиток аури, або ж магічний слід. Щось повинно бути. То що, підеш зі мною?

– Куди?

– Це сюрприз.

– Підеш? – його руки вже задирали спідницю і стискали мої сідниці.

– Піду.

– Не можу чекати більше, – прошепотів мені на вухо. Я відчувала його збудження.

Заставивши мене спертися руками на крісло, і зірвавши з мене трусики, він одним плавним рухом увійшов в мене й одразу ж почав рухатись.

Я сильніше вчепилася у спинку і застогнала.

Я не могла б сказати, що мені подобалось більше, коли він бував ніжним, чи коли вбивався в мене ось так, наче дикий звір.

Дуже скоро нас обох накрило хвилею насолоди.

– Ти мене з розуму зводиш, Флоро, я тільки про тебе і думаю, – проговорив він притискаючи мене до себе.

– Я теж про тебе думаю.

– Сподіваюсь, що так і є, – він посміхнувся.

Коли я прокинулася наступного ранку, ельфа не було вдома.

Повернувся він тільки після обіду із великою синьою коробкою, перев'язаною білою стрічкою.

Я сиділа на дивані.

Підійшовши до мене, він поставив коробку на підлогу.

– Це тобі! – він схилився і коротко поцілував мене в губи.

– Що це? – спитала здивовано.

– Відкрий і дізнаєшся.

Я обережно розв'язала бант і відкрила кришку. Почувся тихий шурхіт. З коробки саме по собі повільно вилетіло плаття і зависло у повітрі. Насичено фіалкового кольору, з пишною спідницею, довгими рукавами й глибоким вирізом. Подібні фасони носили ельфійки.

Я простягнула руку і воно опустилося мені на коліна.

– Алеж… – почала я

– Це ще не все, дивись.

Я зазирнула і побачила такого ж кольору балетки з маленькими метеликами на носках. А ще, цілу гору білизни та панчіх.

– Ти впевнений, що ти все це для мене купив?

– А як же, ти будеш носити, я дивитись, все чесно, – він хитро посміхнувся.

Я вагалася, все це було занадто дороге. Я покачала головою.

– Я не візьму, не можу!

– Чому?

– Тому що, це занадто!

– Флоро, перестань, я хочу, щоб ти сьогодні розважилась, якщо не подобається ця сукня, знайдемо іншу.

– Ти не зрозумів, вона дуже гарна, проте, все це не з мого життя.

 Він присів переді мною і взяв за руку.

– Надінь хоч раз, для мене, га? – він заглянув мені у вічі – Там, куди ми підемо, інакше не можна, ти розумієш?

Я кивнула.

– От і хороша дівчинка, а ввечері покажеш мені нову білизну, як тобі ідея? – він виразно пограв бровами.

Я посміхнулася.

– Дякую, Льє.

– Подякуєш вночі.

– Ти колись думаєш про щось інше? – хлопнула його по плечу.

– Так, час від часу, в тебе є дві години на збори, чекатиму тут.