Читати книгу - "Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт"

Освіта цього народу дуже вузька - вони вивчають тільки етику, історію, поезію та математику; щоправда, в цих галузях досягли досконалості. Але математику там застосовують тільки для практичних потреб - для поліпшення сільського господарства та техніки; отже, за нашою міркою вона стоїть109 на невисокому рівні. Що ж до ідей, суті речей, абстракцій та трансценденталій, то, незважаючи на всі мої намагання, вони так і не змогли скласти про це бодай найменшого уявлення.

Жоден закон у тій країні не повинен мати слів більше, ніж літер в їхньому алфавіті, який складається з двадцяти двох знаків, але й таких довгих законів у них небагато. Всі вони викладені в найстисліших та найзрозуміліших виразах; люди там не здатні до таких викрутів, щоб тлумачити один закон по-різному, а за писання коментарів до законів винного карають смертю. В цивільному й карному судочинстві так мало прецедентів,110 що вони не можуть похвалитись якоюсь надзвичайною майстерністю в обох цих галузях.

Як і китайці,111 вони знають мистецтво друку з незапам'ятних часів, але бібліотеки їхні невеликі. Найбільша в країні королівська книгозбірня, звідки мені дозволено було брати будь-яку книжку, має не більше як тисячу томів, розміщених у галереї в тисячу двісті футів завдовжки. Столяр її величності змайстрував мені в одній з кімнат Гламделкліч дерев'яний пристрій у формі сходів двадцяти п'яти футів заввишки; кожен східець був завдовжки з п'ятдесят футів. Нижня частина цих рухомих сходів була на відстані десяти футів від стіни кімнати. Книжку, яку я мав читати, ставили, притуливши до цієї стіни. Я сходив на верхній східець, повертався обличчям до книжки й починав читати сторінку зверху; щоб прочитати рядок, я мусив, залежно від його довжини, пройти вісім-десять кроків з правого боку до лівого, тоді вертався назад; коли рядки опинялися нижче поля мого зору, я злазив на нижчий східець і так спускався аж донизу, після чого знову сходив нагору й таким самим способом починав читати дальшу сторінку. Перегортав я їх обома руками, і це не завдавало мені великих труднощів, бо папір був не грубший за наш картон, а аркуші в найбільших фоліантах - не довші за вісімнадцять або двадцять футів.

Стиль книжок112 - ясний, мужній і плавний, але не цяцькований, бо вони уникають зайвих слів та повторів. Я перечитав багато їхніх книжок, надто з історії та з питань моралі. Зокрема мене дуже потішив невеличкий старовинний трактат, який завжди лежав у спальні Гламделкліч і належав її виховательці, поважній літній жінці, що цікавилася творами з питань релігії та моралі. В цій книжці розглянуто вади людського роду, і вона має великий авторитет тільки серед жінок та простого люду. Проте мені цікаво було дізнатись, що міг написати про це їхній письменник. Автор повторював усі звичайні сентенції європейських моралістів, показуючи, яке природою своєю мізерне, нікчемне та безпорадне створіння - людина; як не здатна вона захищати себе від негоди та лютих звірів; наскільки одні тварини вищі проти неї своєю силою, другі - прудкістю, треті - завбачливістю, четверті - працьовитістю. До цього він додавав, що останні сторіччя природа занепадає113 і породжує тепер лише маленьких недоносків, як порівняти їх із людьми, що жили в старовину. На його думку, є всі підстави гадати, що представники людської породи спочатку були значно більші і що за давніх часів навіть існували велетні, як розповідає історія та перекази і як свідчать величезні кістки та черепи, викопані по багатьох місцевостях королівства; розміром своїм вони набагато перевищують кістки теперішньої здрібнілої людської раси. Він запевняв, що самі закони природи настійно вимагають, щоб спочатку ми були більші та дужчі й не гинули від кожного незначного випадку - черепиці, яка впаде з будинку, каменюки, кинутої хлопчаком, або струмочка, де можна втопитись. З цих міркувань автор виводить кілька правил моралі, корисних у практичному житті, але повторювати їх тут не варто. Я не міг не замислитися над питанням, чому всі так люблять розводитись на теми моралі, а також нарікати і скаржитися на свою безпорадність у боротьбі з природою. Гадаю, що по уважному дослідженні всі ці скарги виявляться і в нас обгрунтованими не краще, ніж у того народу.

Щодо військової справи, то бробдінгнежці пишаються своєю королівською армією, що складається із ста сімдесяти шести тисяч піхоти і тридцяти двох тисяч кінноти, хоч навряд чи можна назвати армією зборища торгового люду по містах та фермерів у селах, які перебувають під командою дворян та поміщиків і не дістають ні платні, ні якоїсь іншої винагороди. Правда, вони досить добре муштровані та дисципліновані, але чи могло ж би бути інакше, коли кожен фермер служить під командою свого поміщика, а городяни підлягають місцевій старшині, обраній, як у Венеції,114 балотуванням?

Мені часто доводилось бачити військові вправи столичного ополчення на великому полі, в двадцять миль завширшки і завдовжки, недалеко від міста. Хоч на полі було не більше двадцяти п'яти тисяч піхотинців і шести тисяч вершників, але я нізащо не міг би точно порахувати, скільки їх - таку величезну площу вкривали вони. Кавалерист на коні сягав щось із сто футів у височину. Я бачив, як весь цей кавалерійський корпус за командою враз вихоплював із піхов мечі й вимахував ними в повітрі. Не можна уявити собі грандіознішої та дивовижнішої картини. Здавалося, ніби спалахували разом десять тисяч блискавок, осяваючи собою все небо.

Мені цікаво було знати, як то сталося, що монарх, володіння якого ніде не межують з іншими державами, додумався організувати армію і навчити свій народ військової дисципліни. Та незабаром я довідався про це з їхніх розповідей та історичних книжок. Протягом багатьох сторіч їхню країну точила недуга, спільна для всього людства: дворянство домагалося влади, народ - волі, а король - абсолютної монархії. На щастя, ці незгоди врівноважувалися законами королівства, але час від часу одна з трьох сторін повставала, і це не раз призводило до громадянських війн. Останній такій війні поклав край дід теперішнього короля, який зумів примирити всіх. Тоді й було за спільною згодою засновано ополчення, яке завжди стоїть на сторожі порядку.

Король і королева їдуть подорожувати до кордонів держави. Автор