Читати книгу - "Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт"

інтереси і здібності спрямовані на те, щоб перекручувати, заплутувати і нехтувати їх. У ваших інституціях я помітив і дещо корисне по своїй суті, але його наполовину занедбано, а наполовину заплямовано й опоганено загальною продажністю. З ваших слів не видно, щоб доброчесність справді винагороджувалась високим становищем у вашому суспільстві; ще менше видно, щоб людині давали титули за її чесноти, щоб священики діставали підвищення за побожність і вченість, солдати - за мужність і вірність присязі, судді - за непідкупність, сенатори - за любов до батьківщини, радники - за мудрість. Самі ви (провадив далі король), проживши більшу частину свого життя в мандрах, уникли, сподіваюсь, багатьох вад вашого народу, але, підсумовуючи все, що я від вас почув, разом з відповідями на мої розпити, яких мені так важко було домогтися від вас, я не можу не дійти висновку, що більшість ваших співвітчизників являють собою плем'я гидкої черви, найшкідливішої з усієї, яка лишень будь-коли плазувала по землі».

 

Розділ VII

 

Любов автора до батьківщини. Він робить королю дуже вигідну пропозицію, але її відкинуто. Необізнаність короля з політикою. Наука в тій країні дуже недосконала і обмежена. Їхні закони, військова справа та партії.

 

 

Тільки безмежна любов до правди не дозволила мені приховати цю частину моєї історії. Марно було б виявляти своє обурення - воно завжди викликало тільки сміх; і я мусив терпляче слухати, як зневажливо трактували мою любу, благородну батьківщину. Я щиро сумую - як, певно, сумував би на моєму місці й кожен читач,- що дав до цього привід, але монарх цей з такою цікавістю й так уперто прагнув дізнатися про всі деталі, що я з самої вдячності та чемності не міг не задовольнити його допитливості. На своє виправдання наважусь, проте, сказати, що я майстерно обминув багато запитань і кожен пункт подав у куди сприятливішому освітленні, ніж дозволяла сувора правда. Щодо моєї батьківщини, то я завжди дотримувався похвальної небезсторонності, яку Діонісій Галікарнаський107 так справедливо радить історикам; мені хотілося приховати хиби та вади своєї політичної матері і якнайсприятливіше для неї висвітлити її красу та чесноти. Саме це й намагався я ревно робити під час численних розмов з тим могутнім владарем, але, на жаль, без ніяких наслідків.

Та будьмо поблажливі до короля, який живе цілком відособлено від решти світу і через те зовсім необізнаний із звичаями та правилами доброї поведінки, які переважають серед інших народів. Така необізнаність спричинюється до упереджень та вузькості світогляду, цілком невідомих нам та іншим цивілізованим країнам Європи. Отже, зрозуміло, що погляди цього владаря таких далеких країв на чесноти та хиби людські ні в якому разі не можуть бути міркою для всього людства.

На доказ цього і щоб показати сумні наслідки вузького виховання, я наведу далі один неймовірний випадок. Сподіваючись здобути ще більшу ласку його величності, я розповів королю, що років триста-чотириста тому108 було винайдено порох, який весь, хоч би його була купа з гору заввишки, миттю спалахує від найменшої іскри й вибухає з гуркотом і струсом, сильнішим за грім. Я сказав, що певна кількість такого пороху, забита в порожню мідну або залізну трубу, відповідно до її розмірів, виштовхує залізну або свинцеву кулю з такою силою та швидкістю, перед якими ніщо не може встояти; що найбільші викинуті таким способом кулі не тільки враз нищать цілі лави війська, а й руйнують ущент найміцніші мури, пускають на дно кораблі з тисячами людей, а з'єднані поміж собою ланцюгом - трощать щогли та снасті, шматують тіла людські й пустошать усе навколо; що ми часто кладемо цей порох у великі порожні залізні кулі й кидаємо їх спеціальними машинами в обложені нами міста, де вони зривають брук, розносять на друзки будинки, вибухають і розкидають на всі боки залізні скалки, трощачи голови всім, хто трапиться поблизу. Що я добре знаю його складові частини - до речі, дуже дешеві й прості - і вмію зміщувати їх, а також можу навчити його майстрів виготовляти такі труби, розміри яких будуть пропорційні всім речам у його королівстві, і найдовші з них не матимуть більше ста футів; двадцять або тридцять таких труб, набиті відповідною кількістю пороху та куль, за кілька годин можуть зруйнувати мури найбільшого в його королівстві міста і навіть знищити всю столицю, якщо вона колись наважиться заперечувати його необмежену владу. Я уклінно запропонував його величності цю свою скромну послугу на знак вдячності за ласку та опіку.

Моя пропозиція та змальовані мною страшні знаряддя руйнування вкинули короля у великий жах. Він дуже дивувався, що такий безпорадний і нікчемний плазун (як він назвав мене) може плекати такі нелюдські думки і настільки звик до них, що цілком спокійно розповідає про криваві страхіття, заподіювані цими руїнницькими машинами, що їх, безперечно, вигадав якийсь лихий геній, ворог роду людського. Щодо нього самого, то, хоч як кохається він у нових відкриттях у царині мистецтва та природи, проте ладен позбутися половини свого королівства, аніж узнати таємницю такого винаходу. Мені ж він порадив ніколи не згадувати про це, якщо я хоч трохи шаную своє життя.

Ось вони, дивовижні наслідки обмеженості та короткозорості! Обдарований усіма прикметами, що забезпечують йому повагу, любов та шану, дуже здібний, розумний, освічений, талановитий владар, майже обожнюваний своїми підданцями, з якоїсь непотрібної, незрозумілої європейцям делікатності відмовляється від щонайпевнішої нагоди стати цілковитим хазяїном життя, волі й майна свого народу. Кажучи це, я аж ніяк не хочу применшити численні чесноти цього прекрасного короля, хоча й розумію, що наведений приклад дуже принизить його в очах читача-англійця; а втім, я вважаю, що ця вада, властива жителям Бробдінгнегу, походить від їхньої темноти, бо вони ще й досі не зробили з політики науку, чого вже досягли найбільші уми в Європі. Добре пам'ятаю, що, коли одного разу я розповів йому про тисячі книжок, написаних нами про мистецтво урядування, це (всупереч моєму наміру) викликало в короля дуже невисоку думку про наші розумові здібності. Він сказав, що вважає за злочин будь-які таємниці, хитрощі або інтриги короля та його міністрів. Він не розуміє, про які державні таємниці я говорю, оскільки не йдеться ні про ворогів, ні про державу-суперницю. На його думку, правителеві потрібні тільки здоровий глузд і розсудливість, почуття справедливості, милосердя, уміння швидко розв'язувати карні та цивільні справи та ще кілька якостей, настільки очевидних для кожного, що про них не варто й згадувати.