Читати книгу - "Вітряк, Славчо Чернишев"

Моко вів групу все далі й далі, жартував, намагаючись розсмішити людей, розвіяти гнітючий настрій і страх. Він зупинявся біля різних сталактитів і сталагмитів, які нагадували собою драконів, ангелів, білих ведмедів, трони, мечі, свічники, алтарі, величезних комах, левів, слонів, фантастичних риб і потвор. Вузькі галереї спускались униз, круто підіймалися вгору, знову йшли вниз, приводили в величезні зали, схожі на церкви з дуже високими банями. Моко невтомно розповідав людям якісь таємниці й перекази, все було казкове, фантастичне, неймовірне. Від захоплення й страху перед небаченими досі таємницями у людей відібрало мову. Вони йшли, доки їм не набридли всі ці жахи і доки не перелякались, що зайшли надто далеко й униз. Моко був змушений повернути назад. Тепер усі поспішали і, впевнені, що скоро вийдуть з печер, пожвавішали, почали й собі жартувати, радіти. Нарешті за поворотом угледіли світлу пляму виходу, крикнули «ура» й посунули вперед. Але Моко знову зупинив їх. Розповівши страшну історію про шукачів скарбів, яка тільки розсмішила екскурсантів, він вигукнув:

— Дами й панове! Прошу вас подивитись праворуч і ліворуч!

Лампа освітила дві великі ями.

— Сто віків до нашої ери капітан Моко, будучи вікінгом, відкрив вхід у підземне царство й знайшов тут, в оцих ямах, скарб царя Дарія. Хто не вірить, прошу зі мною до чорта в комору, де стоять, як у музеї, золоті амфори, плащаниці й золотий гідроплан царя Дарія. Бажаючі є?

Ні, таких не було. Моко плів нісенітницю, і люди краще б погодились, щоб Моко й насправді викопав скарб царя Дарія, ніж продовжувати тіпатись від страху в темряві підземного царства.

Біля виходу в першій печері Сашо угледів Кіра Привида, який байдуже курив, осяяний жовтим світлом.

Пізно ввечері Сашо повернувся додому. Колка з Андрієм сиділи в кабінеті й міркували, як добратися до печер. Сашо зняв гітару й сів на підвіконні. Він не брав участі в розмові, доки не прийшов Максим, голодний і злий, бо нічого не вистежив.

Бренькнувши багатозначно по струнах, Сашо сказав:

— Я був у печерах…

Усі троє запитально подивилися на нього.

— Невже? — іронічно закинув Колка. — Що це на тебе найшло?

— Був! Що? Не вірите?

— Слухай, досить язиком молоти! — розсердився Максим.

— Кажу ж вам, що був. Плавав Моковою шхуною…

Хлопці аж роти пороззявляли. Сашо розповів їм про екскурсії Мока, але приховав, що йому про них повідомила Доменіка.

— Значить, Моко теж бандит, — сказав задумливо Андрій.

Колка скипів:

— І він, і ще чорти їхнього батька знають скільки інших! Ціла банда. Тієї ночі й вивезли каву. Тому й старик переїхав, через те й екскурсії роблять. Мовляв, дивіться, нічого в тих печерах немає. Полюбуйтесь тепер!

— Так, сліди замели, — промовив Максим. — І все-таки ще не все втрачено. Ми знаємо, хто в банді, і це найголовніше. А лази знову привезуть товар. Ось тоді ми їх і застукаємо на гарячому.

— Терпи, козак, отаманом будеш! — відрубав сердито Колка.

— Що ти пропонуєш? — зітхнув Максим.

— Нічого! — так само сердито й грубо відповів Колка. — Що тут можна запропонувати? Всі пропозиції вичерпані. Нічого іншого нам не залишається, як припинити поки що все, а коли натрапимо на слід — тоді знову взятися. Все інше — марна трата часу.

— Робіть, як знаєте, — байдуже, але з прихованою надією, що хлопці відмовляться від справи, промовив Сашо. — Мені вже все набридло.

— Балакай, набридло! Кому ти брешеш? — вибухнув Колка. — Тобі зовсім не набридло, а просто так вигідніше!

— Що-о? — сердито схопився Сашо. — Раз так, я сам продовжуватиму все!

— То й продовжуй! Знайшовся Шерлок Холмс. Жабеня ти!

Стиснувши кулаки, Сашо накинувся на товариша. Максим енергійно розборонив хлопців.

— Досить, кажу я вам! — гаркнув. — Чи ви батьківську спадщину не поділите, чи що! Сорому не маєте!

— Спадщину Мортія! — в'їдливо крикнув Колка. — Посаг!

Сашо вискочив з гітарою надвір.

Сашова брехня розкрилася зовсім просто й несподівано. Наступного дня, надвечір, Максим з Андрієм пішли на пристань, щоб поїхати з Моком на екскурсію до печер. Їх зустрів капітан Нако, вилаяв племінника за пригоду з дідом, і Максим, між іншим, дізнався, що вітряк відремонтував Мортій. Від подиву хлопці аж роти пороззявляли. Звичайно, вони приховали від капітана своє здивування, вибачилися за «пустощі» й поспішили додому. Екскурсію відклали.

Хлопці швидко гребли, обурені Сашовою брехнею. Вони любили Саша й бажали йому тільки добра, але тепер він зробив страшенний злочин, став майже зрадником. Його чекала тяжка, але справедлива кара. Тепер уже все було зрозуміло.

Серйозні, суворі й схвильовані Максим і Андрій покликали Колку та Саша в «морську таверну». Глянувши на їхні похмурі обличчя, Сашо злякався. В серце запала підозра, воно стислося від тривоги, стало маленьким і беззахисним.

— Сідайте, чого стовбичите! — сердито наказав Максим.

Всі посідали.

— Що трапилось? — допитливо глянув на них Колка.

— Побачиш! — суворо відповів Максим.

Сашові нерви не витримали.

— Ну, говори вже! Чого тягнеш! — вибухнув він, вирішивши будь-що захищатися до кінця.

— Скажу… — зовсім тихо й сумно відповів Максим. — Тільки спершу скажеш ти.

— Що я тобі говоритиму? — огризнувся Сашо, а в голові його промайнуло: «Все пропало!»

— Не знаю… Твоє слово.

— Нічого мені говорити! — так само грубо заявив Сашо.

Колка схопився:

— Послухай, що це за комедія? Максиме, чого ти, мов прокурор? Кажи прямо!

Максим зблід від хвилювання, йому було шкода