Читати книгу - "Таємниця янтарної кімнати, Валентин Григорович Дмитрієв"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Чергова кляуза, — гидливо сказав начальник табору військовополонених, відкладаючи сторінки, списані вугластим нерозбірливим почерком. — Скільки ще цей Лаш настрочить таких скарг за час свого ув'язнення! Як день, так і нова вигадка, претензія. І все — дрібниці. То пересолений суп, то вода для гоління була не такою гарячою, як хотілося б його превосходительству. Ну й випала ж нам доленька морочитися з цим типом.
— Справді, товаришу полковник, — підтвердив співбесідник, невисокий майор з шрамом на чолі. — І умови ж які: годують немов у ресторані, прогулянки не обмежені, денщика йому зберегли, окрема кімната, книги, вільне листування. Покатували б його, як нашого Карбишева…
— Нічого не поробиш. Доведеться знову розглядати скаргу. До речі, Лашем останніми днями зацікавилися товариші з Калінінграда. Мені дзвонили з міністерства, переказували прохання Калінінградського обкому влаштувати побачення Лаша з Паулюсом. Треба дозволити. Нехай поговорять. Кажуть, Паулюс має поставити Лашу кілька важливих запитань.
— Не використано ще таку значну можливість, як розмова з Лашем, — задумливо сказав Денисов.
— Так, цей вовк може дещо знати.
— Звичайно. Але спробуй витягти з нього слово… Добром не скаже, я вже його знаю, — промовив Сергєєв.
Олег Миколайович і справді знав Лаша — йому доводилося зустрічатись і навіть розмовляти з колишнім комендантом Кенігсберга.
2
Було це так.
Наші війська готувалися до штурму.
Щоб уникнути зайвого кровопролиття, маршал Василевський за дорученням Ставки неодноразово звертався у ті дні до Лаша з пропозицією капітулювати. Але начальник Кенігсберзького гарнізону упирався: дуже вже напруженою була обстановка, фюрер погрожував смертною карою тим, хто насмілиться відступити хоча б на десяток метрів. І Лаш упирався. Нічого іншого йому не лишалося робити.
Вдень і вночі по дорогах до Кенігсберга йшли машини. Вони підвозили нашим частинам і з'єднанням снаряди, міни, гранати, набої, зброю і спорядження для особового складу штурмових груп. На учбових полях, де точно відтворювалася оборонна система гітлерівців, завершувалися полкові і дивізійні тактичні навчання. Досвідчені сапери інструктували піхоту. Офіцери виходили на останні рекогносцировки. Штаби складали бойові накази і розпорядження. Похідні кухні готували «посилені» обіди і вечері. Політпрацівники роз'яснювали бойове завдання.
До штурму залишалися лічені дні.
А у невеличкому містечку Лабіау в старовинному замку група під керівництвом Ніколаєва і Сергєєва закінчувала роботу над макетом Кенігсберга.
У просторій залі на паркетній підлозі було споруджено в мініатюрі величезне місто, оперезане кільцем фортів, поцятковане ковпаками дотів і дзотів.
Кожний будинок, завулок, кожну окрему споруду зобразили за допомогою малюсіньких кубиків умілі майстри.
— Майстри! — промовив начальник штабу фронту. — Всіх до нагороди. Сергєєва і Ніколаєва — окремо, до ордена Червоного Прапора. Запитання будуть?
— Дозвольте, товаришу генерал? — звернувся до нього капітан Ніколаєв. — Ми всі просимо дозволу піти на передову. Наше місце там. Наші знання топографії міста пригодяться.
— Добре! І в цьому молодці. Правильно. Підете на передову…
3
— Товариші офіцери, прошу звірити годинники, — урочисто сказав командуючий військами гвардійської армії генерал-полковник Галицький. — Зараз рівно вісім. Восьма година ранку шостого квітня тисяча дев'ятсот сорок п'ятого року, — повторив він і раптом широко посміхнувся. — Можливо, це остання велика операція, в якій нам з вами доведеться брати участь. Справа наближається до кінця, друзі, до переможного кінця. Бажаю всім вам успіху!
І відразу став серйозний.
— Початок артилерійської підготовки через дві з половиною години. Прошу ще раз перевірити готовність до штурму. По місцях, товариші командири!
О десятій годині тридцять хвилин шквал артилерійського вогню обрушився на форти, доти і траншеї гітлерівських військ.
На «нічну сорочку Кенігсберга» наділи вогняний пояс. Він стягувався все тугіше й тугіше. Лункими басами рокотали крупнокаліберні гармати, уривисто гавкали дивізійні і полкові, ляскали, як батоги, батальйонні «сорокап'ятки», з скреготом летіли міни, тріщали не замовкаючи кулемети. Завіса диму піднялася над Кенігсбергом. Незатихаючий гуркіт перекочувався над будинками, бліндажами, окопами. Минули хвилини, і в попелясто-сірому небі з'явилися бомбардувальники з червоними зірками на крилах. Гуркіт вибухів став іще дужчий.
Кожному, хто бачив цю суцільну лавину вогню, було зрозуміло: дні, а то й години фашистського Кенігсберга полічені, і тільки беззастережна капітуляція може врятувати місто від нищівного штурму.
Гітлерівці упиралися.
Батареї фортечної артилерії огризались, доти відпльовувались вогнем, а в казематах і траншеях бліді, розгублені офіцери умовляли змучених, оглухлих солдатів:
— Ми вистоїмо!
— Сили росіян вичерпаються надвечір!
— Місто не здамо! Але їм уже не вірили.
Півтори години, не послаблюючи натиску, молотила радянська артилерія укріплення ворога.
Точно опівдні вздовж усього п'ятдесятикілометрового фронту водночас злетіли червоні ракети. Їхнє слабке світло ледве мерехтіло серед густого порохового диму, але сигнал атаки помітили всі: і радянські воїни, і приречені гітлерівські вояки у кільці обложеного міста.
В оперативному зведенні штабу 3-го Білоруського фронту про перший день боїв говорилося по-військовому лаконічно:
«Частини і з'єднання фронту, зламавши зовнішній пояс оборони ворога, оволоділи кількома фортами, взяли траншеї, протитанкові рови та інші перешкоди і успішно просувалися вперед, переборюючи на кожному кроці відчайдушний опір гітлерівців.
За день наші війська просунулися на чотири кілометри, зайняли п'ятнадцять передмість Кенігсберга, ввірвались у місто і оволоділи 102 кварталами.
На схід від станції Зеєрапен було перерізано залізницю Кенігсберг—Піллау і тим самим завершено повне оточення кенігсберзького угрупування, перервано його зв'язок з військами на Замландському півострові.
Наша авіація зробила за день понад тисячу літако-вильотів, завдавши могутніх бомбових і штурмових ударів противнику».
.. Надвечір рота Сергєєва вийшла до трамвайного депо.
Цегляно-червоні корпуси стояли трохи нижче насипу темні, таємничо-спокійні. Що там? Опиратимуться німці чи ні? Атакувати негайно чи, може, трохи зачекати, поки наздоженуть сусідні роти, які відстали?
— Командирів взводів до мене, — наказав Сергєєв зв'язковим. — Виклич комбата, — кинув радистові. Той
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця янтарної кімнати, Валентин Григорович Дмитрієв», після закриття браузера.